- •Isbn 978-966-8830-37-2 о.О. Гайдулін, 2009
- •Розділ 1 теоретико-історичні основи дослідження процесу зближення контрактного права держав — членів єс
- •1.1. Методологічні засади та основні джерела дослідження європейської інтеграції контрактного права
- •1.1.1. Загальна характеристика методології дослідження
- •1.1.2. Європейське контрактне право як компаративно-правова наука
- •1.1.3. Особливості європейського контрактного права як об’єкта наукового дослідження
- •1.2. "Європеїзація" контрактного права в системі термінів і понять загальної теорії правової інтеграції
- •1.2.1. Визначення та поділ понять європеїзації, інтеграції та зближення інститутів контрактного права
- •1.2.2. Підсистема понять, що розкриває сутність уніфікації та гармонізації права
- •1.3. Історичні тенденції зближення контрактного права європейських країн
- •1.3.1. Передумови та основні концепції виникнення та еволюції інтеграції контрактного права
- •1.3.2. Об’єктивна інтеграція контрактного права в епоху Античності та Середньовіччя
- •1.3.3. Зближення інститутів контрактного права європейських країн у Новий та Новітній час
- •Висновки до розділу 1
- •Розділ 2 засоби зближення норм контрактного права держав — членів єс
- •2.1. Міжнародно-правові засоби зближення інститутів контрактного права європейських країн
- •2.1.1. Порівняльна характеристика засобів міжнародно-правової уніфікації та гармонізації європейського контрактного права
- •2.1.2. Класифікація засобів міжнародної інтеграції інститутів контрактного права європейських країн за предметом їх зближення
- •2.1.3. Проблеми розробки та застосування міжнародно-правових засобів "європеїзації" контрактного права
- •2.2. Приватноправові засоби гармонізації та уніфікації європейського контрактного права
- •2.2.1. Нове lex mercatoria як система засобів приватноправової гармонізації та уніфікації контрактного права держав — членів єс
- •2.2.2. Правова природа "Принципів європейського контрактного права" як ядра європейського lex mercatoria
- •2.2.3. Питання ефективності приватноправових засобів "європеїзації" контрактного права
- •2.3. Європейсько-правові засоби та технології "європеїзації" контрактного права
- •2.3.1. Загальна характеристика системи інтеграційних технологій, що застосовуються у праві єс
- •2.3.2. Засоби "директивної" гармонізації європейського контрактного права
- •2.3.3. Засоби "регламентарної" уніфікації контрактного права держав — членів єс
- •2.3.4. Засоби "прецедентної" "європеїзації" контрактного права
- •Висновки до розділу 2
- •Недостатню оперативність, рентабельність і результативність робіт з розробки, ухвалення та ратифікації таких конвенцій;
- •Виявити задум плану дій щодо подальшого зближення європейського контрактного права та проблеми їх реалізації.
- •З'ясувати місце загальних принципів права в процесі "європеїзації" контрактного права та їх змістовні розбіжності у контексті різних правових культур;
- •3.1. Криза "європеїзації" контрактного права, її причини та способи подолання
- •3.1.1. Виникнення кризових явищ у процесі зближення контрактного права держав — членів єс
- •3.1.2. Головні причини кризи "європеїзації" контрактного права
- •Перша група причин лежить на поверхні та має суто юридико-технічний характер.
- •Друга група причин більш глибинна — це соціокультурні розбіжності основних концепцій договірного права.
- •Третя група причин має економічний характер.
- •На наш погляд, головні причини кризи "європеїзації" контрактного права — політичні.
- •3.1.3. План дій щодо більшого зближення європейського контрактного права та проблеми його реалізації
- •3.2. Новітні концепції зближення приватного права держав — членів єс у напрямі доктринальної гармонізації
- •3.2.1. Формування концепції нового іus commune europe і дискусії навколо зближення контрактного права на основі загальних принципів
- •3.2.2. Місце загальних принципів права в процесі "європеїзації" контрактного права
- •3.2.3. Принципові розбіжності у розумінні контрактної справедливості і добросовісності та проблеми їх подолання
- •3.2.4. Проблеми акультурації доктрин контрактного права держав — членів єс
- •3.3. Адаптація цивільного та господарського законодавства України до права єс і модернізація вітчизняної доктрини європейсько-правової інтеграції
- •3.3.1. Доктринальні, нормативно-правові та організаційно-правові засади адаптації цивільного та господарського законодавства України до права єс
- •3.3.2. Пропозиції щодо модернізації вітчизняної доктрини європейсько-правової інтеграції та гармонізації договірного права України з європейським контрактним правом
- •Висновки до розділу 3
- •Висновки
- •Недостатня оперативність, рентабельність і результативність робіт з розробки, ухвалення та ратифікації таких конвенцій;
- •Публікації автора з проблем європейського контрактного права
- •119 Див.: Особенности семантики английских юридических терминов в текстах международного контрактного права http://www.Nauka-shop.Com/mod/shop/productId/43841/2
Розділ 1 теоретико-історичні основи дослідження процесу зближення контрактного права держав — членів єс
Розділ націлений на вирішення наступних пошукових завдань:
Визначити вихідні методологічні настанови компаративно-правового дослідження процесу зближення національних правових систем і зокрема інститутів контрактного права.
З'ясувати особливості європейського контрактного права як галузі компаративної юриспруденції, її спеціальний метод та основні джерела.
Визначити правову природу та галузеву належність європейського контрактного права як мету, процес і результат зближення інститутів договірного права держав — членів ЄС.
Проаналізувати термінологію, що використовується у різних доктринальних дослідженнях правової інтеграції, з метою створення робочого варіанта терміносистеми процесу правового зближення;
Дослідити історію європейської правової інтеграції, виділити основні історичні тенденції зближення інститутів контрактного права європейських країн.
1.1. Методологічні засади та основні джерела дослідження європейської інтеграції контрактного права
Принцип об’єктивності, який є класичним для європейської наукової парадигми, передбачає жорстку детермінованість методології наукового дослідження його предметом. На поверхні знаходяться принаймні два суттєвих аспекти предмета нашого дослідження — динамічний ("процес зближення") і порівняльний ("інститутів контрактного права держав — членів ЄС"). Саме це й обумовлює базову настанову на поєднання елементів діалектичного як загального (філософсько-правового) методу і компаративного, який є спільним для різних наук спеціальним методом дослідження. Синтез цих методів дослідження позначимо робочою назвою — діалектико-компаративний метод науково-правового дослідження.
1.1.1. Загальна характеристика методології дослідження
Динамічному аспекту предмета нашого дослідження, повною мірою відповідає методологічна позиція великого німецького філософа Г.В.Ф. Гегеля, який розумів право як певний "діалектичний процес", "діалектику права і неправа", як "становлення права"1. Мовою сучасної правової науки це може бути сформульовано наступним чином: ми розуміємо право як безперервний, циклічний процес його становлення, що складає зміст базового поняття загальної теорії права — "правоутворення".
Отже правоутворення включає "всі форми і засоби виникнення, розвитку та зміни права, у тому числі й правотворчість"2.
Традиційно виділяють такі рівні правоутворення:
матеріальний, на якому право втілене у конкретні правовідносини;
гносеологічний, на якому право набуває ідеальних форм правосвідомості;
інституціональний, де право набуває необхідної нормативності та існує у формі правових норм3.
Цим рівням правоутворення відповідають наступні етапи, які складають його механізм:
1. Праворозуміння — процес виявлення, аналізу, узагальнення та оцінки типових соціально значущих правовідносин, результати якого закріплюються в різних утвореннях правосвідомості.
2. Правотворчість — закріплення суб’єктами правотворчості ідеальної моделі цих правовідносин у формі нормативно-правових актів чи інших формальних джерел права як відповідна норма права;
3. Правореалізація — "нормалізація" конкретних правовідносин, які з різних причин не відповідають нормам права, шляхом втілення у ці індивідуалізовані правовідносини загальнообов’язкових, формалізованих приписів відповідних норм4.
З цього логічно випливають такі загальні методологічні орієнтири нашого дослідження:
1. Системності напрямів правової інтеграції: Коли ми говоримо про зближення різних систем права, то необхідно мати на увазі зближення процесу правоутворення по всіх його трьох складових: не тільки процесу правотворчості, а й праворозуміння та правореалізації. Безумовно, зближення процесів правотворчості і передусім його результатів є ключовим, але не єдиним напрямом правової інтеграції різних країн.
2."Джерельності" підстав зближення правових систем, галузей, інститутів та норм: Якщо процес правоутворення — це процес становлення права, тобто послідовне юридичне оформлення норм права, то найбільш продуктивним, на наш погляд, буде підхід до аналізу зближення інститутів контрактного права через призму формальних джерел права або джерел правоутворення. На це свого часу націлював відомий російський вчений М.М. Коркунов, який попереджав, що "визначення юридичних норм по їх джерелу більш об’єктивні, ніж визначення по змісту"5.
3. Компаративного характеру дослідження процесу правової інтеграції: "Порівняльний" метод найбільш точно відповідає складній структурі предмета дослідження, що дозволяє кваліфікувати наше дослідження саме як компаративно-правове.
У зв’язку з цим доречно нагадати, що компаративно-правове обґрунтування необхідності правової інтеграції європейських країн має свою давню історію6.
В той же час всесвітня історія права свідчить, що саме компаративна правова доктрина прокладає шлях для подальшого зближення правових систем світу.
Організаційно компаративістика як напрям науково-правового дослідження виникає у 1869 р., зі творенням французького товариства порівняльного законодавства. В 1900 р. відбувся I Міжнародний конгрес порівняльного права7. 13 вересня 1924 р. в Гаазі була заснована Міжнародна академія порівняльного права8.
Але й нині серед правників різних шкіл та країн немає єдиного погляду на те, як саме має називатися правознавча дисципліна, для якої порівняльний метод є головним9 — або "порівняльне право" (Comparative Law)10, або "порівняльне правознавство" (Comparative Jurisprudence)11.
Незважаючи на численні зауваження щодо доцільності терміна "порівняльне право", формально саме він залишається найбільш вживаним12 і змістовно позначає не окрему галузь права, а окрему галузь юридичної науки13.
Нині в Україні сформувалося розуміння того, що порівняльно-правові дослідження, які утворюють окрему галузь наукового правового знання, є "перспективним напрямком розвитку наукових досліджень" і "виражають інтегративну функцію правової науки"14.
У західноєвропейській академічній правовій думці домінує ще більш висока оцінка пізнавальних можливостей порівняльної юриспруденції аж до крайньої позиції — визнання виключно за компаративістикою статусу справжнього наукового дослідження права. Призначення порівняльного правознавства вбачається у тому, що "воно виводить правову науку з архаїчного стану, який заважає її розвитку, на міжнародний рівень" і покликане покласти край "національній обмеженості правового мислення"15.
У правознавчій літературі переважає гранично широке розуміння об’єкта компаративної юриспруденції як усієї сукупності правових систем світу, правової дійсності, правової реальності або сукупності усіх правових явищ. Особливість предмета компаративістики полягає в його "бінарності" — до нього належать як загальні, так і специфічні аспекти правових систем світу16.
Керуючись методом аналогії, ми можемо уточнити предметну галузь нашого дослідження. Компаративно-правовий характер дослідження обумовлює те, що його об’єктом має бути визначена певна сукупність правових інститутів договірного права держав — членів ЄС та контрактне право ЄС, що перебуває на стадії формування; а предметом — зближення цих складових як процес подолання їхніх розбіжностей (того, що є специфічним або особливим) і формування на основі спільних елементів цих інститутів загальної для усього правового простору ЄС системи норм договірного права, що отримала в доктрині назву європейського контрактного права (англ. European Contract Law)17.