Глава 24 Міжнародно-правова охорона об'єктів промислової власності

Другу групу об'єктів інтелектуальної власності становлять результати творчої діяльності в науково-технічній сфері. Згідно з класифікацією, передбаченою Всесвітньою організацією інтелек­туальної власності, до об'єктів промислової власності належать:

• винаходи;

• наукові відкриття;

• промислові зразки;

• товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменуван­ня та комерційні позначення.

Однією з перших міжпародно-правових угод з охорони промислової власності була Паризька конвенція про охорону промислової власності, укладена 20 березня 1883 р. Україна є учасницею цієї Конвенції з 25 грудня 1991 р. Паризька конвенція передбачає, що держави-учаспиці можуть укладати між собою окремі угоди. Наслідком укладання коментованої угоди було створення Паризького союзу з охорони промислової власності.

Паризька конвенція окреслила коло об'єктів промислової власності, які підлягають правовій охороні.

Згідно зі ст. 1 цієї Конвенції об'єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зраз­ки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і знаки походження або найменування місця походження, а також запобігання недобросовісній конкурси ції. Промислова власність в контексті Паризької конвенції розуміється в широкому сенсі і поширюється не тільки па промисловість і торгівлю, а й па сільськогосподарське виробництво і добувну промисловість, всі продукти промислового або природного походження.

Паризька конвенція передбачає право дсржав-учаспиць ук­ладати між собою окремі угоди, які можуть охоплювати певні аспекти промислової власності. Ці угоди не повинні суперечити нормам Паризької конвенції.

Щодо охорони промислової власності громадяни кожної країни Парижського союзу з охорони промислової власності користу­ються у всіх інших країнах Союзу тими самими перевагами, які надаються в даний час або будуть надаватися в майбутньому за­конодавством своїм громадянам, не обмежуючи при цьому прав, спеціально передбачених Паризькою конвенцією. До громадян країн Паризького союзу прирівнюються громадяни країн, які не є учасницями Союзу, але мають па території однієї із країн Союзу місце проживання або промислові чи торгові підприємства.

Паризька конвенція не передбачає міжнародного патенту, чинного на території всіх країн Союзу. Але будь-яка особа, яка належним чином подала заявку на винахід, корисну модель, про­мисловий зразок або товарний знак в одній з країн Союзу, або правонаступник такої особи має право так званого конвекційного пріоритету із інших країнах Союзу. Термін конвенційного пріо­ритету становить 12 місяців для патентів на винаходи і корисні моделі та 6 місяців для промислових зразків і товарних знаків. Підставою для виникнення права пріоритету визначається подання заявки відповідно до національного законодавства коленої країни Союзу або до двосторонніх або багатосторонніх угод, укладених між країпами-учаспицями. Відлік зазначених вище строків почи­нається з дати подання першої заявки. Жодна з країп-учасниць не має права не визначити конвенційного пріоритету або відхилити заявку па патент. Отож одним із засадиичих принципів Паризь­кої конвенції є принцип національного режиму та конвенційного пріоритету. Водночас Паризька конвенція 1883 р. не охоплює всіх аспектів правової охорони об'єктів промислової власності. Тому в сфері охорони об'єктів промислової власності укладено низку бага­тосторонніх угод і конвенцій. З метою уніфікації порядку подання заявки па отримання патенту 19 червня 1970 р. у Вашингтоні був укладений Договір про патентну кооперацію. В 1973 р. Договір набрав чинності. Україна є учасницею цього договору з 28 грудня 1981 р. Цей Договір передбачає можливість складання і подання так званої міжнародної заявки. На основі цієї заявки здійснюється пошук подібних технічних рішень, що має важливе значення для отримання патенту. І хоча Вашингтонський договір 1.970 р.,.як і Паризька конвенція, не передбачає єдиного міжнародного патенту, але створює передумови для єдиного порядку одержання патенту в країнах — учасницях цього Договору.

Водночас можливість створення єдиного патенту передбачено окремими міжнародними угодами регіонального характеру. До них належить Європейська патентна конвенція, укладена 5 жов­тня 1973 р. в Мюнхені. Україна не є учасницею цієї Конвенції. Натомість 10 країн СНД підписали 9 вересня 1994 р. Євразійську патентну конвенцію, згідно з якою було створено Євразійську патентну організацію. Цією Конвенцією передбачено видачу євразійського патенту на винаходи, які є новими, мають винахід­ницький рівень і можуть використовуватися у промисловості.

Право на євразійський патент належить винахіднику або його правонаступнику. Володілець євразійського патенту во­лодіє виключним правом використовувати, а також дозволяти або забороняти іншим використання запатентованого винаходу. Володілець євразійського патенту може передавати своє право або видавати на нього ліцензію. Термін дії євразійського патенту становить 20 років з дати подання євразійської заявки. Євразійсь­кий патент є чинним на території всіх країп-учасниць. Для того, щоб євразійський патент був чинним, правоволоділець щорічно повинен сплачувати мито, розміри якого встановлюються кожною країною — учасницею Договору.

У Євразійській конвенції 1994 р. передбачені, процедурні питання подання заявки па патент. Заявка подається через націо­нальні патентні відомства. Євразійською конвенцією передбачено

створення органів Євразійської патентної організації. Органами с Адміністративна Рада, Євразійське патентне відомство. Євразій­ське відомство очолює президент, який є вищою посадовою осо­бою і представляє організацію, яка є міжурядовою і має статус ' юридичної особи. Водночас створення передбаченої Євразійською конвенцією 1994 р. Євразійської патентної системи не впливає на незалежність національного патентного правопорядку.

Важливе місце серед інших об'єктів промислової власності займає охорона знаків, що ідентифікують виробника та його продукцію. Згідно із Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» під такими знаками розуміють позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг. Наприклад, за оцінками.експертів світова оцінка бренду «Coca-Cola» становить 69 млрд доларів США, Те саме стосується таких відомих знаків, як «Microsoft», «Mercedes», «Nokia» та інших.

Однією з перших у сфері охорони знаків була Мадридська угода про міжнародну реєстраціїо знаків від 14 квітня 1991 р. Україна є учасницею цієї Угоди з 25 грудня 1991 р. Мадрид­ська угода передбачає, що реєстрація знака здійснюється через національне відомство, куди подається заявка, а потім заявка подається на міжнародну реєстрацію. У заявці перераховуються країни — учасниці У годи,, про охорону в яких йде мова. Міжна­родне бюро реєструє знаки, але датою реєстрації вважається дата подання заявки на міжнародну реєстрацію в країні походження,- якщо міжнародне бюро отримає заявку протягом 2 місяців з дня реєстрації в національній адміністрації.

У 1989 р. Мадридська угода.була доповнена протоколом, який вніс зміну 'в систему міжнародної реєстрації .заявки. Країни — учасниці Угоди зобов'язані надати громадянам цих країн охорону товарних знаків, фірмових найменувань від недобросовісної конку­ренції. Володілець знаку, занесеного у Міжнародний реєстр, може в будь-який час відмовитися від охорони в одній або кількох країпах- учасиицях, повідомивши уповноважений орган цієї країни.

Країною походження товарного знака вважається країна, де заявник має промислове або торговельне підприємство. Якщо заявник не має такого підприємства, країною походження вва­жається країна, в якій правоволоділець має місце проживання або громадянство.

У сфері охорони товарних знаків важливе місце займає Ніц­цька угода про Міжнародну класифікацію товарів і послуг для реєстрації знаків, яка укладена 15 червня 1957 р.

У 1973 р. у Відні підписана Угода про встановлення міжна­родної класифікації зображувальних елементів, знаків. У 1994 р. був укладений Договір ВОІВ про закони про товарні знаки. Україна ратифікувала цей Договір 13 жовтня 1995 р. (договір набув чинності для України з 1 серпня 1996 p.). Метою цього Договору є досягнення гармонізації і упорядкування національно­го законодавства шляхом усунення зайвих формальностей у разі подання заявок і дотримання чинності строків охорони товарних

191.

зішмп. Україна в 1998 р. приєдналася до Найробського договору про охорону Олімпійського символу (1,981 р.).

Основні положення міжнародно-правових актів у сфері охо­рони товарних знаків були трансформовані в національне законо­давство України. Зокрема, в Законі України «Про охорону прав па знаки для товарів, послуг» (ст. 4.) підкреслюється, що іноземні особи та особи без громадянства мають рівні з особами України прана, передбачені законодавством, відповідно до міжнародних договорів України чи на основі принципу взаємності.

До найважливіших міжпародно-правових документів у сфері охорони прав промислової власності належить Лісабонська угода про захист зазначень місця походження виробів та їх міжнародної реєстрації (1958 р.); Гаазька угода про міжнародне депонування промислових зразків 1925 р.; Локарнська угода про заснування Міжнародної класифікації промислових зразків 1968 р.; Страсбур­зька угода про міжнародну патентну класифікацію (1971 р.).

Укладені на міленародно-правовому рівні також багатосторонні договори з охорони сортів рослин та мікроорганізмів. Серед них Міжнародна конвенція з охорони нових сортів рослин від 2 грудня 1961 р., переглянута в Женеві 10 листопада 1972 р. та 23 жовтня 1978 р. Україна є учасницею цієї Конвенції. Метою цієї Конвенції є визнання та забезпечення охорони селекціонеру або його правонас­тупнику нового сорту рослин. Держави — учасниці цієї Конвенції утворили союз з охорони нових сортів рослин. Колена держава — учасниця визнає за селекціонером права шляхом видачі йому спе­ціального охоронного документа або патенту. Водночас кожна дер­жава — член Союзу може обмежити застосування цієї Конвенції у рамках того чи іншого роду або виду щодо сортів, які мають особливу систему розмежування або визначення кінцевого використання.

Щодо визнання і охорони прав селекціонерів фізичні та юри­дичні особи, місцем проживання або місцезнаходженням яких є одна здержав — членів Союзу, користуються в інших державах — членах Союзу таким самим правовим режимом у разі дотримання цими особами умов та формальностей, що запропоновані влас­ним громадянам цих держав. Водночас держава-учасииця має право обмежити сферу дії цієї охорони колом громадян інших країп-учаспиць та юридичних осіб, місцем проживання або міс­цезнаходженням яких є одна з цих держав.

Коментована Конвенція може бути застосована до всіх бо­танічних родів та видів. Кожна держава-учасниця у разі набуття чинності Конвенцією на її території зобов'язується застосовувати її положення принаймні щодо 5 родів або видів. Згодом кожна держава-учасниця застосовує положення Конвенції щодо інших родів або видів не пізніше:

• З років — щодо принаймні 10 родів або видів (у загальній кількості);

• 6 років — щодо і 8 родів або видів (у загальній кількості);

• 8 років — щодо 20 родів або видів (у загальній кількості) з моменту набуття чинності Конвенцією на її території.

Правова охорона надається тільки після проведення експер­тизи, відповідного сорту згідно з критеріями, передбаченими ст. б Конвенції. Право щодо виведеного селекціонером сорту надається селекціонеру на обмежений строк, тривалість якого не може бути метне 15 років з дати видачі охоронного документа. Для вино­граду, плодових дерев, лісових і декоративних дерев, у тому числі і підщепів усіх перелічених рослин, ця мінімальна тривалість строку дії дорівнює 18 рокам, рахуючи із зазначеної дати.

Селекціонер, який подав в установленому порядку заявку па одержання правової охорони в одній із держав — членів Союзу, користується.з метою подання заявок в інших державах — членах Союзу правом пріоритету протягом 12 місяців. Отже, так само, як і до об'єктів промислової власності, до сортів рослин застосо­вується термін конвенційного пріоритету тривалістю 12 місяців. Коментованою Конвенцією передбачено створення органів Союзу, а саме: Ради і Генерального секретаріату, який називається Бюро міжнародного союзу з охорони нових сортів рослин. Кожна держа­ва — член Союзу має у Раді один голос. Рада обирає президента терміном на 3 роки, першого віце-президента, віце-президентів. Основні положення Конвенції з охорони нових сортів рослин міс­тяться в Законі України «Про охорону прав па сорти рослин».

Важливе місце серед міжпародно-правових документів в сфері охорони прав інтелектуальної власності на депонування мікроор­ганізмів займає Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з мстою патентної процедури 1977 р., який набув чинності з 1 січня 1981 р. (для України — 2 липня 1997 р.). Будь-яка держава — член Паризького союзу може стати учасницею цього Договору шляхом його підписання з на­ступним передаииям па зберігання ратифікаційної грамоти акта про приєднання до Договору.

З 31 січня 1991 р. набула чинності Інструкція до Будапешт­ського договору про міжнародне визнання депонування мікро­організмів з метою патентної процедури, в якій детально регла­ментується процедура депонування мікроорганізмів, компетенція міжнародних органів із депонування.

Перелічені міжпародно-правові документи визначають засади охорони об'єктів промислової власності. Держави-у час ниці, які підписали договори про захист прав володільців у сфері про­мислової власності,і окремих видів об'єктів, зобов'язані привести національне законодавство у відповідність до названих міжпарод­но-правових актів. Україна сучасницею Паризької конвенції про охорону промислової власності і низки інших багатосторонніх договорів, спрямованих па захист окремих видів об'єктів про­мислової власності. Отож в Україні прийнято або змінено редакції спеціальних законів у сфері охорони об'єктів промислової влас­ності. Уніфікація вітчизняного законодавства про інтелектуальну власність руде ще одним кроком до адаптації національної правової системи до вимог європейської спільноти.

¹ На думку автора, поняття «інтелектуальна діяльність» е ширшим, ніж поняття «творча діяльність». Інтелектуальна діяльність може і не завершуватись творчим результатом, а тому для визначення поняття «винахід» більш точним є вживання терміна «творча діяльність».

' Пиленко А. А. Право изобретателя. — М.: Статут, 2001. — С. 259.

' Пиленко А. А. Право изобретателя. — М.: Статут, 2001. — С. 311.

¹ Сергеев Д. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. — С. 428-429.

' Вісник господарського судочинства. — 2006. — N° 3.

² Гришасв С. ГІІ Патентный закон Российской Федерации: Комментарий. — М.: Юри д. лит., 2004. — С. 40 — 41.

² Раніше в Україні видачу патентів здійснювало Державне патентне підомепю України (Держпатент).

' Кириченко Т. С. Захист патентного права на основі формули винаходу: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — X.., 2005. — С. 6.

' Щдолригора О. А-., Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності України. — С, 81-82. •

1 За допомогою патентів в Україні надається правова охорона також сортам росли». Проте останні стосуються біологічних об'єктів, що зумовлює суттєві особливості ІЗ їхній правовій охороні. Тому за законодавством України права на сорти рослин охороняються окремим інститутом права інтелектуальної власності, а не патентним правом.

1 Пилинко А. Л. Право изобретателя. — М.: Статут, 2001.

1 Сергеев А. П. Право интеллектуальной собственности в Российской Федерации. — М.: Проспект, 2001. - С. 408.

1 Промислова власність. — 1998. — № 2. ~ С. 3.1.15.

1 Там само.

1 Свядосц ІО. И. Правовая охрана научно-технических достижении и советский экспорт. — М.: Юридическая литература, 1986. -- С. 33.

1 У законах України 4Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» та «Про охорону прав на промислові зразки» вживається поняття «власник патенту»-. Проте патент як охоронний документ не може бути об'єктом права власності, а тому більш вдалим є вжите у ЦК України поняття «володілець патенту».

1' Сьогодні офіційна публікація відомостей про подані заявхн та видані патенти здійснюється в офіційному бюлетені «Промислова власність».

' Основи інтелектуальної власності / За матеріалами ВОШ. — К.: lu IOnc, 1999. - С. 26.

1 Пиленко Л. А. Право изобретателя. — С. 618.

Развитие советского гражданского права на современном этапе Отв. ред. Н. С. Малеин, В. П. Мозолин и др. - М.: Наука-, 1986. - С. 238.

1 Підопригора О. А., Підопригора О. О. Право інтелектуальної власності України: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтср, 1998. — С. 81.

2 Дозорцев В. А. Интеллектуальные права: Понятие.. Система. Задачи кодифика­ции. - М.: Статут, 2005. - С. 43.

3 .Пнленко А. А. Право изобретателя. — С. 323 — 325.

1 Міжнародна патентна класифікація, запроваджена Страсбурзькою угодою 1971 р.

2 Андроцдук Г. А., Работягова Л. И. Патентное право: Правовая охрана изобре­тений. - К.: МЛУП, 2001. - С, 78-81.

1 Кравченко О. С. Цивільно-правове регулювання експертизи у сфері інтелекту­альної власності: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. — X., 2003. — С. 8.

1 Див. Положення про порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затверджене постановою Кабінету- Міністрів України від 23 грудня 2004 р. № 1716.

1 Кравченко О. С. Вказ. праця. — С. 10.

1 Яичков К. К. Изобретение и его правовая охрана в СССР. — М.; 1961. — С. 177; Мамиофа И. Э. Охрана прав изобретателей и рационализаторов. — Л., 1982. — С. 6.