3. Види і типи фінансової політики, їх характеристика

Політика економічного зростання застосовує систему фінансових заходів, які направлені на збільшення фактичних обсягів валового національного продукту і підвищення рівня зайнятості. Така стимулююча фінансова політика включає зростання державних видатків і зменшення податкового тягаря. 

Якщо уряд використовує засоби фінансової політики (державних видатків і податків) для стримування обсягу випуску продукції на необхідному рівні і підтримки стабільності цін, то вважається, що державою проводиться політика стабілізації. 

Політика обмеження ділової активності, навпаки направлена на зменшення реального обсягу валового національного продукту порівняно з його потенційним рівнем. Такий вид фінансової політики застосовується урядом в періоди підйому з метою уникнення кризи перевиробництва та інфляції, що виникає разом з надмірним попитом. Політика обмеження ділової активності (стримуюча політика) використовує наступні фінансові засоби: зменшення державних видатків; збільшення податків.

Слід підкреслити, що в чистому вигляді ні один вид фінансової політики на практиці не існує. Держава використовує фінансові засоби того чи іншого виду фінансової політики, поєднуючи їх. Вид фінансової політики визначається перевагою фінансових інструментів одного з видів фінансової політики.

Класифікація фінансової політики за типами відбувається на основі різних ознак: 

І. За способом реалізації фінансова політика буває двох типів:

1. дискреційна фінансова політика - це політика, що проводиться безпосередньо урядом країни і здійснюється за допомогою органів системи управління фінансами. Такий тип фінансової політики недостатньо враховує можливості фінансового регулювання. Основними засобами дискреційної політики є: 

1. соціальні програми;

2. державні закупки;

3. державні інвестиції;

4. зміна трансфертних видатків пєрерозподільчого типу;

5. громадські роботи, що пов'язані з видатками;

6. управління податковим тягарем.

2. недискреційна фінансова політика - здатність податкової системи до самостійної стабілізації завдяки особливостям (убудованим стабілізаторам), які дозволять регулювати фінансово-економічну діяльність в країні без безпосереднього втручання будь-яких органів управління, а саме:

1. податкові стабілізатори;

2. соціальні виплати, включаючи допомоги по безробіттю;

3. благодійні допомоги поза рамками системи соціального страхування;

4. програми економічної допомоги (особливо в періоди кризи перевиробництва);

5. ефект надійності компаній (наприклад, акціонерні товариства створюють ілюзію стабільності доходу не змінюючи рівень виплати дивідендів);

6. інертність схильності до споживання (тобто, підтримуючи звичайний рівень життя, індивід повільно пристосовується до зміни рівня свого життя).

ІІ. За рівнем втручання держави в економіку країни в залежності від особливостей її стану та розвитку фінансову політику поділяють на три основних типи: 

1. Класичний тип фінансової політики (А. Сміт і Д. Рікардо) - невтручання держави в економіку, збереження вільної конкуренції, використання ринкового механізму як головного регулятора господарських процесів. І як наслідок цього - обмеження державних податків і видатків, забезпечення умов для формування і виконання збалансованого бюджету. Фінансовий механізм будується у відповідності до цілей фінансової політики і забезпечує видатки на військові цілі, виплату процентів за державним боргом і його погашення. Система оподаткування повинна створити умови для такого надходження коштів, щоб забезпечити збалансований бюджет держави. А система управління - проста і зосереджується в одному органі управління - міністерстві фінансів чи казначействі.

2. Регулюючий тип фінансової політики (Дж. Кейнс) - передбачає необхідність втручання і регулювання державою циклічного розвитку економіки. Фінансовий механізм використовується для регулювання економіки соціальних відносин з метою забезпечення повної зайнятості населення. Основним інструментом впливу на економіку є державні видатки, які забезпечують формування додаткового попиту, зростання підприємницької діяльності, збільшення національного доходу, ліквідацію безробіття шляхом фінансування створення нових робочих місць. Головним механізмом регулювання є: прибутковий податок, що використовує прогресивні ставки; державний кредит, на основі якого проводиться політика дефіцитного фінансування; ринок позикових капіталів, що є значним джерелом доходної частини бюджету; дефіцит бюджету. Система управління фінансами включає декілька самостійних спеціальних органів, окремих служб, які займаються плануванням бюджету (доходів і видатків), фінансуванням державних видатків, контролем за надходженням податків, управлінням державного боргу. Різновидом регулюючої фінансової політики є неоконсервативна стратегія яка пов'язана з неокласичним напрямком в економічній теорії. Цей різновид фінансової політики не відмовляється від її регулювання, але обмежує втручання держави в економічну і соціальну сферу. Фінансовий механізм будується так, що скорочуються обсяги перерозподілу національного доходу через фінансову систему, знижується бюджетний дефіцит, стимулюється зростання збережень, як джерела виробничого інвестування. Держава регулює зайнятість, грошовий обіг, валютний курс, соціальні фактори економіки, структурну перебудову народного господарства. Необхідно підкреслити, що всі різновиди регулюючої фінансової політики взаємопов'язані між собою, мають однакові або схожі інструменти фінансового механізму, а не призводить до їх конвергенції (злиття, поєднання). 

3. Планово-директивний тип фінансової політики - застосовується в державах з командно-адміністративною системою управління економікою. Мета цього типу фінансової політики, що здійснюється прямим директивним керівництвом у всіх сферах економіки і соціального життя, - забезпечення максимальної концентрації фінансових ресурсів в руках держави для подальшого їх перерозподіл) у відповідності до основних напрямків державного плану. Фінансовий механізм створює фінансові інструменти, за допомогою яких відбувається вилучення всіх фінансових ресурсів, що не використовуються у відповідності до плану. Таке вилучення відбувається у підприємств, населення, органів місцевої влади. Видатки бюджетів визначаються виходячи із пріоритетів, що встановлюються державним планом, покриття видатків на соціальні потреби здійснюються за залишковим методом по мінімальним нормам. Управління фінансами відбувається з одного центру - міністерства фінансів.

Необхідно підкреслити, що в сучасних умовах ні в одній країні світу в чисту вигляді жоден тип фінансової політики не зустрічається.

4. Фінансовий механізм: фінансове забезпечення та фінансове регулювання

♥ ФІНАНСОВИЙ МЕХАНІЗМ — сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства

Фінансові відносини - це інвестування, кредитування, оподаткування, страхування.

Фінансові важелі - це набір показників, через які система, що управляє, може робити вплив на виробничо-господарську діяльність підприємства (дохід, прибуток, ціна, норма амортизації, ставка податку, ставка дисконту, відсотки, нормативи фінансових санкцій тощо).

Фінансові методи - це фінансовий облік, фінансовий аналіз, фінансове планування, фінансове регулювання і фінансовий контроль (фінансові показники і коефіцієнти, нормативи, ліміти, резерви, система розрахунків, кредитування, інвестування, оподаткування, страхування, стимулювання тощо)

Фінансові інструменти - це будь-який контракт, з якого виникає фінансовий актив для одного суб’єкта або фінансові зобов'язання, або інструмент для іншого (дебіторська і кредиторська заборгованість і похідні фінансові інструменти). Фінансовий актив може бути у вигляді грошових коштів, конкретного права на отримання грошових коштів або фінансового активу від іншого підприємства або обміну на фінансовий інструмент цього підприємства.

Дія фінансово-кредитного механізму на різні сторони соціально-економічного розвитку має кількісну і якісну визначеність:

Кількісна визначеність проявляється в сумі фінансових ресурсів, що виділяються на ті чи інші цілі. Без відповідних асигнувань і кредитів неможливе розв'язання жодного завдання суспільного розвитку. Кількісна визначеність характеризує метод фінансового впливу на соціально-економічний розвиток - фінансове забезпечення

Якісну - визначеність - яким чином здійснюється формування ресурсів, якими каналами і в яких формах вони рухаються, на яких умовах вони виділяються і використовуються. Метод фінансового впливу на соціально-економічний розвиток - фінансове регулювання.

Чим вищий рівень розвитку суспільства і народного господарства, тим більш значна роль фінансового регулювання.

Підсистеми фінансового забезпечення і фінансового регулювання тісно взаємозв'язані. Встановлена в той чи іншій період система фінансового забезпечення потребує відповідного фінансового регулювання.

І. Фінансове забезпечення реалізується на основі встановленої системи фінансування, яке може здійснюватись у трьох формах:

• ♥ Самофінансування являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення виробництва за рахунок власних коштів юридичних і фізичних осіб. Це вихідна форма фінансового забезпечення. Без наявності певних власних коштів розпочати будь-яку діяльність неможливо.

Принцип самофінансування означає, що регулювання фінансової забезпеченості здійснюється за рахунок кредиту. Він потребує чіткого визначення співвідношення між власними та запозиченими ресурсами. Світовий досвід указує на те, що власні ресурси (тобто самофінансування як форма фінансового забезпечення) призначені для покриття затрат на мінімально припустимому рівні. Решта ресурсів формується на основі використання кредиту. Недаремно центром фінансової системи скрізь є банки.

• ♥ Кредитування як форма фінансовою забезпечення полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів на принципах поверненості, терміновості, платності й матеріального забезпечення кредитів. Якщо самофінансування — це вихідна форма фінансового забезпечення, то кредитування, особливо в умовах ринкової економіки, є головною, ведучою формою, надзвичайно дійовою формою фінансового забезпечення:

  1. досягається значна економія суспільного капіталу за рахунок використання одних і тих самих ресурсів різними суб'єктами підприємницької діяльності.

  2. встановлені принципи кредитування вимагають ефективного господарювання.

• ♥ Акціонерний капітал виступає формою колективного фінансового забезпечення. Це надзвичайно мобільна і раціональна форма концентрації і перерозподілу фінансових ресурсів. Ця форма забезпечує суспільний контроль за ефективністю використання коштів через вторинний ринок цінних паперів. Котирування акцій на фондовій біржі є індикатором стану того чи іншого акціонерного товариства. Чим кращі показники діяльності підприємства, тим вище рівень котирування їх акцій і тим більший попит на акції, що розширяє можливості щодо залучення фінансових ресурсів.

• ♥ Бюджетні асигнування - ця форма є підпорядкованою відносно до самофінансування і кредитування. Але слід зазначити, що завжди були і будуть такі сфери, які потребують державного субсидіювання. За певних умов бюджетні асигнування можуть бути основним джерелом асигнувань у економіку на основі кейнсіанської теорії бюджетного мультиплікатора. Такі умови виникають тоді, коли практично неможливе використання для розвитку інших форм фінансового забезпечення, а саме в період фінансової кризи.

			Фінансове забезпечення
Самофінансування			Акціонерний капітал		Кредитування			Бюджетні асигнування
Власні кошти					Позикові кошти			Бюджетні кошти

ІІ. Фінансове регулювання як підсистема фінансово-кредитного механізму засновується на правовому регламентуванні розподільних відносин у суспільстві й на окремих підприємствах. Оскільки фінанси являють собою розподільні й перерозподільні відносини, то і зміст фінансових методів регулювання полягає в тому, що вони по суті є методами розподілу. Відомі два методи розподільних відносин: сальдовий і нормативний.

• ♥ Сальдовий метод передбачає виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу.

При сальдовому методі головне — виділення підсумкового елемента, в якому повинні бути закладені стимулюючі функції, і вони мають реалізуватися на практиці.

Як правило, саме цей сальдовий елемент несе в собі основне стимулююче навантаження. Так, прибуток підприємств є різницею між валовими доходами і валовими витратами. Якраз це стимулює зростання доходів і зниження витрат. Проміжні елементи розподілу за сальдовим методом вираховуються на основі окремих розрахунків. Ці розрахунки можуть мати нормативний характер, але нормативи встановлюються не до об'єкта розподілу (виручки, доходу, прибутку), а до інших показників.

• ♥ Нормативний метод розподілу полягає в тому, що всі елементи розподілу визначаються за нормативами, які встановлюються по відношенню до об'єкта розподілу.

Нормативним є розподіл прибутку при його оподаткуванні. Ставка податку на прибуток поділяє його на дві частини: перша вноситься до бюджету держави, друга становить чистий прибуток, яким підприємство розпоряджається самостійно.

При нормативному методі важливе встановлення оптимального співвідношення між нормативним регламентуванням та самостійністю юридичних і фізичних осіб у витрачанні коштів.

Вибір методу розподільних відносин є дуже важливим етапом побудови підсистеми фінансового регулювання і фінансово-кредитного механізму в цілому. Однак не можна протиставляти один метод іншому, бо справа не тільки і не стільки в методі, а у тому, чим він наповнюється, тобто які елементи розподільних відносин включає.

Видами таких інструментів с податки, внески і відрахування, платежі в бюджет і фонди цільового призначення, а також амортизаційні відрахування. Чим ширше втручання держави у фінансову діяльність підприємств і населення, тим більше йому потрібно інструментів.