Висновки

1. Самою логікою дослідження доведено вихідну методологічну гіпотезу про те, що предмету дослідження, яким є складний і динамічний процес зближення інститутів контрактного права держав — членів ЄС, найбільш повно відповідає комплексний діалектико-компаративний метод, що поєднує загальнонауковий (філософський) діалектичний метод і спільний для багатьох юридичних наук компаративно-правовий метод.

Достатньо високий евристичний ефект проявили основні "пошукові" настанови, які цей діалектико-компаративний метод продукує наступне:

найбільш ефективно "спрацювала" вимога системності, яка орієнтує на розуміння процесу сучасної правової євроінтеграції як взаємне наближення процесів правоутворення національних правових систем держав — членів ЄС по всіх трьох їх складових: праворозуміння, правотворчості і правореалізації. Ця настанова дозволила виявити найістотніший недолік сучасної моделі "європеїзації" контрактного права, що полягає в переважному спрямуванні цього євроінтеграційного процесу в одному напрямі — у бік зближення норм права (уніфікації та гармонізації процесу правотворчості). При цьому відмічається недостатнє просування у напрямі зближення правозастосовчої практики (гармонізації та уніфікації процесу правореалізації) і значне відставання зближення європейських доктрин контрактного права (гармонізації процесу праворозуміння);

продуктивною виявилася настанова джерельності, яка спрямувала дослідження на виявлення засобів "європеїзації" контрактного права, якими є як формальні джерела права, так і джерела змісту. Це дозволило адекватно оцінити не тільки правову природу різноманітних засобів правового зближення, так і розмежувати головні способи правового зближення — уніфікацію та гармонізацію;

плідною зарекомендувала себе настанова компаративності, головною вимогою якої є порівняльний аналіз об’єктів та предметів правового зближення для виявлення прихованих в них основних змістовних розбіжностей. Така методологічна настанова вивела на з'ясування справжніх причин недостатньої ефективності міжнародно-правових засобів уніфікації та гармонізації, які полягають у суперечності між "наддержавною" метою конвенційної уніфікації приватного права й "державними" засобами реалізації такого зближення, що постійно продукує конфлікт інтересів суб'єктів міжнародно-правового зближення.

Під час вивчення джерельної бази дослідження було встановлено, що на дослідженні проблем зближення контрактного права європейських країн спеціалізується окрема наука "європейське контрактне право", яка має складний, комплексний характер і знаходиться на межі компаративної юриспруденції (перш за все її інституту порівняльного контрактного права) та єврознавства (науки євроінтеграції). Виявлено, що в основі цієї науки знаходиться певна кількість фундаментальних праць і наукових статей у періодичних виданнях, написаних західноєвропейськими академічними юристами, кількість і якість яких цілком достатні для того, щоб констатувати: наука європейського контрактного права нині сформувалася як окрема галузь правових знань.

Вітчизняні дослідження проблеми правової євроінтеграції приватного права знаходяться на етапі нагромадження емпіричного матеріалу та розробки загальних методологічних засад подальшого вивчення процесу "європеїзації" контрактного права.

2. Виявлено правову природу європейського контрактного права не тільки як правової доктрини, а й об’єктивного права. В західній компаративістиці європейське контрактне право розглядається як складна галузь європейського права. З одного боку, цей міжгалузевий комплекс тлумачиться як сукупність норм, що регулюють договірні зобов’язання, які виникають у господарському (комерційному) обороті, а з іншого боку, — як сукупність національних інститутів договірного права і контрактного права ЄС, що формується. Офіційна позиція Європейської Комісії стосовно правової природи європейського контрактного права ще більш розширена і до його предмета правового регулювання відносить практично все, що тією чи іншою мірою торкається контрактних правовідносин.

Пропонується розглядати європейське контрактне право водночас як мету, процес і результат зближення інститутів договірного права держав — членів ЄС.

Нами аргументовано існування європейського контрактного права не тільки як окремої науки, а й як об’єктивного права, що визнається не лише доктриною, а й офіційними інститутами ЄС. При цьому відмічається, що об’єктивно європейське контрактне право є міжгалузевим комплексом, який об’єднує "коммунітарне" контрактне право ЄС і національні (як цивільно-правові, так і господарсько-правові) інститути контрактного права країн-членів.

Таким чином "коммунітарне" ("інтеграційне") європейське контрактне право (або контрактне право ЄС) і генетично, і функціонально ґрунтується на національному європейському контрактному праві. Не помічати цього факту — означає ігнорувати магістральну історичну перспективу розвитку договірного права європейських країн. Твердження про відсутність європейського контрактного права походять від ілюзії повної заміни національного права правом ЄС "у той час, як насправді формується дворівнева система права, яка вже має багато спільного з правом федеративних держав"⁸⁷².

3. На виконання завдань дослідження було сконструйовано авторський варіант терміносистеми правової інтеграції, яка має три рівні узагальнення:

Найвищий рівень займає поняття "правова інтеграція", родовим до якого є "суспільна інтеграція", синонімічним — "інтернаціоналізація права" протилежним — "правова дезінтеграція", а тим, що з ним перетинається, — "міжнародне правове співробітництво держав".

На другому рівні розташована така пара видових до "правової інтеграції понять", як об’єктивна правова інтеграція — зближення правових систем (що розмежовуються за ступенем усвідомлення та організованості цих процесів). На нашу думку, поняття "європеїзація", яке утворює стійке словосполучення з предикатом "контрактне право", в основному збігається за змістом саме з поняттям "зближення" у терміносистемі, що пропонується. Доречно припустити, що поширення переважно доктринального англомовного терміна europeanization обумовлено тим, що легальне поняття approximation або "approximation of the contract laws" в законодавчій та правозастосовчій практиці набуло більш вузького, спеціалізованого значення, ніж "зближення контрактного права держав — членів ЄС", яке здійснюється в різних формах і має різні за своєю глибиною результати.

Отже саме тому на третьому рівні узагальнення виділяються такі родові щодо "зближення правових систем" поняття: правова апроксимація і правова конвергенція, які розмежовуються за глибиною та широтою правового зближення, а також класифіковані за засобами та результатами зближення уніфікація права, яка відбувається на основі офіційних джерел права і веде до утворення єдиних норм, та гармонізація права, яка здійснюється на основі джерел, що не є офіційними для норм, інститутів та систем, що зближуються, і результатом якої є одноманітні норми.

Запропонована система термінів і понять побудована за допомогою двох загальновідомих логічних методів — індукції та дедукції. На першому етапі було застосовано узагальнення (індукцію) наявної у сучасній доктрині права термінології з питань правової інтеграції. На другому етапі при зворотному русі (дедукції) від загальних до спеціальних понять було логічно "добудовано" (презюмовано) відсутні ланки терміносистеми.

До таких понять, що виявилися ще недостатньо сформованими у сучасній доктрині, але покликані відбити малодосліджені і водночас дуже важливі об’єктивні процеси, належать поняття суб’єктів, об’єктів, предметів, мети, напрямів, методів, способів, засобів, форм (технологій) та результатів правового зближення. Ці гіпотетичні поняття пройшли логіко-змістовну перевірку в процесі дослідження окремих засобів зближення контрактного права європейських країн.

4. Критичний аналіз традиції історіографії правової інтеграції інститутів контрактного права дозволив виявити основні її недоліки, які проявляються у схильності такого підходу до "континентального етноцентризму", "надмірного феноменалізму" "однобічної експліцитності".

Для подолання цих вад традиційного підходу до аналізу історії контрактного права було задекларовано такі методологічні застереження:

міжнародна інтеграції контрактного права має розглядатися у зв'язку з аналогічними процесами внутрішньої гармонізації та систематизації інститутів договірного права на національному рівні;

структурування процесу історичного розвитку європейського контрактного права має відбуватися не за принципом "одномірної" періодизації, а по тенденціях перебігу цього процесу, деякі з яких виявляються синхронними і паралельними;

виходячи з невизначеності відправного пункту історії європейського контрактного права, часові рубежі початку цього процесу доцільно перенести у глибину європейської історії, наскільки це можливо.

Подальше дослідження історичних аспектів проблеми дозволило дійти до наступних висновків.

Як свідчить архаїчна історія договірного права, з певними застереженнями, змістовна єдність інститутів контрактного права європейських країн є первісною, тобто завданою з самого початку виникнення договірних відносин і ніколи не втрачалася. За великим рахунком, норми договірного права усіх без винятку країн мають однакову об’єктивну основу — добровільне здійснення товарно-грошового обміну на основі взаємної згоди сторін і регулюють притаманні такому обміну універсальні функції: фіксації моменту укладення угоди, способів її виконання, механізму припинення, а також тлумачення змісту, забезпечення надійності, виправлення можливих помилок та багато інших. Зближення інститутів контрактного права різних країн не може бути процесом відновлення колишньої єдності, оскільки змістовна єдність норм договірного права ніколи не втрачалася, а формальної ніколи не було.

За результатами цього етапу дослідження було виявлено наступні історичні тенденції європейської інтеграції приватного права взагалі і контрактного права зокрема:

Перша тенденція — доктринальна гармонізація, основи якої були закладені під час доктринальної внутрішньої гармонізації, а згодом і доктринальної кодифікації римського приватного права у посткласичний період його розвитку. Основним здобутком цього напряму було створення середньовічної концепції ius commune, яка поєднувала християнську і римсько-правову доктрини контрактного права і певним чином гармонізувала роздрібнене феодальне право Європи.

Друга тенденція — приватноправова уніфікація контрактного права європейських країн, яка формується майже синхронно з доктринальною гармонізацією. Цей напрям привів до створення середньовічного lex mercatoria — звичаєвого транснаціонального права купців.

Третя тенденція — міжнародно-правова уніфікація контрактного права європейських країн — був підготований хвилею національної кодифікації цивільного та комерційного права і мав своїм результатом поширення у ХІХ — ХХ ст. конвенційної уніфікації як провідної форми міжнародно-правової інтеграції.

У другій половині ХХ ст. з утворенням Європейських Співтовариств виникають економічні, політичні, культурно-правові а згодом і юридико-технічні передумови "європеїзації" контрактного права. Це призводить до початку формування нової, четвертої тенденції — європейсько-правової уніфікації та гармонізації контрактного права.

5. Результати дослідження міжнародно-правових засобів зближення інститутів контрактного права європейських країн дозволяють оцінити їх ефективність як незадовільну. До головних недоліків цих засобів належать: