3.1.3. План дій щодо більшого зближення європейського контрактного права та проблеми його реалізації

Успішне завершення робіт з кодифікації європейського контрактного права потребує прийняття певних владних рішень. Це спонукало владні інституції Євросоюзу до перехоплення ініціативи у академічних юристів, що свого часу ініціювали "європеїзацію" договірного права. Протягом тривалого часу, не зважаючи на заклики Європейського Парламенту щодо організації розробки Європейського цивільного кодексу, Рада і Комісія демонстрували відсутність наміру займатися проблемами гармонізації загальних принципів права міжнародних договорів. Врешті-решт, у жовтні 1999 року Європейська Рада ухвалила рішення про те, що Комісія і Рада мають підготувати спільне дослідження питання про необхідність зближення цивільного законодавства держав-членів.

У зв’язку з цим Європейська Комісія, яка не наважилася визнати свою компетенцію реформувати цивільне право в цілому, почала активні консультації з питань уніфікації контрактного права. За їх результатами 11 липня 2001 р. Комісія опублікувала остаточний варіант Повідомлення для Ради та Парламенту — Communication to the Council and Parliament [COM (2001) 398 final], в якому висловлювалася позиція щодо доцільності ухвалення лише чогось, подібного до Зводу (англ. Restatement) "м'якого" контрактного права, який не повинен бути обов'язковим для судів і має ґрунтуватися лише на власній переконливості. Однак Комісія аж ніяк не оминула питання удосконалення та координації директив із захисту інтересів споживачів, які, на її думку, складають основний зміст контрактного права ЄС (Community Contract Law).

У липні 2001 р. Комісія запропонувала для широкого обговорення наступні варіанти вибору методу подальшої інтеграції контрактного права:

зберегти регулювання договірного права переважно на рівні держав-членів, а розв’язання спорів між учасниками траскордонних правочинів — на приватноправовому рівні;

розробити загальні принципи контрактного права, які б не мали зобов’язального характеру, але могли використовуватися при розробці договірних умов, а також у правозастосовчій практиці та в законотворчості;

здійснити ревізію й оновлення існуючих актів ЄС;

ухвалити новий кодифікований акт права ЄС, до якого увійшли б одноманітні норми по загальних питаннях договірного права і по окремих контрактах⁶⁷⁶.

Комісія отримала відповіді на повідомлення протягом 2001 і 2002 років. Рада не заперечувала проти гармонізації договірного права, якщо така необхідність виявлена.

Європейський Парламент навіть уклав з цього приводу окрему резолюцію "Про зближення цивільного й комерційного права держав — членів ЄС" від 15 листопада 2001 р.⁶⁷⁷ Був запропонований план ухвалення Кодексу контрактного права, спільного для всіх держав — членів ЄС, який передбачав:

компаративно-правове дослідження контрактного законодавства і прецедентного контрактного права держав — членів ЄС, за результатами якого має бути створена загальна терміносистема (2004 — 2006 р.);

модернізація та систематизація існуючих директив ЄС, які регулюють контрактні правовідносини (2004 р.);

розробка та апробація законодавства ЄС для врегулювання трансграничних і національних цивільно-правових контрактів (2006—2008 рр.);

ухвалення Зводу контрактного права Європейського Союзу (2010 р.).

Європарламент підтримали Комісія з європейського контрактного права і Дослідницька група Європейського цивільного кодексу. Таким чином європейські академічні юристи, юристи-практики, бізнесмени та урядовці, які взяли участь у обговоренні пропозицій Європарламенту та Комісї, розкололися на два табори: прибічників "м'якого" європейського контрактного права та послідовників "загальнообов’язкового" контрактного права ЄС.

У лютому 2003 р. Європейська Комісія, з урахуванням зауважень і пропозицій, що надійшли до неї, запропонувала План дій — більшого узгодження європейського контрактного права (Commission Communication of 12 February 2003 "A more coherent European contract law — an action plan"), в якості другого кроку у поточній дискусії про майбутнє європейського контрактного права.

У вересні 2003 р. Європейській Парламент і Рада підтримали цей План — він був оцінений як важливий крок у напрямі вдосконалення існуючого та майбутнього Acquis Співтовариства у сфері договірного права.

Після публікації Плану дій більшого узгодження європейського контрактного права, який підготувала Комісія (англ.the European Commission's Action Plan on a More Coherent European Contract Law) [COM(2003) 68 final], основні інституції ЄС почали вживати відповідні заходи. Так, Рада та Європейський Парламент ухвалили відповідні резолюції, а Комісія отримала пропозиції щодо внесення змін від 122 учасників. Всі пропозиції, а також короткий виклад відповідей, підготовлених Комісією, був узагальнений у спеціальному документі Комісії з європейського контрактного права (англ.Commission's European Contract Law Homepage)⁶⁷⁸. До нього ввійшли майже всі відповіді на План дій від держав-членів та зацікавлених сторін з бізнесу, правової практики та асоціацій споживачів для оцінки розвитку CFR, що було спільно організовано Європейським Парламентом і Комісією 28 квітня 2004 р., які проголосували за такі зусилля⁶⁷⁹. Метою цього плану було проголошено "більш узгоджене європейське контрактне право" (англ.a More Coherent European Contract Law).

Пропонувалося здійснити це за допомогою так званої "Спільної системи відліку" (англ. Common Frame of Reference [CFR]), де мають міститися норми стосовно укладання, дії, виконання та інтерпретації контракту. Це дозволило б заповнити багато існуючих прогалини у Acquis щодо правового регулювання договірних зобов'язань.

Необхідність виділення доктринальних робіт в окремий напрямок "більшого зближення" європейського контрактного права, як нами вже з'ясовано, обумовлено тим, що Суд ЄС, який нині виступає основним суб’єктом офіційної інтерпретації європейського права і робить визначальний внесок створення доктрини права ЄС, не виправдовує повною мірою пов'язаних з ним надій.

Необхідно зауважити, що останніми роками на виконання пропозиції щодо створення "Спільної системи відліку" (CFR) європейськими академічними юристами вже закладено наріжні камені цієї системи⁶⁸⁰. Особливо вражає своєю масштабністю шеститомна робота, до створення якої були залучені група фон Бара (англ. Study Group on a European Civil Code) і дослідна група з приватного права (англ. Research Group on EC Private Law [Acquis Group])⁶⁸¹.

Серед усіх запропонованих ініціатив особливо виділяється проект щодо розробки стандартних умов правочинів (англ. Standard Terms and Conditions) або загальних умов бізнес-контрактів (англ. General Conditions of Business Contracts), які мають бути єдиними для всіх країн ЄС і призначені для врегулювання різних окремих видів контрактів. Комісія пропонує допомогу підприємствам і організаціям з питань обміну інформацією з метою розробки цих умов. На відміну від подібних звичаїв торгового обороту, що розробляються на корпоративному та національному рівнях, ці стандартні умови пропонується створити на основі європейського правопорядку. У зв’язку з цим, як справедливо помічають дослідники цієї проблеми, виникає багато запитань — зокрема щодо правової природи такого акта в світлі співставлення принципу верховенства права ЄС і субсидіарності подібних звичаїв торгового обороту⁶⁸².

На виконання цієї ініціативи спрямовуються об’єднані зусилля академічних та практикуючих юристів з усіх держав — членів ЄС. Наприклад, у 2005 році вже узагальнено всі "за" та "проти" використання стандартних умов контрактів у якості засобів подальшої гармонізації європейського контрактного права⁶⁸³.

Нарешті, у плані обговорюється можливість створення так званого додаткового інструмента європейського контрактного права (англ. Optional Instrument of European Contract Law)⁶⁸⁴. Однак підкреслюється неможливість нав'язування цього інструмента сторонам контракту — він може бути лише добровільно обраний сторонами замість національного законодавства.

Аналіз змісту ініційованих інституціями ЄС дискусій з приводу зближення інститутів контрактного права дозволяє зробити висновок: рефреном європейського приватноправового дискурсу постають питання захисту прав споживачів. Все частіше йдеться про так зване "європейське споживче контрактне право" (англ. European Consumer Contract Law)⁶⁸⁵.

Проте, як ми вже з'ясували, саме питання пріоритетів захисту прав споживачів або комерсантів є головним каменем спотикання у розумінні договірної справедливості та рівності сторін в англійському праві та праві континентальних європейських країн.

Зміна пріоритетів уніфікації правового регулювання зобов’язань, що виникають із загальноцивільних та комерційних (професійних) договорів, на зобов’язання з договорів споживчих доповнюється активністю офіційного Брюселлю щодо керування організацією наукових досліджень у галузі уніфікації контрактного права. Так, на виконання Плану дій запроваджена низка академічних науково-дослідних проектів у межах Шостої рамкової програми (англ. Sixth Framework programme). За цією програмою було передбачено нагородження до кінця 2004 р. її учасників⁶⁸⁶.

У зв'язку з наміром координації наукових досліджень, як це зазначено в Плані дій, Комісія запровадила відповідні заходи. Але на цьому фоні спостерігається певний конфлікт інтересів між представниками "брюссельської бюрократії" і європейськими академічними юристами, який вилився у справжнє протистояння науки і політики. Але, як повідомляють компетентні учасники Віденської конференції з Європейського контрактного права 2004 року (англ. Vienna Conference of the Society of European Contract Law — 2004 )⁶⁸⁷, у зв'язку з цим виникли певні проблеми ідеологічного плану.

Так, члени комісії, посилаючись на необхідність дотримання "методологічної чистоти", а саме, керуючись раніше узгодженим так званим "загальним базовим" підходом (або підходом "загального ядра" — "common core", що ґрунтується на приматі компаративно-правового аналізу)⁶⁸⁸, заявили про неприйнятність підходу "політичної інтервенції", який застосовується для просування норм споживчого законодавства у систему європейського контрактного права. Тому ця комісія підтвердила неготовність до інтеграції загальнообов'язкових норм європейського споживчого права у свої дослідницькі проекти. Таким чином ця авторитетна комісія відхилила можливість співпраці з розробниками "коммунітарних" актів (Acquis-Group)⁶⁸⁹ з питань спеціального проекту "Загальні рамкові рекомендації" розвитку (англ. "Common Frame of Reference"— CFR), в межах якого і відбувається перетворення "європейського контрактного права" на "європейське споживче контрактне право".