2.3. Європейсько-правові засоби та технології "європеїзації" контрактного права

Нині європейське право є "важливим інстру­ментом забезпечення інтеграційних процесів у Європі"⁴⁵⁰, а "Європейський Союз наділений інституціями та механізмами проведення уніфікації законодавчим шляхом"⁴⁵¹. Отже, на відміну від інших країн, держави — члени ЄС у своєму арсеналі мають окрім міжнародно-правових і приватноправових, засоби суто європейсько-правової інтеграції. В результаті на території ЄС склалося уніфіковане право, "якого ще не знала вся державно-правова історія"⁴⁵².

Однак, інститути ЄС підкреслюють пріоритетність уніфікації контрактного права, яке нині інтегроване у безмежне правове "павутиння" (web) і потребує негайного упорядкування та розплутування на коммунітарному рівні⁴⁵³. При цьому "європеїзація" контрактного права з самого свого початку намагається вийти за рамки міжнародного приватного права і націлена на утворення єдиного і одноманітного режиму регулювання договірних відносин, незалежно від того, чи містять вони іноземний елемент⁴⁵⁴. З останнім розширенням Євросоюзу ця проблема ще більше загострилася. Тому Договори нових країн-членів з Європейським Союзом в розділі апроксимації права зобов'язують держави докладати зусилля для забезпечення поступового об'єднання їхніх правових норм з нормами ЄС і передусім у таких пріоритетні галузях зближення, як приватне (економічне і підприємницьке) право⁴⁵⁵.

2.3.1. Загальна характеристика системи інтеграційних технологій, що застосовуються у праві єс

Як нами вже зазначалося, в сучасній "Євромові" навколо поняття "європеїзація" (англ."europeanisation") формується унікальна терміносистема. Зміст практично кожної з її складових істотно відрізняється від зовні схожих понять вітчизняної теорії правової інтеграції.

Про несталий характер цієї терміносистеми свідчить передусім те, що з центральним терміном правової євроінтеграції, яким є "європеїзація" дедалі більше конкурують поняття "коммунітаризація", "співробітництво", "стандартизація", "конвергенція", "апроксимація", "гармонізація" тощо.

У першому наближенні найбільш синонімічним до "європеїзації" виступає термін "коммунітаризація" (англ. communautarisation). Однак, на наш погляд, він найчастіше використовується для підкреслення коммунітарної, інтегративної складової європейського контрактного права і особливої ролі інститутів ЄС та суто європейсько-правових засобів, які вони застосовують у цьому процесі. У "коммунітаризації" передусім відбивається "зміна права країн — учасниць ЄС під впливом Співтовариств у найбільш чутливих напрямках економічних відносин"⁴⁵⁶. Тим самим на вербальному рівні відмежовуються інші — міжнародно-правові та приватноправової засоби зближення національних інститутів договірного права, які поряд з "коммунітаризацією" також "європеїзують" контрактне право.

Достатньо специфічним є зміст "євромовного" поняття "правове співробітництво" (англ. legal cooperation; франц. coopération juridique; нім. Zusammenarbeit in Rechtsfragen). Воно не тільки не перекриває змісту поняття "європеїзації", а й виступає парним (протилежним) щодо "коммунітаризації" тому, що виділяє "горизонтальну" складову "європеїзації", яка відбувається на міждержавному рівні держав — членів ЄС. Це певним чином підтверджує таке "напівправове" поняття як "тісніше співробітництво" (англ. closer cooperation), що використовується для позначення окремих програм євроінтеграції, які діють у сферах, що не належать до сфери виняткової компе­тенції Співтовариства і охоплюють більшість країн-членів⁴⁵⁷.

Особливого змісту в європейському правовому дискурсі набуває і поняття "конвергенція" (англ. convergence), що максимально наближається до поняття "апроксимація". Однак їх розмежування відбувається більшою мірою не за глибиною, а за масштабами правового зближення. Тому "конвергенція" переважно застосовується не в суто юридичних текстах, а там, де йдеться про загальні питання євроінтеграції (наприклад похідне поняття — "критерії конвергенції" (англ. Convergence Criteria), за допомогою якого визначаються певні умови, виконання яких дає країнам-членам право вступу до Економічного та монетарного союзу⁴⁵⁸).

Не менш особливим є видове до "апроксимації" (англ. approximation; франц. rapprochement des législations; нім. Angleichung der Rechtsvorschriften) поняття "апроксимація законодавства держав-членів" (англ. the approximation of the laws of the Member States), яке тлумачиться як процес скасування небажаних або непотрібних відміннос­тей у національному законодавстві держав-членів ЄС у контексті спільного ринку⁴⁵⁹. Це поняття набуває значно вужчого змісту, ніж родове, але при цьому не зводиться до "гармонізації" та "уніфікації".

Ще більш специфічно у доктрині права ЄС тлумачиться поняття "стандартизація" (standardisation), яке використовується для опису процесів, які звичайно називають правовою відповідністю. Тому в Європейському Союзі термін "стандартизація" використовується для оцінки внутрішньодержавних аспектів не тільки "європеїзації", а й уніфікації та гармонізації.

Але найбільш багатозначним поняттям, що активно мультиплікується в "Євромові", є "гармонізація" (англ. harmonisation), яке має розгалужену класифікацію. На наш погляд, адекватне змістовно-логічне упорядкування тих численних різновидів гармонізації, якими перенасичена європейська правова доктрина, просто не можливе без розмежування принаймні двох варіантів цього терміна.

У першому значенні "гармонізація" — це процес зближення, тому він певним чином протиставляється "апроксимації". Так, Договір про заснування Європейського Співтовариства, містить поняття "апроксимація" (ст.ст. 3, 94, 136) і "гармонізація" (ст.ст. 93, 129, 149, 150 і 174). Вбачається, що розходження між ними не є істотними і вони розрізняються за ступенем стандартизації⁴⁶⁰. Дійсно, при такому використанні терміна "гармонізація" законодавство ЄС передбачає повну ідентичність норм права всіх держав-членів через ухвалення у рамках цієї міжнародної організації спеціальних директив, які мають обов'язкову юридичну силу. Що ж стосується терміна "зближення", то він характеризує лише досягнення певного рівня відповідності національного законодавства законодавству ЄС⁴⁶¹.

Однак у цьому контексті "апроксимація" не є родовим поняттям для "гармонізації". Вони скоріш є поняттями, що перетинаються, оскільки термін "гармонізація" відрізняється більшою універсальністю. Гармонізація може бути і внутрішньодержавною — як узгодження усіх складових національної системи права, перш за все через подолання колізій у законодавстві. Гармонізація може бути й міждержавною, коли відбувається "горизонтальне" узгодження декількох правових систем. І нарешті, інтеграційна практика Євросоюзу демонструє третій вид гармонізації — наднаціональну, яка відбувається на основі ухвалення директив як основних актів гармонізації. Така гармонізація отримала назву "моделі повної гармонізації"⁴⁶².

У другому значенні "гармонізація" — це засіб (інструмент) зближення і тому є видовим для "апроксимації". Так, у статтях 3 (h), 100, 100 (а), 100 (b) Угоди про ЄС "апроксимація" використовується як найбільш загальне поняття для позначення зближення законодавства держав — членів ЄС через гармонізацію (вибіркову та базову), а також через взаємне визнання чинних у кожній країні-члені норм⁴⁶³. Поняття гармонізації у цьому "інструментальному" значенні має ще більш розлогу класифікацію, що потребує окремого аналізу при вивченні типології євроінтеграційних технологій зближення права.

Але перед цим уявляється доцільним з'ясувати склад основних суб’єктів та засобів зближення, які задіяні в цих технологіях.

Як відомо, Європейські Співтовариства уповноважені діяти тільки в межах установчих договорів. Повноваження Співтовариства (англ. community powers; франц. competences communautaires) надаються йому в спеціальних сферах і поділяються на: чіткі, повні та допоміжні повноваження⁴⁶⁴. Відповідно до статті 7 Римського договору, Співтовариство здійснює свою діяльність за допомогою п'яти інститутів (англ., франц. — institutions): Європейської Комісії, Ради, Європейського Парламенту, Суду ЄC та Рахункової палати.

Повноваження щодо зближення законодавства країн-членів не зосереджено в руках одного інституту, а різною мірою "розпорошені" практично по всіх інститутах, за винятком Рахункової палати, яка таких повноважень не має.

Європейська Комісія (англ. Commission) серед законотворчих повноважень має наступні: право законодавчої ініціативи; розробка щорічних законодавчих планів для Співтовариства та загальних стратегій політик Співтовариства здійснення законодавчих повноважень в деяких сферах шля­хом прийняття норм Співтовариства без формальної участі інших інституцій Співтовариства; делеговані законодавчі повноваження⁴⁶⁵.

Рада Європейського Союзу⁴⁶⁶ (англ. Council) в сфері нормотворчості має найбільші повноваження: вона повинна надавати свою згоду на проект Єврокомісії кожен раз перед остаточним його ухваленням; може вимагати від Комісії здійснення будь-яких досліджень, необхідних для досягнення спільних цілей; у деяких сферах Рада може делегувати Єврокомісії повноваження роз­робляти та приймати акти права ЄС через так звану процедуру спіль­ного прийняття рішень⁴⁶⁷.

Європейський Парламент (англ. European Parliament; франц. — Parlement européen) — якщо на початку євроінтеграції участь цієї інституції у законотворчому процесі не передбачалася, то Маастрихтським дого­вором було запропоновано, а за Амстердамським та Ніццьким договорами була розширена дія так званої процедури спільного прийняття рішень (англ. codecision procedure). Ця процедура урівнює законотворчі повноваження Європарламенту та Ради, які перший активно використовує у справі уніфікації та гармонізації законодавства у сфері захисту прав споживачів та інших⁴⁶⁸.

Особливе місце в процесі правової євроінтеграції займає судова система ЄС, яка є унікальною і швидко змінюється. Нині вона представлена трьома судо­вими органами: Судом Справедливості Європейських Співтовариств⁴⁶⁹ (англ. Court of Justice of European Communities; франц. Cour de justice des Communautés européennes), Судом (Трибуналом) Першої Інстанції⁴⁷⁰ та Судом з питань цивільної служби ЄС⁴⁷¹. Виходячи з того, що Суд ЄС не розглядає спорів з контрактних зобов’язань (ці функції виконують національні суди держав-членів), то вважати його органом "прецедентної" уніфікації контрактного права підстав немає. В той же час важко переоцінити роль цієї судової інстанції у гармонізації європейського контрактного права. Близько 75% всієї роботи Суду ЄС складають преюдиційні рішення (preliminary rulings)⁴⁷², за допомогою яких здійснюється єдине тлумачення норм права ЄС, в тому числі у сфері договірних відносин.

В процесі зближення правових систем (в основному в сфері споживчого контрактного права) активну участь беруть окремі органи ЄС (англ. bodies франц. organes): Відомство по гармонізації в рамках внутрішнього ринку, створене у 1994 р., та Європейський університет, який функціонує на основі угоди між державами-членами та ЄС, а також інші органи, які спеціально не наділені відповідними повноваженнями щодо правової уніфікації та гармонізації. Так, для сертифікації продукції на відповідність гармонізованим стандартам на рівні Співтовариства діють такі органи, як Європейський комітет із стандартизації (CEN), Європейський комітет з технічної стандартизації (CENELEC) тощо⁴⁷³. Прикладом взаємодії подібних органів може служити розробка такого заходу для сприяння ціновій стабільності, як запровадження гармонізованого індексу споживацьких цін (англ. Harmonised Index of Consumer Prices [HIPC]; франц. Indice des prix à la consommation harmonisé [IPCH]). Цей індекс було створено Європейською Комісією (Євростат) у тісному зв'язку з національними статистичними установами та Європейським Валютним Інститутом, а пізніше — з Європейським Центральним Банком.

Важливу роль представництва інтересів громадянського суспільства і місцевих громад у законотворчому процесі виконують відповідно Економічний і соціальний комітети та Комітет регіонів, які виносять консультативні висновки на законопроекти за власною ініціативою або на запит інститутів ЄС.

В умовах розподілу повноважень правового зближення по різних інституціях Співтовариства виникає об’єктивна необхідність упорядкування їхньої взаємодії. Це в основному реалізується у ст. 100 Договору про заснування Європейського Співтовариства⁴⁷⁴, відповідно до якої Рада після консультацій з Європейським Парламентом та Соціально-економічним комітетом одноголосною ухвалою за пропозицією Комісії приймає директиви для зближення правових норм та інститутів країн-членів, що стосуються функціонування спільного ринку. Відповідно до змін та доповнень до Договору (Стаття 100а, внесена Єдиним європейським актом від 14 і 28 лютого 1986 р., набув чинності 1 липня 1987 р.) допускається прийняття директив кваліфікованою більшістю голосів членів Ради.

Важливу роль у централізації функцій правової інтеграції є політика поступової і незворотної передачі все більшої частки повноважень від держав-членів до інститутів та органів ЄС, вирішальне значення у формуванні правових засад якої відіграє Суд ЄС. Держави-члени повинні утримуватись від будь-яких односторонніх заходів у тих сферах, які перейшли до компетенції ЄС і належать до "спільної організації" (англ. common organization). Однак, відповідно до доктрини "окупованої (зайнятої) сфери" (англ. occupied field), доки Співтовариство не проголосило свою компетенцію, суверенітет держав-членів у цій сфері зберігається, а інститути ЄС не втручаються у розв’язання питань, що повністю належать до внут­рішньої компетенції держав-членів⁴⁷⁵.

З'ясування розподілу повноважень між ЄС та державами-членами у сфері правового регулювання договірних зобов’язань є принциповим для визначення пріоритетності європейсько-правових засобів і способів "європеїзації" контрактного права. Однак англійська прецедентна практика виробила для Великобританії "виняткові" правила у загальному порядку перерозподілу коммунітарних і національних повноважень, що відбивається у доктрині дерогації⁴⁷⁶. Так, рішенням у справі Macarthy's Ltd v. Smith, підтриманим вищою судовою інстанцією — Палатою Лордів, припускається, що Британський парламент не може мати наміру своїм законодавчим актом порушувати міжнародні зобов'язання, в тому числі й перед Євросоюзом, і якщо він свідомо пішов на дерогацію, то суди повинні застосувати англійське право⁴⁷⁷.

Отже за суб’єктним складом основна особливість "європеїзації" контрактного права у порівнянні з інтеграційними процесами у цій сфері на глобальному рівні проявляється в тому, що її провідними діючими особами є інститути та органи ЄС. Відповідно і специфіка європейсько-правових засобів зближення національних інститутів контрактного права обумовлена тими "коммунітарними" актами, що ухвалюються уповноваженими на це органами.

Відповідно до загальновизнаного поділу системи нормативно-правових актів Співтовариства (англ. community legal instruments; франц. instruments juridiques communautaires), або за іншою назвою —"нормоутворюючого апарату" (англ. rule-making apparatus), на три складових, вважаємо доцільним виділити, відповідно, три групи засобів, що застосовуються в праві ЄС для зближення національних правових систем країн-членів:

1. "Первинні легальні" — засоби правової євроінтеграції, засновані на первинному законодавстві ЄС (англ. Primary Legislation), до якого належать установчі Договори (Founding Treaties) та інші акти, що вносять до них зміни або доповнення⁴⁷⁸. До цієї підсистеми джерел права ЄС іноді відносять і однакові за правовою природою з установчими Договорами, але різні за призначенням внутрішні конвенції, які укладаються між державами-членами, а також зовнішні договори Співтовариства⁴⁷⁹.

2. "Вторинні легальні" або "легальні похідні" — засоби, основу яких складають акти вторинного (англ. Secondary Legislation), або похідного законодавства ЄС (англ. Derived Legislation). Серед них виділяються так звані "акти обов’язкового характеру" (англ. binding acts), до яких належать: директиви ЄС (англ. EC Directive; франц. directive CE; нім. Richtlinie EG), регламенти ЄС (англ. EC regulation; франц. Reglement CE; нім. Verordnung EG), рішення ЄС (англ. EC Decision; франц. décision CE; нім. Entscheidung EG), які ухвалюють основні політичні інститути Співтовариства. Певний гармонізуючий вплив на правові системи країн-членів здійснюють і типові акти необов’язкового характеру (англ. non-binding acts): позиції (англ. Opinions) та рекомендації (англ. Recommendations), а також численні так звані нетипові акти (англ. non-standard acts).

При оцінці інтегруючої сили актів вторинного (похідного) законодавства необхідно враховувати, що велика кількість актів Співтовариства, які щорічно ухвалюються різними інституціями, вимагають здійснення консолідації законодавства — формальної або офіційної (англ. consolidation of legislation — formal/official; франц. codification des textes législatifs). Така консолідація передбачає ухвалення нових правових документів, опублікованих в Офіційному Журналі (серія L), які поєднують та відміняють нормативні документи, що підлягають вертикальній або горизонтальній консолідації⁴⁸⁰.

3. "Прецедентні" засоби, які створюються рішеннями (англ. judgement, франц. arret)⁴⁸¹ Суду ЄС і Суду (Трибуналу) першої інстанції для "збереження одноманітності права Співтовариства при тлумаченні та застосуванні" Договору про заснування Європейського Співтовариства (ст. 220 Договору). Для реалізації цього положення судові інстанції ЄС утворюють не тільки інтерпретаційні норми, а й нові єдині та одноманітні норми-правила поведінки.

Спеціальний розгляд "первинних легальних" засобів уніфікації, виходячи з міжнародно-правової природи актів первинного законодавства, вбачається недоцільним, з огляду на те, що такі міжнародно-правові засоби уніфікації докладно розглянуті у підрозділі 2.1. Попередній і подальший зміст роботи наочно демонструють, що в європейському контрактному праві ці засоби постійно успішно витісняються суто європейсько-правовими за своєю природою.

Зближення правових систем держав—членів ЄС із застосуванням "вторинних легальних" або "легальних похідних" засобів зближення нині є основним методом правової євроінтеграції. В доктрині європейського права до нього відносять сім видів євроінтеграційних технологій (integration techniques in the EC): чотири основних і три додаткових⁴⁸².

До основних технологій належать:

1.Уніфікація (unification) на основі єдиного (уніфікованого) законодавства (англ. unified legislation), що передбачає зближення матеріальних, колізійних та процесуальних норм на основі загальнообов'язкових для всіх держав-членів Регламентів ЄС. Цю інтеграційну технологію ми умовно позначимо як "регламентарну" уніфікацію.

2. Гармонізація (англ. harmonisation), яка забезпечує диференційоване зближення в основному матеріальних норм національного законодавства держав-членів без утворення єдиних (уніфікованих) актів.

3. Взаємне визнання (англ. mutual recognition), яке не передбачає створення єдиних або одноманітних норм, а вимагає від держав-членів визнавати на взаємній основі юридичні наслідки дії правових норм інших держав-членів, навіть якщо самі норми істотно різняться (наприклад, Directive 2000/31/ EC on e-commerce).

Через те, що друга і третя технології здійснюється переважно на основі Директив, ЄС для зручності позначимо їх як "директивну" гармонізацію.

4. Координація (англ. coordination) покращує взаємодію національних правових систем і, як правило, здійснюється самими державами—членами ЄС без ухвалення відповідних актів вторинного (похідного) законодавства. Приміром термін "координація" застосовується для позначення певної форми зближення законодавства держав — членів ЄС у неофіційній назві Директиви Ради від 24 липня 1973 р. (73/239/ЕЕС), яка в доктринальних джерелах називається Перша Координаційна Директива (англ. First Coordination Directive; франц. Premiere Directive de Coordination)⁴⁸³.

До додаткових правових інтеграційних технологій належать:

1. Зближення через початкове законодавство (англ. original legislation) або "початкова" уніфікація, яку інституції ЄС можуть застосувати шляхом ухвалення Регламентів ЄС, але за умови відсутності подібного нормативно-правового акта в національному законодавстві жодної держави-члена (наприклад, EEC law on the protection of the ozone layer, Regulation 3322/88/EEC).

2. Повідомлення про стандарти (англ. notification of standards), коли жодних єдиних або одноманітних норм не створюється, а на держави—члени ЄС покладається обов’язок повідомити Комісію про нові стандарти, ухвалені на національному рівні.

3. Відкритий метод координації (англ. open method of coordination) — незаконодавча технологія, що запроваджена Лісабонськими висновками Ради 2000 р. (англ. Lisbon Council Conclusions — 2000) і використовується в політиці зайнятості. Передбачається ухвалення керівних принципів (англ. guidelines), розкладів (англ. imetables) і точок відліку або масштабів (англ. benchmarks).

Як видно з вищенаведеного, основними способами "легального" зближення національного законодавства країн-членів є уніфікація та гармонізація.

Як випливає з офіційного Висновку Економічного і соціального комітету щодо "Повідомлення Комісії Раді і Європейському Парламенту про європейське контрактне право", поняття уніфікація й гармонізація договірного права повинні розмежовуватися по джерелах і інститутах, які наділені повноваженнями щодо їх реалізації⁴⁸⁴.

Отже до засобів (джерел) та суб’єктів уніфікації контрактного права в ЄС належать:

1. Акти первинного законодавства, що торкаються питань виключної компетенції Співтовариств.

2. Регламенти, які є актами Ради або Європейської Комісії і не потребують імплементації.

3. Рішення Ради та Європейської Комісії, які, як і регламенти, є обов’язковими, але тільки щодо їх адресата.

4. Рішення та посилання на попередні постанови Суду ЄС .

5. Стандартні контракти та договірні умови.

Значно більшим є обсяг джерел і, відповідно, суб’єктів гармонізації європейського контрактного права:

1. Внутрішні конвенції, які укладаються між державами-членами у сферах, що знаходяться поза компетенцією Співтовариств.

2. Директиви прямої або опосередкованої дії, що ухвалюються Європарламентом, Радою та Комісією у сфері контрактного права.

3. Рекомендації, позиції та нетипові акти, які ухвалюють інститути та інші органи ЄС.

4. Висновки, звіти та пропозиції Комісій з європейського контрактного права.

5. Література з європейського контрактного права, європейські конференції з проблем "європеїзації" контрактного права, юридична освіта.

"Директивна" гармонізація і два види уніфікації — "регламентарна" та "прецедентна" є провідними в процесі зближення контрактного права країн-членів і тому потребують спеціального розгляду.