5. За способом зарахування податкових надходжень

• Закріплені - податки, які на тривалий період повністю або частково закріплюються за конкретним бюджетом як джерело доходів.

• Регулюючі - податки, які можуть зараховуватися до різних бюджетів. Регулюючими податками здебільшого виступають загальнодержавні податки.

6. Залежно від суб'єкта оподаткування:

• податки з юридичних осіб (податок на прибуток, комунальний податок тощо);

• податки з фізичних осіб ( податок на доходи фізичних осіб, збір з власників собак тощо);

• змішані податки (плата за землю, податок з власників транспортних засобів тощо).

Кожен податок характеризується специфічними ознаками, соціально-економічним і функціональним призначенням та займає окреме місце у системі оподаткування.

3. Пряме оподаткування

Податок на прибуток

Діє з 01.04.2011 р. Відповідно до п. 151.1 ст. 151 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VІ (далі — ПКУ) та з урахуванням внесених змін основна ставка податку для платника податку — резидента становить 16%. Положення зазначеного пункту застосовуються з ура­хуванням п. 10 розд. XX «Перехідні положення» цього Кодексу. Згідно з п. 10 підрозд. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПКУ ставка податку на прибуток підпри­ємств установлюється:

— з 1 квітня 2011 року по 31 грудня 2011 року включно — 23 %;

— з 1 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року включно — 21 %;

— з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року включно — 19 %;

— з 1 січня 2014 року — 16 %.

Податок з доходів фізичних осіб

Ставка ПДФО згідно з ст 167 ПКУ ст..167 ПКУ становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих). Якщо база оподаткування в календарному місяці перевищує десятикратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, до суми такого перевищення застосовується ставка 17 відсотків.

4. Основи побудови податкової системи України

Сукупність діючих у державі податків і податкових платежів являє собою податкову систему. Сукупність форм і методів стягнення частини доходу юридичних і фізичних осіб до доходу бюджету являє собою сис­тему оподаткування.

Визначальною основою побудови податкової системи є обсяг витрат бюджету. Види податків і їх обсяг у державі встановлюються з метою по­криття його витрат. Бюджет як фінансовий план держави повинен бути обов'язково балансом доходів і витрат. Однак не слід знімати і проблему бюджетного дефіциту. Світова практика показує, що нормальним явищем в економіці є такий стан, коли розмір дефіциту бюджету складає 2-3% від ВВП.

Правову основу податкової системи складають відносини власності. Форма власності - державна чи приватна - визначає право держави на доходи.

1. При державній власності все майно підприємств і доходи, що ство­рюються ними, належать державі. Держава вирішує, яку частку доходів підприємств централізувати до бюджету й до інших централізованих фон­дів, а яку залишити трудовим колективам.

2. У приватних і ко­лективних підприємств - держава може централізувати до бюджету лише ту частину доходів, яка потрібна на загальнодержавні потреби.

Формування доходів бюджету здійс­нюється в процесі перерозподілу, або вторинного розподілу ВВП. На стадії його первинного розподілу формуються доходи юридичних і фізичних осіб. Перерозподіл доходів відбувається через їх оподаткування з метою централізації визначеної частки до бюджету для подальшого використання на виконання загальнодержавних завдань. Таким чином, держава відокре­млена від первинного розподілу доходів господарюючих суб'єктів і тим самим не порушує право їх власності на ці доходи.

Основними ж принципами функціонування податкової системи мають бути:

1. фор­мування доходів бюджету в процесі перерозподілу ВВП;

2. встановлення однакових обов'язків і відповідальності перед бюджетом для господарюю­чих суб'єктів усіх форм власності;

3. встановлення оптимального співвідно­шення між величиною доходу, що стягується з підприємств, і що залиша­ється у них на власний розвиток виробництва, соціальної сфери і матеріа­льного стимулювання працівників.

4. Необхідність встановлення однакових обов'язків і відповідальності перед бюджетом господарюючих суб'єктів усіх форм власності визнача­ється необхідністю оподаткування доходів юридичних і фізичних осіб у визнано однакових умовах. У процесі ж подальшої господарської діяльно­сті, безперечно, буде відбуватися диференціація доходів, а відповідно, і частина стягнень до бюджету.

5. Одноразове оподаткування одного і того ж об'єкта; сума сплаченого податку має дорівнювати вартості отриманих від держави благ та послуг;

6. Кожен податок повинен мати цільове призначення, тобто бути спрямова­ним на покриття конкретних видів витрат бюджету;

7. Застосування нових податків повинно відбуватися лише для покриття нових витрат держави, а не для покриття дефіциту бюджету;

8. Умови оподаткування мають бути про­сті й зрозумілі для платників податків; стягнення податків має відбуватися в зручний для платника час і зрозумілим для нього методом;

9. Звітування уряду про використання податків.

5. Організація оподаткування

Податкова робота містить такі основні елементи:

— встановлення правової бази (законодавчої бази та інструктивно-методичного забезпечення);

— нарахування та обчислення податків і податкових платежів, їх облік;

— визначення способів утримання та стягнення податків (з джерела сплати, за платіжним повідомленням, за податковою декларацією);

— розрахунки із бюджетом — визначення форм (авансові платежі, платежі за фактом) і способів (готівкові, безготівкові).

Основою податкової роботи є правове регламентування порядку встановлення і справляння податків і зборів. Функцію прийняття законодавчих актів у податковій сфері здійснюють вищі органи державної влади. Підготовкою законопроектів з питань оподаткування в Україні займаються Кабінет Міністрів України та Державна податкова адміністрація України, приймає закони Верховна Рада України.

На основі прийнятих законів органи виконавчої влади розробляють інструктивно-методичну базу, яка забезпечує виконання законодавчих актів загальної та спеціальної дії у сфері оподаткування.

Контролюючий орган — державний орган, який у межах своєї компетенції, визначеної законодавством, здійснює контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування податків, зборів, інших обов'язкових платежів та погашенням податкових зобов'язань чи податкового боргу.

Контролюючими органами є:

1) митні органи — стосовно ввізного та вивізного мита, акцизного збору, податку на додану вартість, інших податків і зборів (обов'язкових платежів), які відповідно до законів справляються при ввезенні (пересиланні) товарів і предметів на митну територію України або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України;

2) установи Пенсійного фонду України — стосовно внесків до Пенсійного фонду України;

3) установи Фондів соціального страхування України — стосовно внесків до Фондів соціального страхування України;

4) податкові органи — стосовно податків і зборів (обов'язкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених вище.

Перераховані органи є суб'єктами податкового контролю. Інші державні органи не мають права проводити перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), у тому числі за запитами правоохоронних органів.

Оволодіння основами податкової теорії вимагає чіткого й точного розуміння податкової термінології, тобто понять, які заведено називати елементами податку. До таких понять належать: об'єкт податку, або податкова база, суб'єкт (платник) податку, джерело податку, одиниця оподаткування, ставка податку, податкова квота.

Об'єкт податку вказує на те, що саме оподатковується (дохід, земля, транспортний засіб тощо). Назва податку майже завжди походить від об'єкта оподаткування. У фіскальній термінології об'єкт оподаткування ще називають податковою базою.

Суб'єкти оподаткування - це особи (юридичні або фізичні), на яких покладено обов'язки сплачувати, утримувати та перераховувати податки до бюджету. Платника податку треба відрізняти від справжнього носія податку (кінцевого споживача) - особи, на яку податок припадає наприкінці усіх процесів перекладання.

Джерелом податку називають дохід, з якого платник сплачує податок. Джерело сплати може бути безпосередньо пов'язане з об'єктом оподаткування (коли оподатковується сам дохід або майно, що приносить дохід), а може і не мати стосунку до об'єкта оподаткування (наприклад, податки на майно і землю, які перебувають в особистому користуванні і не приносять доходу їх власникам). Податок може сплачуватись із доходу (незалежно від джерел його отримання), або капіталу (майна), коли для покриття податку доводиться витрачати його частку.

Одиницею оподаткування (або масштабом вимірювання) є одиниця виміру (фізичного чи грошового) об'єкта оподаткування. Фізичний вимір точніше відображає об'єкт оподаткування (площа земельної ділянки в га або м², обсяг циліндра двигуна транспортного засобу в м³). Грошовий вимір може бути безпосереднім - у разі оцінки доходів і опосередкованим - якщо оцінюється земельна ділянка, майно тощо.

Ставка податку - це законодавчо встановлена величина податку на одиницю виміру бази оподаткування. Існують два підходи до встановлення податкових ставок: універсальний і диференційований. За універсального встановлюється єдина для всіх платників ставка, за диференційованого - кілька. Диференціація ставок може відбуватися у двох напрямах. Перший - у розрізі платників, коли для більшості платників виділяється основна ставка, а також знижені й підвищені ставки для окремих платників. Другий - у розрізі різних характеристик і оцінок об'єкта оподаткування. За способом побудови ставки податку поділяються на тверді та процентні. Тверді ставки встановлюються у грошовому вимірі на одиницю оподаткування в натуральному обчисленні. Процентні ставки встановлюються щодо об'єкта оподаткування, який має грошовий вимір. Процентні ставки можуть бути пропорційними, прогресивними, регресивними і змішаними. Пропорційні - це єдині ставки, що не залежать від розміру об'єкта оподаткування. Прогресивні - це такі ставки, розмір яких зростає в міру збільшення обсягів об'єкта оподаткування. Регресивні ставки на відміну від прогресивних зменшуються в міру зростання об'єкта оподаткування. У практиці оподаткування прогресивні і регресивні ставки можуть застосовуватись як окремо, так і в поєднанні - у вигляді прогресивно-регресивної і регресивно-прогресивної шкали ставок.

Податкова квота - частка податку в доході платника. Вона характеризує рівень оподаткування і може бути як в абсолютному, так і у відносному вимірах. У податковій справі податкові квоти законодавчо не встановлюються.

6. Непряме оподаткування

Непрямі податки — податки, які визначаються розміром спожи­вання і не перебувають у тісному зв'язку з доходами або майном плат­ника і встановлюються у вигляді надбавки до ціни товарів чи послуг.

Джерелом сплати непрямих податків є ціни або тарифи, які опла­чені кінцевим споживачем товарів або послуг в тому числі представництва іноземних юридичних осіб, які отримали відповідний дозвіл на право використання зазначених приміщень.

Ставки збору встановлюються на один квадратний метр площі приміщення з використанням його протягом року — до 0,5 неоподат­ковуваного мінімуму доходів громадян (2,0 — для міст Києва та Севас­тополя).

Сума збору враховується у валових витратах підприємства і відно­ситься на доходи підприємства.

Оскільки непрямі податки включаються до цін на товари і послуги, то їх більше платять ті суб'єкти суспільства, хто більше споживає. Тому непрямі податки вважаються найбільш несправедливими. Водночас податки, що реалізуються за допомогою цін, дозволяють виконувати такі соціально-економічні функції:

-податки у ціні є одним з головних джерел формування доходів державного бюджету;

- впливають на розвиток виробництва, сприяючи його зростанню або, навпаки, скороченню;

- можуть бути фактором регулювання рівня цін, засобом впливу на їх динаміку;

- такі податки сприяють здійсненню регулюючого впливу на доходи різних соціальних груп населення.

До непрямих податків належать податок на додану вартість, акцизний збір та ін.

Питання до самоконтролю

• Чому перерозподіл доходів між суб’єктами фінансової системи, рівнями державних фінансів, територіальними громадами характеризує соціальну сутність податків?

• Чому примусове вилучення частини створеної вартості відображає економічну сутність податків?

• Чим відрізняються податки від плати і відрахувань?

• Назвіть особливості податкових пільг, преференцій, податкового кредиту?

• Чим відрізняються прямі податки від непрямих?

• Як класифікуються податки за економічним змістом?

• Обгрунтуйте відмінності між закріпленими та регульованими податками.

• Назвіть правову основу формування податкової системи України.

• Обгрунтуйте принципи формування ПСУ.

• З яких елементів складається податкова робота?

• Яку податкову роботи здійснюють різні державні органи України?

• Охарактеризуйте види податкових ставок

ТЕМА № 3.2. Державний кредит.

1. Економічна суть державного кредиту.

2. Сутність і види державного боргу .

3. Показники державного боргу.

4. Характеристика державного боргу України.

5. Обслуговування державного боргу.

1. Економічна суть державного кредиту.

♥ ДЕРЖАВНИЙ КРЕДИТ — сукупність економічних відносин, що виникають між державою як позичальником (або позикодавцем) коштів і фізичними та юридичними особами, іноземними урядами в процесі формування і використання загальнодержавного фонду гро­шових ресурсів.

Державний кредит - це сукупність грошових засобів, мобілізованих державою, що виступає в якості позичальника та гаранта.

Не всі грошові ресурси, що визволяються з обігу, акумулюють­ся в Державному бюджеті. Та частина коштів, що не акумулюється в бюджеті, перерозподіляється державою на засадах зворотності за до­помогою кредиту. За допомогою державного кредиту перерозподіля­ються лише тимчасово вільні кошти. При державному кредиті в якості позичальника звичайно виступає держава, а позикодавцями є юридичні або фізичні особи. Кредитні відносини здійснюються як усередині країни, так і на міждержавному рівні.

У тому разі, якщо держава бере на себе відповідальність за повернення позик або виконання інших обов'язків суб'єктів кредитних відносин, вона стає гарантом.

Призначення державного кредиту полягає насамперед у тому, що він є засобом мобілізації державою додаткових фінансових ресурсів.

За дефіцитності державного бюджету додатково мобілізовані фінансові ресурси спрямовуються на покриття різниці між бюджетними доходами і видатками.

При позитивному бюджетному сальдо мобілізовані за допомогою державного кредиту засоби прямо використовуються для фінансування економічних і соціальних програм. Це означає, що такий кредит, будучи засобом збільшення фінансових можливостей держави, може бути важливим чинником щодо прискорення соціально-економічного розвитку країни.

2. Сутність і види державного боргу .

♥ ДЕРЖАВНИЙ БОРГ — сума заборгованості по випущених і не­погашених внутрішніх державних позиках, а також сума фінансових зобов'язань країни стосовно іноземних кредиторів на визначену дату.

Державний борг — неоплачена сума офіційно визнаних прямих зобов'язань органів державного управління перед іншими секторами економіки й іншими країнами світу, що утворилася в ре­зультаті їх операцій у минулому і має бути погашена за допомогою операцій цих органів у майбутньому або переоформлена в безстроко­вий борг.

♥ Капітальний державний борг — включає всю суму забор­гованості по раніше випущених позиках.

♥ Поточний державний борг — включає витрати держави пов’язані з виплатою сум виграшів, відсотків по поточних тиражах державних лотерей (облігацій), а також незапитаних сум виграшів по раніше проведених тиражах.

Державний борг буває:

1 внутрішній:

2 зовнішній.

1. Внутрішній - виникає перед населенням країни у випадку добровільного або примусового вилучення в нього коштів.

• Добровільне вилучення виражається в придбанні населенням на добровільній основі облігацій державної позики.

• Примусове вилу­чення відбивається в наявності прихованого дефіциту бюджету.

Загальна сума внутрішнього державного боргу поділяється на дві частини;

1. Монетизований борг, що складається з боргів держави комерційним банкам, як основним утримувачам державних цінних паперів. Цей борг фіксується у балансах банків тому аналіз його динаміки перебуває під пильним контролем. Сума монетизованого боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), включаючи видані гарантії за кредитами.

2. Не монетизований борг складається з:

а) невиконаних державою фінансових зобов'язань перед населенням за соціальними виплатами, передбаченими чинним законодавством (заборгованість із виплати пенсій, стипендій, допомоги, заробітної плати та ін.);

б) заборгованості з господарських відносин з реальним сектором економіки (заборгованість за державними замовленнями, з надання послуг державними установами та ін.). Його динаміку спостерігати значно складніше, особливо відносини держави з реальним сектором економіки.

Джерелами погашення внутрішнього боргу є:

— бюджетні кошти;

— кошти, отримані від приватизації державного майна;

— нові запозичення.

Джерелами погашення зовнішнього боргу також можуть бути золотовалютні резерви країни.

2. Зовнішній державний борг являє собою борг держави інозем­ним кредиторам:

• Всесвітній банк (термін боргу від 10 до 17 років),

• Європейський банк реконструкції і розвитку,

• Міжнародний валютний фонд (позика на строк до 35 років). МВФ практично став інститутом довгострокового кредитуван­ня країн в обмін на погоджені з ними зміни в макроекономічній політиці країн-реципієнтів. Так, 11 країн використовують кредити МВФ протягом 30-ти років, 32 країни — 20-29 років, 41 країна — 16-19 років. Як правило, країнам переважно пропонується знизити тем­пи інфляції, зменшити частку державного регулювання, дозволити західним банкам і брокерським конторам відчиняти свої філії, збільшити кількість іноземних власників акцій, спростити процеду­ру прямого інвестування — відкрити економіку і зняти певні про­текціоністські обмеження. Борг України перед МВФ складає 13 млрд. дол. На кінець серпня 2012 борг скоротився на 2,2 млрд. дол., загальний борг складає 43%  золотовалютних резервів Нацбанку.

• "Па­ризький клуб" — об’єднання держав-кредиторів країн, що розвиваються (12 розвинутих країн - США, Велика Британія. Франція, Японія, Германія тощо).

• "Лондонський клуб" — об’єднання найбільших приватних кредиторів країн, що розвиваються (біля 600 комерційних банків).

• комерційні банки іноземних держав (наприклад, Швейцарія, Японія, Голландія) і т.д.

До збільшення обсягу зовнішнього державного боргу призво­дить перевищення надходження в країну товарів і послуг по імпорту над їх експортом із країни.

Зовнішні позики й накопичення державного боргу через дефі­цит державного бюджету вважаються обґрунтованими, якщо май­бутні прибутки покривають суми, необхідні для його обслуговування.

За строками погашення державні кредити можуть бути короткострокові, середньо - та довгострокові.