1. Дослідити основні прояви та проаналізувати головні причини кризи існуючої моделі "гармонізації" контрактного права.

2. Виявити задум плану дій щодо подальшого зближення європейського контрактного права та проблеми їх реалізації.

3. З'ясувати місце загальних принципів права в процесі "європеїзації" контрактного права та їх змістовні розбіжності у контексті різних правових культур;

4. Узагальнити попередні результати адаптації цивільного та господарського законодавства України до права ЄС

5. Розробити пропозиції щодо модернізації вітчизняної доктрини європейсько-правової інтеграції та гармонізації договірного права України з європейським контрактним правом.

3.1. Криза "європеїзації" контрактного права, її причини та способи подолання

Новітня історія Євросоюзу свідчить, що зближення держав — членів ЄС є складним і суперечливим процесом. Так, в умовах масштабного розширення Євросоюзу, зі вступом до нього нових держав-членів явно уповільнюються темпи інтеграційних процесів по всіх напрямках, в тому числі й щодо зближення національних правових систем. Отже успіх інтеграції в одній сфері супроводжується обмеженим прогресом в інших, що сучасними дослідниками оцінюється як "відхилення від норми" (девіація) або знак "кризи"⁶⁴⁷. Анормальність протікання правової євроінтеграції відбивається і на вербальних засобах політичного, економічного і правового дискурсу. Останнім часом в офіційному спілкуванні інституцій ЄС з'явився новий термін "вирівнювання" (англ. aligning), який досі не отримав належної офіційної чи доктринальної інтерпретації. Здебільшого йдеться про правове зближення не шляхом апроксимації або гармонізації, а через так зване "переливання" (англ. spill-over)⁶⁴⁸.

Таке "розхитування" терміносистеми правової євроінтеграції наполегливо сигналізує про наростання негативних явищ у самому об’єктивному процесі, який ця система понять відбиває.

3.1.1. Виникнення кризових явищ у процесі зближення контрактного права держав — членів єс

Отже, на наш погляд, сучасний стан зближення інститутів договірного права європейських країн свідчить про справжню кризу існуючої моделі "європеїзації" контрактного права. Кризовий характер цього процесу знаходить підтвердження у низці явищ, визначальними з яких є три групи факторів:

По-перше, криза євроінтеграції у сфері контрактного права передусім пов'язується з невдалою кодифікацією приватного права.

Двадцятирічна робота Комісії Ландо з європейського контрактного права, п’ятирічні розробки Комісії Cторма з Європейського цивільного процесуального кодексу і майже десятирічна діяльність робочої Комісії з Європейського цивільного кодексу, яку очолює Христіан фон Бар, поки ще не завершені ухваленням жодного загальнообов’язкового кодифікованого акта. Кодифікація європейського контрактного права, попри всі наукові зусилля, як законодавча процедура взагалі ще не розпочиналася. Постійно переносяться строки (2010, 2020 рр.) появи Європейського цивільного кодексу, або, як мінімум, Європейського кодексу контрактного права. Досі продовжують висловлюватися певні сумніви стосовно того, чи наділяє Амстердамський договір інститути ЄС повноваженнями з підготовки Європейського цивільного кодексу⁶⁴⁹.

Втрата темпів кодифікації, "хронічна" нереалізованість дослідницьких проектів на законодавчому рівні постійно підживлюють песимістичні настрої з цього приводу, які все більше поширюються не тільки серед англійських та скандинавських юристів, а вже й у деяких академічних колах інших європейських країн. Поряд з нейтральною констатацією того, що останніми роками Євросоюз "поступово відмовляється від тотальної уніфікації"⁶⁵⁰, лунають і більш категоричні оціночні судження, що "в останні декілька років ідеї про кодифікацію європейського права зазнали поразки"⁶⁵¹.

Отже, незважаючи на майже тридцятирічний шлях до Європейського кодексу контрактного права, "єдине договірне право ЄС все ще перебуває на початковій стадії свого розвитку"⁶⁵².

По-друге, про справжню кризу "європеїзації" контрактного права свідчить неефективність приватноправових засобів його уніфікації.

Не рятує ситуацію спроба задіяти кодифікаційні проекти у якості "Європейських принципів контрактного права". Не виправданим виявився оптимізм офіційних висновків Єврокомісії, де констатується: незважаючи на те, що Принципи не можуть забезпечити належного вирішення абсолютно всіх проблем, що випливають з кожного специфічного договору, вони "в принципі" можуть бути застосовані до переважної більшості таких спірних питань⁶⁵³.

Не на користь ефективності Європейських Принципів свідчить дуже обмежена практика їх застосування в судах та міжнародних арбітражах (за станом на 2006 рік — всього 7 рішень). Головне інше — широкий правозастосовчий потенціал Принципів як європейського lex mercatoria не отримав масової реалізації з боку самих учасників транскордонних правочинів при виборі застосовуваного права.

Все це не дозволяє позитивно оцінювати ефективність Європейських Принципів для правового регулювання договірних зобов’язань.

По-третє, проявом ідейної слабкості сучасної концепції "європеїзації" контрактного права, підтвердженням її кризового характеру є застосування авторитарних методів при запровадженні інститутами ЄС засобів "регламентарної" уніфікації норм договірного права. Це дозволяє дослідникам правової євроінтеграції констатувати, що "сучасні спроби створити європейське приватне право можуть бути охарактеризовані як авторитарні по своїй суті"⁶⁵⁴.

Про зручність регламентів ЄС для "нав’язування" моделей уніфікації контрактного права "згори" вперше заговорили на конференції під назвою "У напрямі до Європейського цивільного кодексу" (Towards a European Civil Code), яка проходила в Гаазі 28 лютого 1997 р.⁶⁵⁵ Показово, що центральною проблемою, яка там обговорювалася, було питання компетенції інститутів та органів Співтовариства по уніфікації приватного права за допомогою актів вторинного законодавства.

Після цього почалася хвиля ухвалень низки регламентів: "Брюссель І"⁶⁵⁶ та "Брюссель ІІ", а також "Рим І ", "Рим ІІ", "Рим ІІІ" і навіть "Рим ІV". Це має на меті "регламентацію" основних інститутів цивільного права, тобто закріплення їх не міжнародними конвенціями, які укладаються шляхом "узгодження суверенітетів" держав-членів, а іншими за своєю правовою природою загальнообов’язковими актами вторинного (похідного) законодавства — регламентами, які є результатом "волевиявлення" компетентних інституцій Євросоюзу.

Про дезінтегруючу дію "регламентарної" уніфікації наочно свідчить скандальна ситуація, навколо процедури ухвалення Регламенту "Рим І". Передбачене в проекті цього акта істот­не обмеження дії принципу свободи договору й автономії волі для підприємців на користь споживачів явно суперечило ліберальним настановам англійського контрактного права. Саме тому уряд Великобританії у березні 2006 р. повідомив ЄС про те, що "Рим І" не застосовуватиметься на території цієї країни. Таким чином фактично під питанням опинилося саме членство Великобританії у Євросоюзі.

Європарламент і Рада пішли в "лобову атаку" і у п. 45 преамбули остаточного варіанта Регламенту, ухваленого 17 червня 2008 р., було зазначено, що "Сполучене Королівство не бере участі в ухваленні цього Регламенту, не зв'язане ним і не підкоряється його дії. (the United Kingdom is not taking part in the adoption of this Regulation and is not bound by it or subject to its application). Саме у такому вигляді 4 липня 2008 р. "Рим І" був офіційно опублікований.

Після цього на Downing Street⁶⁵⁷ тримали паузу важких п’ять тижнів і позиція Великобританії врешті-решт змінилася. За добу до набуття цим Регламентом чинності — 24 липня 2008 р. офіційним листом уряду Великобританії ця країна була вимушена приєднатися до застосування цього Регламенту на тих же умовах, що й решта держав — членів ЄС⁶⁵⁸. Відповідно до ст. 29 Регламенту він є обов’язковим у повному обсязі та підлягає прямому застосуванню в державах-членах відповідно до Договору⁶⁵⁹.

На фоні подібних авторитарних зусиль вимальовується небезпечна тенденція до етноцентризму, яка проявляється у прагненні підкорити відносини сторін у сфері міжнародного приватного права власному національному правопорядку, що викликає у представників іншої правової культури сумніви відносно позитивної ролі такої уніфікації та її доцільності⁶⁶⁰.

Небезпечність ситуації полягає в тому, що використання недемократичних методів європейсько-правової "регламентарної" уніфікації може мати глобальні негативні наслідки. Давно помічено, що "наявні моделі інтеграції в різних регіонах світу перебувають під більшим або меншим впливом європейського мислення"⁶⁶¹. Тому останні хвороби "європеїзації" контрактного права, такі як "авторитаризм" та "етноцентризм" у правовій євроінтеграції, природно провокують певний скепсис щодо реальності міждержавної уніфікації цивільного права й у інших регіонах, зокрема в країнах СНД⁶⁶².