1.2. "Європеїзація" контрактного права в системі термінів і понять загальної теорії правової інтеграції

Необхідно звернути особливу увагу на те, що в сучасній "Євромові" як певному жаргоні, що склався в діловому, політичному та юридичному європейському дискурсі (англ. Community jargon / Eurospeak; нім. Gemeinschaftsjargon; франц. jargon communautaire /eurojargon) все більшого поширення набуває поняття "європеїзація" (англ. "europeanisation" або "europeanization"), яке, власне, і використовується для позначення процесу становлення європейського контрактного права як динамічного явища, як перманентного правоутворення.

1.2.1. Визначення та поділ понять європеїзації, інтеграції та зближення інститутів контрактного права

Вважається, що цей термін стосовно контрактного права (англ. "Europeanisation of Contract Law") увів у науковий обіг відомий компаративіст Оле Ландо (Ole Lando), який доклав багато зусиль до приватноправової уніфікації європейського контрактного права¹¹³. Датський вчений неодноразово наголошував, що "європеїзувати означає уніфікувати або гармонізувати європейське право". При цьому він особливо зауважує, що цей термін має застосовуватися тільки до країн-членів Європейського Союзу¹¹⁴.

На початку ХХІ ст. відносно терміна "європеїзація" в західній юриспруденції відбулася відповідна "мовна конвенція" і сьогодні це вже загальновизнане поняття.

Про це, наприклад, свідчить той факт, що викладення змісту Науково-дослідної програми 2006—2009 рр. Амстердамського інституту приватного права (AIP) "Європейське контрактне право" (англ. European Contract Law. Research Programme 2006—2009) розпочинається саме з висліву "європеїзація контрактного права" (англ. the Europeanisation of contract law). Загалом термін "Europeanisation" застосовується в тексті цієї програми п’ять разів¹¹⁵.

Як нами вже відмічалося, зміст поняття "європеїзації" контрактного права наразі став предметом спеціального монографічного дослідження¹¹⁶.

Останнім часом, коли йдеться про зближення контрактного права держав — членів ЄС, навколо популярного доктринального терміна "європеїзація" (англ. europeanization) починають "накручуватися" нові напівофіційні, суто "єврожаргонні" терміни "узгодженість" (англ. coherence), "сталість" (англ. consistency), "коммунітаризація" (англ. communautarisation) тощо. Разом зі специфічними легальними євротермінами, такими як, наприклад, "апроксимація права держав-членів" (англ. the approximation of the laws of the Member States), "правова стандартизація в державах—членах ЄС" (англ. Legal Standardisation in the Member States of the EC) тощо, ці поняття утворюють розгалужену терміносистему правової євроінтеграції договірного права.

Детальне з'ясування цієї системи термінів і понять здійснюється у другому і завершується у третьому розділі монографії. При тому воно не уявляється можливим без ретельного осмислення центрального поняття — "європеїзації" в координатах вітчизняної загальної теорії правової інтеграції, що поступово формується в нашому правознавстві. До утворення цієї нової комплексної галузі юридичної науки доклали значних зусиль М. А. Баймуратов, А. С. Гавердовський, М. М. Гнатовський, А. С. Довгерт, В. І. Кисіль, Н. С. Кузнєцова, В. В. Луць, О. О. Мережко, М. В. Савчин, Н. В. Сюр, Г. С. Фединяк, С. В. Шевчук, Ю. С. Шемшученко та інші.

Для оцінки сучасного стану цієї проблеми необхідно зауважити, що вітчизняними дослідниками відмічається відсутність єдності у розумінні та використанні поняття "зближення права" та суміжних з ним понять¹¹⁷, серед яких зазначаються: "уніфікація", "гармонізація законодавства", "зближення правових систем", "апроксимація", "правова інтеграція", "правова конвергенція", "стандартизація правових норм", "синхронізація права", "координація правової діяльності", "узгодження правових рішень", "забезпечення несуперечності правових норм" або "забезпечення схожості правових рішень (законодавства)". Але у правовій доктрині ще не відбулася "мовна конвенція" щодо упорядкування цих термінів¹¹⁸.

Отже нам належить запропонувати свій варіант відповідної терміносистеми, яка, на відміну від термінології як сукупності термінів, що стихійно склалася, є впорядкованою сукупністю термінів¹¹⁹.

Гранично загальним поняттям в такий терміносистемі доцільно визнати правову інтеграцію як подолання розбіжностей, узгодження та сполучення національних правових систем, яке має як спонтанний, природний, так і свідомий, організований характер.

Правова інтеграція є складовою загального інтеграційного процесу (суспільної інтеграції), який може набувати й інших форм інтеграції — економічної, політичної, культурної, науково-технічної, військової тощо. Суспільна інтеграція може відрізнятися за ступенем і глибиною взаємодії, що спричиняє різні її класифікації¹²⁰.

Дуже близьким до інтеграції є поняття інтернаціоналізації. Так, на думку І.І. Лукашука, досягнення певної сумісності внутрішньодержавного права різних країн може здійснюватися тільки через процес їх взаємодії з міжнародним правом, який він називає "інтернаціоналізацією права". В той же час він вважає, що передумовою інтернаціоналізації права є певні об’єктивні процеси подолання розбіжностей у внутрішньодержавному праві¹²¹.

Найбільш поширеною класифікацією інтернаціоналізації є поділ цього поняття за простором інтеграційних процесів на:

правову глобалізацію, яка нині є провідною формою інтернаціоналізації права, або універсальною правовою інтеграцією, що відбувається у світовому масштабі¹²². Останнім часом юристи виокремлюють такі явища, як "юридична глобалістика" (А. X. Саїдов), "глобальна юридизація", "глобалізація у правовій сфері" (Н. С. Бондар) тощо¹²³;

регіональну інтернаціоналізацію права, прикладом якої є європейська правова інтеграція, що нині демонструє найбільші результати;

локальну інтернаціоналізацію права, яка відбувається на субрегіональному або двосторонньому рівні.

Що до питання розмежування понять "інтеграція" і "співробітництво", то логічно буде вважати ці поняття такими, що перехрещуються. Адже не будь-яке співробітництво може мати інтеграційний ефект і не завжди наявна інтеграція є наслідком цілеспрямованого співробітництва.

У зв’язку з цим дуже важливо підкреслити — в інтеграції та інтернаціоналізації присутні два елементи: об’єктивний (стихійний, спонтанний, не завжди усвідомлений, не планомірний і не цілеспрямований) і суб’єктивний (штучний, певним чином усвідомлений, планомірний і цілеспрямований). Природно, що в реальності ці два аспекти певним чином переплітаються.

В той же час, з пізнавальної та управлінської точок зору, з метою розмежування стихійної та цілеспрямованої інтеграції правових систем доречно слідом за С. В. Бахіним виділяти поняття "зближення" для позначення "організованої діяльності, покликаної забезпечити нормальне функціонування національних систем права і їх взаємну спряженість"¹²⁴.

Останнім часом у науковому обігу все більш уживаним є поняття латиномовного походження, запозичене з англомовних джерел — апроксимація (approximation англ. зближення, наближення від лат. ap-proximо — форма; ap-propio — наближатися)¹²⁵, яке дедалі частіше використовується для позначення процесу зближення правових систем і норм права, що має глобальний і довготривалий, прогресуючий характер¹²⁶. Однак в українському правовому дискурсі термін "апроксимація" не отримав широкого розповсюдження¹²⁷.

Необхідно зазначити, що більшість дослідників разом з Ю. О. Тихомировим та С. В. Бахін, вважають поняття "зближення правових систем" найбільш широким, родовим щодо "уніфікації", "гармонізації" та інших співмірних понять. Хоча іноді така розширена тенденція призводить до того, що зміст цього поняття ототожнюється з "інтернаціоналізацією права" (І. І. Лукашук) чи "правовою інтеграцією". При такому підході розмивається головна підстава розмежування інтеграції і апроксимації — ступінь усвідомленості та керованості процесу подолання правовими системами своїх розбіжностей. Тому, на наш погляд, помилковими є твердження про те, що зближення може мати об'єктивний, спонтанний, стихійний, некерований характер і водночас виступати як суб’єктивний, спланований, цілеспрямований, організований процес¹²⁸.

Протилежною і занадто "звуженою" тенденцією тлумачення змісту поняття "зближення систем права" є певне "одержавлення" його якісних характеристик. Так, багато дослідників сходяться у тому, що зміст правового зближення становить скоординований курс держав (виділено нами) на визначення загальних напрямів узгодженого розвитку національних законодавств, на подолання наявних правових розбіжностей і розробку спільних правових рішень¹²⁹.

На наш погляд, таке міждержавне співробітництво в правовій галузі не перекриває всього обсягу поняття правового зближення. Таке співробітництво є важливою передумовою зближення національних правових систем, але не завжди необхідною і достатньою.

Зміст міжнародного правового співробітництва держав складають міждержавні відносини (безпосередні або опосередковані іншими суб’єктами міжнародного публічного права) у сфері правової політики, які, у свою чергу, можуть здійснюватися на двох рівнях¹³⁰.

Первинним рівнем такого зближення є взаємна координація правової політики, яка відбувається у формах: двосторонніх і багатосторонніх міжнародних угод; рішень міжнародних організацій; міжнародної інституційної системи (конференцій, організацій, органів).

Зміст координації правової політики складається з¹³¹:

надання взаємної правової допомоги, що реалізується з метою "однакового регулювання правовідносин, що виникають між громадянами й організаціями договірних держав"¹³², і торкається широкого спектра заходів не тільки щодо співробітництва органів судової влади і правоохоронних органів, а й забезпечення прав і свобод іноземних громадян. Як правило, така діяльність здійснюється на основі міжнародних угод, що мають двосторонній характер¹³³;

обміну правовою інформацією, який передбачає взаємне інформування про чинні правові акти і законопроекти, а також і координацію законопроектних робіт;

полегшення транскордонного руху офіційних документів, що може проявлятися у скасуванні вимоги легалізації іноземних офіційних документів;

розмежування юрисдикцій, коли правопорядки декількох держав претендують на регулювання однакових юридичних ситуацій. Така координація правових політик відбувається у двох напрямах: розмежування конкуруючих юрисдикцій у випадках міжнародної підсудності і виконання рішень іноземних судів.

Вищим рівнем міждержавного зближення правової політики є формування єдиного правового простору. Саме тільки після виходу міжнародного правового співробітництва держав на цей рівень починається, власне, те, що називається правовою інтеграцією (інтернаціоналізацією) шляхом зближення (конвергенції).

Отже особливе місце в терміносистемі, що відбиватиме зближення правових систем, має зайняти відносно новий правий термін правова конвергенція (англ. convergence) та антонімічний йому термін правова дивергенція (англ. divergence)¹³⁴, які останнім часом все більше застосовують західні юристи, приміром, Я. М. Смітс (Jan M. Smits)¹³⁵, К. Велк (C. Valcke)¹³⁶.

Можна погодитися з позицією С. С. Алексєєва, який розглядає "правову конвергенцію" як процес правової інтеграції, більш глибокий, ніж "зближення" правових систем. На його думку, результатом цього процесу має бути "взаємне збагачення права в різних ареалах і в остаточному підсумку — своєрідна інтеграція в праві, при якій з'єднуються в єдині правові утворення, у цілісні юридичні конструкції переваги й досягнення різних сфер права, різних систем"¹³⁷. Останнім часом і у вітчизняній правій науці все частіше йдеться про можливість "повного злиття" правових систем у процесі їхнього зближення¹³⁸.

На нашу думку, головна відмінність конвергенції від апроксимації полягає не лише в кількісних, а більшою мірою — в якісних розбіжностях цих двох рівнів зближення права. Якщо перше поняття переважно позначає зближення правових систем на рівні правоутворення, то друге — на рівні правотворчості¹³⁹. Отже конвергенція правових систем передбачає не лише правотворчі процеси, а й певні дії в галузі праворозуміння і правореалізації.

Тому до змісту процесу конвергенції правових систем включають: розробку єдиних та одноманітних правових норм; виявлення шляхів і способів їх формування в рамках тих або інших правових систем; з'ясування прийомів і методів їхнього тлумачення; узгодження розуміння юридичних норм і категорій; досягнення одноманітності у їх застосуванні¹⁴⁰.

Тобто таке правове зближення є певним процесом правоутворення — утворення нового, більш злагодженого, узгодженого і багатомірного правопорядку. Кінцевою метою цього процесу є повне злиття правових систем, заміна їх єдиною спільною правовою системою¹⁴¹. До речі, як свідчить практика європейської правової інтеграції, це не обов’язково має призвести до ліквідації систем, що зближуються, повної втрати ними своєї ідентичності.