3. Показники державного боргу.

Виходячи з прийнятих у світовій практиці граничних показ­ників зовнішньої заборгованості, Україна в даний час відноситься до країн з середньою заборгованістю.

До збільшення обсягу зовнішнього державного боргу призво­дить перевищення надходження в країну товарів і послуг по імпорту над їх експортом із країни.

Зовнішні позики й накопичення державного боргу через дефі­цит державного бюджету вважаються обґрунтованими, якщо май­бутні прибутки покривають суми, необхідні для його обслуговування.

Динаміка державного боргу визначається за формулою:

Δ b =(г-n)b-d, де:

г — реальна процентна ставка;

n — темп росту реального ВВП;

d — первинний дефіцит / профіцит у % до ВВП.

"Граничні" показники заборгованості — кри­терії, за розміром яких визначається фінансовий стан держави.

1. ВВП на душу населення (дол./рік);

2. показник держборгу до ВВП. Греції, за традицією, завжди висловлюють, що її держборг вищий за її ВВП. Хоча, цей показник завжди викликає спори. Оскільки перше місце по показнику держборгу до ВВП займає Японія, але ніхто не говорить, що японська економіка на межі краху. По співвідношенню держборгу України до ВВП за 2012 можна дозволити собі лише попередні розрахунки – він складає близько 25%. В цілому, дуже невеликий показник. У Польщі цей же показник - близько 60%, в Чехії - близько 40%. Хоча в Росії - лише 10%. У Україні цей показник не критичний, але не можна і сказати, що він маленький.

3. Відношення суми зовнішнього боргу до обсягу ВВП, критичний рівень — 50%;

4. Відношення суми зовнішнього боргу до обсягу річного екс­порт, (%), критичний рівень — 225%;

5. Відношення обсягу погашення й обслуговування боргу до обсягу річного експорту (%). Наприклад, відношення обсягу обслуговування зовнішнього боргу до обсягу річного експорту прийнято вважати не повинен перевищувати 25 %.

6. Відношення обсягу обслуговування зовнішнього боргу до обсягу прибутків державного бюджету (%).

Списання зовнішнього боргу державі вважається виправда­ним, якщо з останніх чотирьох показників три перевищують критич­ний рівень.

"Валютне банкрутство держави" — наступає у випадку пере­вищення витрат держави-боржника по обслуговуванню зовнішнього боргу над валютними надходженнями по експорту товарів і послуг.

4. Характеристика державного боргу України

За даними на 30.06.2012, загальна сума боргу України склала майже 480 млрд. грн. або 60 млрд. дол. - це і внутрішній, і зовнішній, і гарантований борг. Безпосередній борг Україні: внутрішній борг складає 161,8 млрд. грн. або близько 20 млрд. дол., а зовнішній борг майже 25 млрд. дол. або 196 млрд. грн.

А тепер детальніше: внутрішній борг - це, в основному, борг по ОВГЗ. На середину липня 2012 року загальний борг по ОВГЗ складає близько 190 млрд. грн. Близько 25% всіх боргів по ОВГЗ доводиться на держпапери, термін погашення яких настане через п'ять років і пізніше. Близько 3 млрд. грн. уряд повинен по кредитах, отриманих від НБУ. Є ще державні гарантії під кредити юридичних осіб на загальну суму близько 5 млрд. грн. Це, в основному, облігації Державної іпотечної установи, векселі Укравтодору і кредити Укрексімбанку і Ощадбанку.

Зовнішні борги уряду України представлені ширше.

1) єврооблігації на 8,2 млрд. дол. Точніші, вже на 10,2 млрд. дол. (близько 50% всіх зовнішніх боргів). Оскільки в липні Мінфін ще продав єврооблігацій на 2 млрд. дол., і продав відносно вдало.

2) Україна також залишається повинна МВФ 8,6 млрд. дол.

3) Близько 2 млрд. дол. уряд повинен по кредиту Міжнародному банку реконструкції і розвитку. Є ще багато різних кредитів, які уряд отримав від Європейського банку реконструкції і розвитку, Європейського інвестиційного банку і багатьох інших зарубіжних фінансових структур, але суми цих боргів невеликі. Виключення складає кредит від ВТБ банку Росії, ще 1 млрд. дол. цьому банку винні залишилися.

4) державна гарантія по зовнішніх боргах: український уряд поручився перед нерезидентами за інших юридичних осіб на 11 млрд. дол., а, з врахуванням китайських грошей, на все 14 млрд. дол. буде.

На кінець першого півріччя 2012 роки загальний держборг України в іноземній валюті (або з прив'язкою до обмінного курсу) склав 39 млрд. доларів. Тобто валютна складова державного боргу практично не змінилася, не дивлячись на скорочення зовнішніх зобов'язань, яке відбивається в офіційній статистиці. (джерело - UBR.UA)

Україна у 2012 позичає 18 млрд. гривень. Державний борг виросте на кінець 2012 роки на 5% в річному вираженні (до 63 млрд. доларів) і збільшиться наступного року на 13% (до 71 млрд. долл) за рахунок потреб у фінансуванні дефіциту державного бюджету, здійснення нових запозичень під державні гарантії і планованого випуску спеціальних ОВГЗ з метою рекапіталізації НАК "Нафтогаз України". Але при цьому рівень державного боргу відносно ВВП залишиться близький до 36% як в цьому, так і наступному році, що відповідає рівню минулого року і нижче досягнутого в 2010 рік піку в 40%".

5. Обслуговування державного боргу.

Для покриття державного боргу можуть реалізовуватися наступні заходи:

• використання валютних резервів держави;

• використання золотих резервів держави;

• збільшення обсягів експорту товарів і послуг;

• одержання іноземних позик і кредитів (у якості надзвичайно­го заходу).

Управління державним боргом розглядається у вузькому і ши­рокому розумінні.

♥ Під УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ у широкому розумінні вважається формуван­ня одного з напрямків фінансової політики держави, пов'язаної з йо­го діяльністю в якості позичальника, кредитора і гаранта. Управління державним боргом у широкому розумінні розглядається як один з на­прямків фінансової політики, входить у компетенцію державних ор­ганів влади і управління. Саме вони визначають загальний обсяг бю­джетного дефіциту і, отже, обсяг позик, необхідний для його фінан­сування, основні напрямки й цілі впливу на грошовий обіг, кредит, виробництво, зайнятість, можливість і доцільність здійснення різних загальнодержавних програм.

♥ Під УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНИМ БОРГОМ у вузькому розумінні вва­жається сукупність дій, зв'язаних із підготовкою до випуску і розміщенням довгострокових зобов'язань держави, регулюванням ринку державних цінних паперів, обслуговуванням і погашенням державного боргу, наданням кредитів і гарантій.

У процесі управління державним боргом вирішуються на­ступні завдання: мінімізація вартості боргу для позичальника; недо­пущення переповнення ринку позиковими зобов'язаннями держави і різкого коливання їх курсу.

Заходи для управління державним боргом — заходи, спря­мовані на зниження обсягу державного боргу. До них відносяться:

1. Конверсія державного боргу: зміна прибутковості позики, при цьому держава зменшує розмір відсотків, що виплачуються по позиках;

Технічно можливими є наступні варіанти конверсії зовнішньо­го боргу:

1. Обмін "боргу на борг": держава-позичальник обмінює свої власні борги на борги інших держав перед ним. Наприклад, країни "третього світу" заборгували Росії, як правонаступнику СРСР, біля 150 млрд. доларів; Росія використовувала ці "кошти" для сплати своїх власних боргів перед розвинутими країнами.

2. обмін "боргу на експорт". Борги покриваються за рахунок експорту машинно-технічної продукції й інших готових товарів.

3. Обмін "боргу на власність'. Як власність розглядаються: зем­ля, нерухомість, пакети акцій підприємств.

4 Обмін "боргу на національну валюту", називається "боргом для розвитку . Інтерес кредиторів до таких операцій зріс, хоча і зали­шається помірним, оскільки такі угоди фактично є добродійною до­помогою на розвиток економіки боржника. Кошти від такої конверсії переважно спрямовуються або на освіту, або на охорону здоров'я, або на охорону природи та збереження біорозмаїття.

2. Консолідація державного боргу: збільшення термінів дії випущених позик; може проводитися одночасно з конверсією.

3. Уніфікація позик: об'єднання декількох позик в одну, в цьо­му випадку облігації раніше випущених державних позик обміню­ються на облігації нової позики

4. Відстрочка погашення позики: здійснюється в період, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше ви­пущених державних позик;

5. Обмін облігацій державної позики по регресійних співвідношеннях, у цьому випадку певна кількість раніше випущених облігацій позики дорівнюються до однієї знову випущеної облігації державної позики:

6. Анулювання боргових зобов'язань держави: це обумов­люється фінансовою нездатністю держави сплатити свої зобов'язан­ня у зв'язку з несприятливою економічною ситуацією або політични­ми мотивами.

7. Рефінансування державного боргу — розміщення нових державних позик для погашення заборгованості по раніше випуще­них облігаціях державної позики.

У 2000 році уряду України вдалося здійснити процес реструк­туризації зовнішнього державного боргу. Управлінням державного боргу України займається Міністер­ство фінансів України в порядку, погодженому з Національним бан­ком України.

Питання до самоконтролю

• Що таке державний кредит і для чого він потрібен?

• Які види державного кредиту ви знаєте?

• Як державний кредит пов'язаний з державним боргом?

• Чому і як державні позики впливають на фінансово-економічне становище країни?

• З якою метою встановлюються граничні показники обслуговування державного боргу?

• Обґрунтуйте, на вашу думку, які соціально-економічні наслідки може мати державний борг.

• Перелікуйте заходи покриття державного боргу.

• Який із заходів ви вважаєте найвигіднішим?

• Перелікуйте заходи управління державним боргом та охарактеризуйте їх.

• Розкрийте поняття «управління державним боргом» у широкому та вузькому розумінні.

• Які методи управління державним боргом ви знаєте?

Поняття для запам’ятання.

• Державний кредит • Кредитор • Консолідація • анулювання боргу

• капітальний борг • Гарант • Конверсія • управління боргом

• поточний борг • позичальник • Уніфікація •

Тести.

1. Сукупність економічних відносин, що виникають між державою як позичальником (або позикодавцем) коштів і фізичними/юридичними особами, іноземними урядами в процесі формування і використання загальнодержавного фонду гро­шових ресурсів:

а) державний бюджет;

б) державний кредит;

в) державна діяльність.

2. Зміна дохідності державної позики це:

а) консолідація;

б) конверсія;

в) уніфікація.

3. Який принцип передбачає, що фінансові ресурси надаються позичальникові тільки у тимчасове користування:

а) поворотності;

б) терміновості;

в) платності;

г) забезпеченості.

4. Збільшення строків дії випущеної позики називають:

а) консолідація;

б) конверсія;

в) уніфікація.

5. Об’єднання кількох позик в одну, коли облігації раніше випущених кількох позик обмінюються на облігації нової позики, називаються:

а) відстрочення погашення;

б) конверсія;

в) уніфікація;

г) консолідація;

д) анулювання позики.

6. За якими державними позиками дохід встановлюється у вигляді позикового процента?

а) процентними;

б) виграшними;

в) дисконтними.

7. Яке джерело повернення державного кредиту:

а) доходи державного кредиту;

б) доходи населення;

в) прибутки від вигідного розміщення кредиту;

ТЕМА № 3.3. Фінанси місцевого самоврядування. Місцеві бюджети.

3. Сутність місцевих фінансів

4. Підходи до розподілу прибутків місцевих бюджетів

3. Складові місцевого бюджету

4. Територіальна громада: поняття, функції, роль та правовий статус

5. Функції місцевих фінансів

6. Проблеми формування місцевих бюджетів і шляхи їх вирішення.

7. Видатки місцевих органів влади

8. Доходи місцевих органів влади

9. Поняття комунальної власності. Особливості реалізації прав комунальної власності

10. Поняття, форми та правове регулювання комунального кредиту

11. Фінанси комунальних підприємств. Комунальні платежі

12. Фінанси муніципальних підприємств і муніципальні платежі в

зарубіжних країнах

1. Сутність місцевих фінансів

♥ ФІНАНСИ МІСЦЕВИХ ОРГАНІВ ВЛАДИ – система формування, розподілу й використання грошових ресурсів для забезпечення місцевими органами влади покладених на них завдань і функцій, як власних, так і делегованих.

Місцеві фінанси сконцентровані в місцевих бюджетах, до яких відносяться: обласні, міські, районні, сільські і селищні бюджети.

За Конституцією України (ст. 140) місцеве самомоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і Законів України.

Фінансові основи інституту місцевого самоврядування визначені:

1. Конституцією України (ст. 7, статті 140-146).

2. Бюджетним кодексом України 2010 року

3. Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні»

4. Податковим кодексом України

♥ МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ – фонди фінансових ресурсів, що знаходяться у розпорядженні місцевих органів самоврядування.

Фінансова незалежність місцевих бюджетів є одним з основ­них умов існування демократичної держави. (розпад Київської Русі відбувся через надмірну фінансову незалежність окремих князівств, розпад Радянського Союзу)

Однак, ця незалежність повинна мати певні межі, які визначені Європейською Хартією про місцеве самоврядування в 1982 році: "Незалежність органів місцевого самоврядування припустима в ме­жах їх компетенції" (20 принципів)

До основних принципів, визначених Європейською Декла­рацією прав міст відносяться:

• правова безпека;

• екологічна безпека;

• право на роботу;

• право на житло;

• право на відпочинок;

• право на охорону і профілактику здоров'я;

• право на заняття спортом;

• право на якісну архітектуру і т.д.

Відповідно до Європейської Хартії, держава повинна законо­давчо гарантувати органам місцевої влади одержання фінансових ре­сурсів, необхідних для здійснення прав, визначених Європейською Декларацією прав міст, частка яких у консолідованому бюджеті держави складає від 40% до 60%.

В Україні нараховується більш 13 тисяч місцевих бюджетів.

Найбільш численна група — це міські, сільські й селищні бюджети. Конституція України не передбачає існування обласних бюджетів, хоча в ній міститься нагадування про них. Відповідно до статті 143 Конституції України обласні бюджети формуються так званим дво­канальним чином із.

• коштів Державного бюджету для відповідного розподілу між територіальними общинами або для виконання спільних проектів;

• коштів, притягнутих на договірних засадах із місцевих бюд­жетів для реалізації спільних соціально-економічних програм.

Незацікавленою особою в об'єднанні фінансових ресурсів у єдиний обласний бюджет є великі міста, промислові центри (міста-донори), тому що в процесі будь-якого перерозподілу фінансових ре­сурсів страждають саме вони.

У той же час населені пункти, розташовані в областях мають повне конституційне право не брати участь у формуванні обласних бюджетів.

Найбільше значення серед місцевих бюджетів приділяється міським бюджетам, тому що Україна — надзвичайно урбанізована держава — займає 3-є місце в Європі по кількості міст; у містах про­живає 3/5 усього населення України.

Сьогодні бюджети міст є фундаментом, на якому побудоване і функціонує місцеве самоврядування. За допомогою міських бюд­жетів здійснюється розподіл і перерозподіл коштів між суб'єктами бюджетних відносин. Вони є інструментом управління економічни­ми процесами на місцевому рівні.

2. Підходи до розподілу прибутків між бюджетами.

Мета розподілу прибутків різних бюджетів:

1. гарантування фінансування витрат, законодав­че закріплених за кожною з ланок

2. зведення до мінімуму необхідності додаткового перерозподілу між бюджетами фінансових коштів.

Світова практика знає три принципових підходи до вирішення проблеми поділу податків, що збираються, між різними бюджетами:

І. Закріплення податків за визначеним рівнем влади і роз­межування повноважень по стягуванню податків.:

• Кожен рівень влади в державі одержує повне право і несе усю відповідальність за встановлення, стягування і використання своїх власних по­датків, ставок і визначення бази оподатковування

• Підприємства й організації сплачують в кожний бюджет тільки призначені для цього бюджету види податків, які стягуються тільки в межах відповідної території.

ІІ. Спільне використання бази оподаткування.:

• регіональним і місцевим органам влади надається право стягувати з платника податків на додаток до загально­державних однойменні податки, розміри яких обмежуються, як прави­ло, визначеною межею, розміри надходжень визнача­ються переліками зазначених податків по визначеній території, вихо­дячи зі ставок оподаткування, введених відповідними органами влади

• з'єднання декількох ставок, самостійно встановлюваних різними рівня­ми влади в рамках визначеного виду загальнодержавного податку - підприємства й організації зобов'язані пла­тити той самий вид податку одночасно в різні бюджети по різних став­ках.

• Перевагою даного способу є те, що при зборі таких додаткових податків регіональні органи влади можуть скориста­тися налагодженим адміністративним механізмом центрального уряду.

ІІІ. Частковий розподіл податків:

• нормативний поділ між бюджетами різних рівнів при­бутків від конкретних видів податків, стягнутих по єдиних ставках на всій території країни.

• в бюджет даного рівня влади підлягає зарахуванню законодавче встановлена частка тієї суми кон­кретного податку, що має бути зібрана на відповідній території вихо­дячи з загальної (для всіх платників цього податку в державі) подат­кової ставки.

• перевага методу - простота і наявність гарантій надходжень місцевих бюджетів. Існує два основних способи передачі регіональним бюджетам належних їм часток податків:

1. податки залишаються в розпорядженні тієї адміністративної одиниці, на території якої вони зібрані (принцип "прив'язки до території збору податку").

2. надхо­дження можуть спрямовуватися в централізований фонд із наступ­ним нормативно-розрахунковим розподілом, — наприклад, на основі чисельності населення, ступеня урбанізації, середньодушового рівня прибутків або інших показників.