Тема 8. Продукт-ть та еф-ть праці

1. Ефективність праці

Еф-ть праці - відображає кінц. рез-т в-ва і сук. економію живої та уречевленої праці, і в силу своєї складності та багатоаспектності, вираж-ся за доп. с-ми пок-ків.

Пок-ки та рез-ти праці, що хар-ть її еф-ть, поділ-ся на: * Виробничо-економічні, * Соц.-ек., * Соціальні.

Еф-ть праці – це її результативність. Для аналізу еф-ті праці розгл-ть такі взаємозал-ті: «праця-продукт», «в-ти праці - продукт», «в-ти праці - прибуток».

Тривалий час для аналізу результ-ті праці викор-вали лише пок-к продукт-ті праці, що відображає спів-ня к-ті продукції, яка виробл-ся в процесі праці і затрат праці на її в-во. Необх-ть застос-ня категорії «еф-ть праці» обґр-ся впливом НТР. Еф-ть праці визн-ся насамперед конкр. споживчими вартостями, а також затратами праці на їх в-во.

З критерієм еф-ті тісно пов’язане поняття міри еф-ті, а останнє – з можл-тями сусп-ва. При цьому необхідно виходити з об’єкт. умов, які існують у сусп-ві. Еф-ть обумовлюється ступенем р-ку продукт. сил сусп-ва, хар-ром вир. відносин, що панують в сусп-ві. Підвищення еф-ті праці не повинне зводитись лише до збільшення реал. ВВП на душу нас-ня, але й забезпечувати високу якість життя, що передбачає високі соц. стандарти, покращення стану навк. сер-ща, свободу вибору та самореалізації найм. роб-ка.

2. Продуктивність праці

Продукт-ть праці – відношення к-ті продукції, виготовленої с-мою (підпр-во, галузь) за певний період до к-ті рес-в, спожитих для в-ва певного виду продукції.

Значний внесок в аналіз поняття продукт-ті праці здійснили предс-ки клас. ПЕ та Маркс.

Сміт вважав, що саме продуктивна праця у всіх галузях ек-ки створює баг-во народів.

Маркс розглядав відношення продукт-ті техн. удосконалень, що були переведені ним в чис-ть річних прац-ків, до продукт-ті ручної праці, тобто до чис-ті продуктивного нас-ня, і т.ч. виміряв зростання продукт-ті праці непрямим методом.

На поч. 20 ст. інженер та раціоналізатор Гаррісон Емерсон сформулював 12 принципів продукт-ті та обґрунтував, що умови праці, якщо вони є сприятливими, максимізують зниження труд., матер. і фін. в-т на в-во од-ці продукції:

1. Точно сформульовані ідеали або цілі.

2. Здоровий глузд.

3. Компетентна консультація.

4. Дисципліна.

5. Справедливе ставлення до персоналу.

6. Швидкий, надійний, повний, точний, постійний облік.

7. Диспетчеризація.

8. Норми й розклад.

9. Нормалізація умов д-ті.

10. Нормування операцій.

11. Писані стандартні інструкції.

12. Винагорода за продукт-ть праці.

Вагомими ф-рами, що впливають на продукт-ть праці є такі, що визн-ть становище вир-ка на ринку продукції та послуг (зовн. ф-ри): * Питома вага нової продукції, * Підвищений П. на продукцію, * Час на її реалізацію.

Т.ч. процес пошуку та вимір-ня продукт-ті праці має враховувати такі ф-ри: * Нац. рівень в-ва, * Градація підпр-в за їх розмірами, * Різні форми вл-ті.

При обчисленні пок-ка продукт-ті праці вин-ть проблеми:

- Проблема оцінки заг. д-ті підпр-ва при різноспрямованій динаміці пок-ків, що її хар-ть.

- Зведення с-ми пок-ків до узагальнюючого потребує якнайменшої к-ті припущень.

- Нове методичне визн-ня пок-ка продукт-ті потребує певної підготовки економістів та практиків.

Т.ч. щоб досягти зростання продукт-ті, можна залучити великий обсяг рес-в, або продуктивно їх використати.

Зниження темпів зростання ПП приводить до негат. наслідків в ек-ці.

3. Пок-ки та методи вимір-ня ПП

Продукт-ть сусп. праці як пок-к, що хар-зує еф-ть сусп. і живої праці та економію сусп. праці, що уречевлена у засобах в-ва, стали розраховувати з 1970 р. і за цим пок-ком: ПП = НД / Чис-ть роб-ків у матер. в-ві.

Згідно постанови Кабміну від 12.07.1979 р., змін-ся метод обчислення ПП.

З 1981 р. підпр-ва переходять на план-ня і оцінку д-ті за нормативно-чистою продукцією: ПП = НЧП / Чис-ть.

Закордоном викор-вали 4 індекси ПП: * Число робочих, * Число зайнятих, * Число годин, відпрацьованих роб-ками, * Число годин, відпрацьованих зайнятими.

Для індексів 1 і 2 використовували індекс чистої продукції з елімінуванням календарних коливань. Індекси 3 і 4 розраховувались на основі даних календарного місяця.

Т.ч. під продукт-тю розуміють відношення випуску продукції до затрат вир. ф-рів.

В зал-ті від прямого чи оберненого спів-ня пок-ків продукт-ті маємо 2 пок-ки: 1. Виробіток (пряме співвідношення), 2. Трудомісткість: Чис-ть роб-ків / К-ть продукції.

На підпр-вах виробіток може визначатися різними способами:

1) Вартісний: шт.,т,м / людино-години.

2) Натуральний – викор-ся на рівні підпр-в, галузей і для ек-ки в цілому.

3) Трудовий – викор-ть норми труд. в-т у нормо-годинах: нормо-години / чис-ть.

Трудомісткість роботи - відображає в-ти роб. часу на в-во од-ці продукції і визн-ся в натур. вираженні за всією номенклатурою виробів і послуг. Цей пок-к має дек. переваг, порівняно з пок-ком в-ва:

- установлює пряму зал-ть між обсягом в-ва і труд. в-тами,

- виключає вплив поставок за кооперацією,

- дозволяє пов’язати вимір-ня ПП з виявленням резервів її зростання.

Для план-ня і аналізу праці на підпр-ві розрах-ся різні види трудомісткості:

1) Технологічна– розрах-ся для окр. деталей, виробів (Тт).

2) Трудом-ть обсл-ня – в-ти праці допоміжних прац-ків, що обслуговують в-во (То).

3) Виробнича– скл-ся з технологічної та трудом-ті обсл-ня (Тв = Тт + То).

4) Трудом-ть упр-ня – в-ти праці кер-ків, спеціалістів, техн. виконавців (Ту).

5) Повна – Тп = Тв + Ту.

6) Фактична– реал. в-ти часу на вигот-ня од-ці продукції за відповідний період часу (Тф = Тн / К, де Тн – нормативна трудом-ть, К – факт. коеф-т вик-ня норм часу).

Частіше викор-ся вартісний метод, який дозволяє визначати в-ть праці не тільки за окр. підпр-вами, але в цілому за галузями і нар. госп-вом.

4. Ф-ри і резерви росту ПП

Зростання ПП - полягає в тому, що частка затрат живої праці в продукті зменш-ся, а частка затрат минулої (уречевленої) праці – збільш-ся, але т.ч., що заг. к-ть праці в кожній од-ці продукту зменш-ся.

Фактори зростання ПП - вся сук-ть рушійних сил і причин, що призводять до збільшення ПП.

За рівнем керованості ф-ри підвищ. ПП можна поділити на 2 групи:

1) ті, якими може керувати господарюючий суб'єкт (упр-ня, орг-ція, труд. відносини, кваліфікація і мотивація персоналу, техніка і технологія, умови праці, інновації тощо);

2) ті, що знах-ся поза сферою керування господарюючого суб'єкта (політ. становище в країні і в світі, рівень р-ку ринк. відносин, конкуренція, НТП, заг. рівень ек. р-ку, якість і к-ть труд. рес-в країни, культура, моральність, соц. цінності, наявність прир. багатств, розвиток інфрастр-ри тощо).

Оск. праця є процесом взаємодії роб. сили із засобами в-ва, ф-ри зростання ПП за змістом можна поділити на 3 групи:

1) соц.-економічні, що визн-ть якість використовуваної роб. сили;

2) матер.-технічні, що визн-ть якість засобів в-ва;

3) організац.-економічні, що визн-ть якість поєднання роб. сили із засобами в-ва.

До групи соц.-ек. ф-рів зростання ПП належать всі ф-ри, що спричиняють покращання якості роб. сили. Це насамперед такі хар-ки прац-ків, як рівень кваліфікації та профес. знань, умінь, навичок; компетентність, відповідальність; здоров'я та розумові здібності; проф. придатність, адаптованість, інноваційність та проф. мобільність, моральність, дисциплінованість, мотивованість (здатність реагувати на зовн. стимули) і мотивація (внутр. бажання якісно виконувати роботу). До цієї групи ф-рів відносяться також хар-ки труд. колективів, такі як труд. акт-ть, творча ініціатива, соц.-психол. клімат, с-ма ціннісних орієнтацій.

До групи матер.-техн. ф-рів зростання ПП належать всі напрямки прогресивних змін у техніці й технології в-ва, а саме: модернізація обладнання; викор-ня нової продуктивнішої техніки; підвищення рівня механізації і автоматизації в-ва; впровадження нових прогрес. технологій; викор-ня нових ефективніших видів сировини, матеріалів, енергії тощо.

До групи організац. ек. ф-рів зростання ПП належать прогресивні зміни в орг-ції праці, в-ва та упр-ня. До них входять: вдосконалення стр-ри апарату упр-ня та с-м упр-ня в-вом, повсюдне впровадження та р-к автоматизованих с-м упр-ня; покращання матер., техн. і кадрової підготовки в-ва, вдоск-ня орг-ції вир. та допоміжних підрозділів; вдоск-ня поділу та кооперації праці, розширення сфери суміщення професій і ф-й, впров-ня передових методів та прийомів праці, вдоск-ня орг-ції та обсл-ня роб. місць, впров-ня прогрес. норм і нормативів праці; покращання умов праці та відпочинку, вдоск-ня с-м матер. стимулювання.

За сферою вин-ня і дії ф-ри зростання ПП поділ-ся на:

1) внутрішньовиробничі - ті, що вин-ть і діють безпос-о на рівні підпр-ва чи орг-ції;

2) галузеві і міжгалузеві, що пов'язані з можл-тю покращання кооперативних зв'язків, концентрації і комбінування в-ва, освоєння нових технологій і в-в на рівні всієї галузі або кількох суміжних галузей нар. госп-ва;

3) регіональні – ф-ри підвищення ПП, хар-рні для даного регіону (напр., ств-ня вільної ек. зони);

4) загальнодержавні - такі ф-ри, які спричиняють підвищення ПП в усій країні (напр., зміцнення здоров'я і підвищ. освітнього рівня нас-ня, рац. викор-ня труд. потенціалу тощо).

Резерви підвищення ПП - невикористані можл-ті економії затрат праці (як живої, так і уречевленої) за рах. дії тих чи інших чинників (удоск-ня техніки, технології, поліпшення орг-ції праці та упр-ня тощо).

В літ-рі клас-ція резервів росту ПП баз-ся на клас-ції ф-рів росту ПП.

Клас-ція резервів росту, що витікає із сутності самого пок-ка ПП, має таку стр-ру: * Народногосподарські, * Галузеві, * Міжгалузеві, * Внутрішньовиробничі.

Якщо враховувати стр-ру вир. процесу, то резерви росту поділяють на три групи: 1. Резерви викор-ня засобів праці, 2. Резерви викор-ня предметів праці, 3. Резерви застос-ня праці.

В зал-ті від типу в-ва резерви поділ-ся на: * Резерви, які притаманні одиночному в-ву, * Резерви серійного в-ва.

За досвідом ін. країн можна виділити заг. ос-ті пром. пол-ки:

1. Така пол-ка проводиться за доп. вст-ня жорстких стандартів якості, надійності, ресурсомісткості і екол. безпеки продукції.

2. Держава підтримує ………….