1.1.3. Особливості європейського контрактного права як об’єкта наукового дослідження

Постановка питання про існування європейського контрактного права не тільки як науки, а й об’єктивного права, не позбавлена сенсу, з огляду на те, що, наприклад цивільне право Європейського Союзу поки ще не виділяється як галузь права ЄС і розглядається виключно як галузь правознавства або навчальний курс, який, до речі, викладається на юридичних факультетах практично всіх західно-європейських університетах протягом декількох десятиліть⁹¹.

Однак саме такого розуміння європейського контрактного права — як самостійної галузі приватного права — дотримуються офіційні інституції та органи Євросоюзу: Рада, Комісія, Економічний та соціальний комітети та інші⁹². Навіть у назві однієї з комісій був використаний цей термін (the Commission on European Contract Law). Таку ж позицію займає і переважна більшість європейських вчених, зокрема: В. Ансон (В.Anson), Ю. Базедов (J. Basedow), Х. Бік (H. Beak), X. Біл (H. Beale), М. Бонелль (M.Bonell), О. Ландо (О.Lando), Л. Олсен (L.Olsen), Я. Смітс (J. Smits), М. Сторм (М. Storme), Р. Ціммерман (R. Zimmermann)⁹³.

Разом з тим необхідно враховувати, що в західній доктрині існують різні підходи щодо термінологічного позначення цієї галузі⁹⁴. Для вербалізації контрактного права як нової галузі права ЄС в англомовній юридичній літературі використовуються терміни "Європейське контрактне право" (англ. "European Contract Law") та "контрактне право ЄС" (англ. Union Contract Law⁹⁵, Community Contract Law, EU Contract Law,). До останнього поняття наближається офіційний термін "Contract Law in the European Union", який наведений в ст. 1:101 "Принципів європейського контрактного права"⁹⁶. Однак у доктрині права ЄС він належного поширення не набув.

Аналіз контексту використання цих термінів дозволяє припустити, що "європейське контрактне право" найчастіше виступає родовим щодо "контрактного права ЄС", яке, власне, й позначає галузь права ЄС, що формується. Другим співмірним видовим поняттям є "контактне право держав — членів ЄС", яке позначає саме ті інститути, що об’єднуються у цю нову галузь права ЄС.

У зв’язку з цим доцільно вирізнити деякі вузлові поняття, що межують з поняттям "європейське контрактне право", а іноді з ним ототожнюються⁹⁷:

"контрактне право ЄС", або "інтеграційне контрактне право", "коммунітарне" право — галузь права Євросоюзу, що формується;

"контрактне право європейських країн" — правові інститути договірного права держав — членів ЄС⁹⁸.

Отже поняття "європейське контрактне право" нами буде використовуватися не як синонім контрактного права ЄС (як це роблять деякі представники західноєвропейської правової думки) і не як поняття, тотожне "контрактному праву європейських країн" (як це іноді тлумачиться у вітчизняній доктрині права), а як сукупність європейського "коммунітарного" (інтеграційного) контрактного права і контрактного права держав — членів ЄС.

Якщо раніше, до утворення Європейських Співтовариств поняття "європейське контрактне право" було узагальнюючим для позначення простої сукупності інститутів договірного права європейських країн, то нині воно набуває нового змісту і відбиває водночас і мету, і процес, і сучасний стан (проміжний результат) процесу зближення контрактного права держав — членів ЄС⁹⁹. Але, що показово — нове значення цього терміна не відміняє, а доповнює його попередній зміст. З одного боку, європейське контрактне право дедалі частіше розглядається як галузь права Європейського Союзу, що перебуває на етапі формування. Але з іншого боку, національні інститути договірного права країн-членів виступають "плацдармом" для розгортання системи загальноєвропейського приватного права. Очікується, що згодом на базі європейського контрактного права має сформуватися європейське цивільне право (англ. European Civil Law).

Цей умовивід підтверджує той факт, що в сучасній доктрині найближчим родовим поняттям для європейського контрактного права вважається право Європейського Союзу (англ. European Union Law або EU Law; франц. Droit de l`Union européenne)¹⁰⁰, яке, в свою чергу, поряд з "правом Ради Європи" або "європейським правом в галузі прав людини" виступає видовим до поняття "європейське право" (англ. European Law)¹⁰¹. Якщо необхідно підкреслити інституціональний аспект права Євросоюзу, то використовують поняття загального (коммунітарного) права (англ. community law, франц. droit communautaire, нім. Gemeinschaftsrecht)¹⁰². Для позначення всієї сукупності джерел права ЄС, всієї "правової спадщини" Євросоюзу використовується латинський термін Acquis communautaire ("Доробок Співтовариства"), який зазвичай не перекладається¹⁰³.

Необхідно звернути увагу на те, що, на відміну від національного законодавства європейських країн, в актах похідного законодавства ЄС міститься легальне визначення контрактного права. Так, у п. 12 Повідомлення для Ради та Європейського Парламенту про європейське контрактне право воно визначається як "основне законодавство, що регулює транснаціональні правочини", і відмічається, що "вже утворений достатньо вражаючий масив європейського контрактного права, хоча і з використанням секторального підходу"¹⁰⁴.

Не коментуючи юридичної техніки викладення цієї дефініції, зазначимо лише, що з'ясування правової природи такого явища, як "європейське контрактне право", неможливе без порівняння різних підходів до визначення галузевої належності контрактного права в доктринах європейських країн. У країнах романо-германської правової сім’ї, що походить від римського приватного права, контрактне право розуміють звичайно як окремий інститут такої підгалузі цивільного права (франц. droit civil; нім. bürgerliches Recht або Zivilrecht), як зобов’язальне право (франц. droit de obligations; нім. Forderungsrecht, Haftungsrecht, Schuldrecht). У країнах загального права (англ. Common Law) контрактне право (англ. Contract Law) є достатньо самостійною складовою (галуззю) "права, що регулює сферу ділових відносин"¹⁰⁵ (англ. Business Law), а термін "зобов’язальне право" (англ. Law of Obligation), як і "цивільне право" (англ. Civil Law), переважно використовується для опису сторонніх правових систем континентальної Європи¹⁰⁶.

Спільним у всіх цих підходах є одне — контрактне право розглядається як сукупність норм, що регулює договірні зобов’язання, які виникають у господарському (комерційному) та цивільному оборотах. Однак для правової доктрини та юридичної практики європейських країн розмежування господарського та цивільного оборотів не є абсолютним¹⁰⁷. Саме тому контрактне право в країнах ЄС фактично розглядається як складний міжгалузевий інститут цивільного та господарського (комерційного) права. Цьому не заважає навіть дуалізм приватного права, що має місце в деяких європейських країнах (приміром в Німеччині та Франції) і є наслідком існування окремих кодифікованих актів цивільного та господарського законодавства. На практиці такий "м'який дуалізм" дуже легко долається через субсидіарне застосування норм цивільного законодавства, які визнаються загальними щодо спеціальних норм господарського права¹⁰⁸.

Для системи англійського загального права проблема дуалізму приватного права не є актуальною¹⁰⁹. Об’єктивно контрактні комерційні правовідносини в Англії регулюються переважно торговими звичаями, які з часом перетворюються на норми прецедентного права¹¹⁰.

Про складний цивільно-комерційний характер європейського контрактного права свідчить п. 13 вже згаданого нами Повідомлення Комісії, в якому дається розлоге визначення предмета правового регулювання цього міжгалузевого утворення: "До контрактного права належать договори купівлі-продажу і всі види договорів про надання послуг, в тому числі фінансових. Загальні норми про виконання, невиконання і засоби правового захисту є обов’язковою основою для цих договорів і внаслідок цього регулюються контрактним правом. Окрім цього норми, що регулюють загальні питання, такі як укладення контракту, його дійсність і тлумачення, також є істотними. Більше того, внаслідок тісного зв’язку з економікою, норми про забезпечення кредиту через рухоме майно так само, як і інститут безпідставного збагачення, можуть стосуватися контрактного права. Зрештою аспекти деліктного права, пов’язані з договорами та іншими особливостями, що належать до Спільного ринку, мають бути також взяті до уваги, тому що вони вже складають частину існуючого права Європейського Союзу"¹¹¹.

Отже Комісія не приховує розширеного підходу до визначення предметної галузі європейського контрактного права і підкреслює: "Необхідно звернути увагу на контрактне право у формулюванні настільки широкому, наскільки це можливо, і весь час мати на увазі, що контрактне право утворює органічне ціле з усіма економічно пов’язаними галузями приватного права, які мають розвиватися послідовно"¹¹².

Усе вищевикладене дозволяє зробити узагальнюючий висновок про те, що сформований нині в об’єднаній Європі єдиний цивільний та господарській оборот регулюється переважно сукупністю національних інститутів договірного права держав — членів ЄС, які в процесі подальшої інтеграції можуть сполучитися у цілісну галузь — контрактне право ЄС. Ця сукупність правових інститутів та процес їх зближення і складають об'єктивний зміст поняття "європейське контрактне право".

Що стосується європейського контрактного права як галузі порівняльного правознавства, то короткий аналіз його становлення свідчить про те, що ця наука закономірно має західноєвропейське походження — отже вона розроблена в країнах ЄС і, на жаль, поки ще там переважно і розвивається. "Українізації" науки європейського контрактного права передусім заважає та обставина, що ця наука і вітчизняне порівняльне правознавство в прямому і переносному смислі розмовляють різними мовами. Таким чином йдеться не тільки про формальні аспекти цієї проблеми (значущість "мовного бар'єру" в науковому спілкуванні також не варто принижувати), а передусім про змістовні розбіжності термінологій, які застосовуються в європейській та вітчизняній правових науках.

Однак для зближення терміносистеми європейської доктрини права та системи понять і термінів вітчизняної теорії правової інтеграції необхідно щоб остання набула відповідних сталих форм. Тому в наступному підрозділі доцільно здійснити спроби впорядкування термінології, пов’язаної з проблематикою правової інтеграції.