СРС № 1

Тема: Культура і духовне життя в Україні у 1917-1920 рр.

Мета: 1. Розкрити загальні умови культурного будівництва в Україні, показати, що більшовики прагнули використати народжене культурне піднесення в інтересах зміцнення своєї диктатури, разом з тим державна підтримка митців та вчених зумовили швидкий розвиток культури.

План.

1. Загальні умови культурного будівництва.

2. Реорганізація вищої школи.

3. Розвиток науки.

4. Література та мистецтво.

Примітка: 1. Заповнити таблицю: «Розвиток культури у 1917-1921 рр.»

Уряди	Освіта	Література	Мистецтво, театр.
Центральна Рада
Гетьман П.Скоро-падський
Більшовики

2. Зафіксуйте в таблиці літературні напрямки, що існували у той період та з чиїми іменами вони пов’язані?

На початку осені в Україні діяли 952 культурно-освітні установи «Просвіти». З часом під впливом бурхливих подій, цілеспрямованої дія­льності політичних партій робота «Просвіт» стала набувати більш виразного політичного характеру. Вони дедалі частіше згуртовували людей, виходячи з їхніх бажань служити справі будівництва незалежної української держави, не обме-жуючись лише культурно-освітньою роботою. «Просвіти» залучали до визвольної боротьби ти-сячі раніше байдужих до національної справи українців.

ЦК КП(б)У, місцеві більшовицькі комітети, спираючись на підконтрольні їм органи влади, висували своїх представників до керівництва «Просвіт». Оголошувалося, що заможне селянс­тво, поміщики й фабриканти не мають права брати участь у роботі «Просвіт». Відкрито стави-лося завдання перетворити «Просвіти» на ідеологізовані заклади, знаряддя комуністично­го виховання, «підвищення класової самосвідомості трудящого населення». У липні 1920 р. було вироблено зразковий статут «Просвіт», який визначив комуністичний характер їхньої дія­льянос-ті. На той час число «Просвіт» уже перевищувало 1500 і продовжувало зростати. У червні 1921 р. їх було вже 4227. Од­нак перебудувати діяльність «Просвіт» виявилося неможливим, і тоді більшовики в 1921 р. пішли на знищення цих націона­льних культурно-освітніх організацій. Нова влада прагнула підпорядкувати своїм інтересам діяльність усіх культурно-освітніх та но-освітньої мистецьких закладів. Так, уже 17 лютого1918 р. Народний секретаріат освіти України видав розпорядження місцевим радам «Про введення контролю над діяльністю кінематографів і театрів», у якому зазначалося, що «всі кінематографи і театри служать, як і школи, народній освіті», що треба «закривати їх, якщо вони руйнують творчу ро­боту Радянської влади у цій галузі». Пізніше, в умовах грома­дянської війни були націоналізовані й поставлені під контроль відповідних державних установ кінематографи, театри, бібліоте­ки, музеї та інші культурні і мистецькі установи.

Протягом громадянської війни склалася ціла система культурно-освітніх закладів, пристосова-на для проведення по­літичної лінії правлячої більшовицької партії. Цю роботу коор­динував утворений на початку 1919 р. Народний комісаріат агітації і пропаганди, який спочатку очолю-вав Артем (Ф. Сергєєв), а пізніше відома більшовичка з Росії — О. Коллонтай. Політико-освіт-ньою роботою займався також позашкільний від­діл Наркомату освіти УСРР. Під контролем цих органів працю­вала густа мережа закладів комуністичного спрямування - клуби, народні будин-ки, бібліотеки, хати-читальні, сільбуди тощо. Наприкінці 1920 р. в Україні діяло 15 тис. куль-турно- освітніх закладів. Прагнучи якнайширше охопити своїм впли­вом населення, особливо се-лянство, більшовики створювали мобільні засоби політичної агітації — агітпоїзди, агітмайдан- чики, агітпароплави, колективи яких організовували лекції, концерти, мітинги, друкували та розповсюджували брошури, листівки, газети, політичні плакати.

Більшовики не мали собі рівних в агітаційній роботі. Але ця робота, забезпечуючи ідеологіч-ний вплив на маси, вносила в свідомість народу політизовані сурогати і мало сприяла підви­щенню його культурного рівня.

Освіта.

Велика заслуга Центральної Ради полягала в тому, що вона розгорнула будівництво української школи. За короткий час на приватні й громадські кошти було засновано 53 українські гім­назії, укладено навчальні програми для шкіл, розроблено план українізації школи'.

Більшовики прагнули будувати принципово нову школу, від- кидаючи як дореволюційний дос-від, так і надбання Централь­ної Ради. В деяких місцях нова влада починала діяльність із пере-слідування вчителів українознавчих дисциплін. На чолі перетворень у галузі освіти кінця 1917 - початку 1918 р. стояв Народний секретаріат освіти, керований В. Затонським. Свою діяльність секретаріат будував на підставі розпоряджень і де­кретів, що видавалися центральною владою Росії. Згідно з цими вказівками навчальні плани піддавалися кардинальній пере­робці. Історію, літературу, інші гуманітарні дисципліни пропо­нувалося викладати на засадах ідей соціалізму. Скасовувалося викладання Закону Божого.

У період гетьманату тривала українізація шкільної справи. Прагнучи уникнути конфліктів із батьківськими комітетами, Міністерство народної освіти утримувалося від реорганізації ро-сійських шкіл, в них лише вводились українська мова, істо­рія і географія України як обов’язкові предмети. Українською мовою було видрукувано декілька мільйонів підручників. На­прикінці врядування гетьмана в Україні діяло 150 українсь­ких гімназій. Враховуючи, що справа україні-зації шкіл, особливо початкових, найбільше гальмувалася за відсутності кваліфікованих педа-гогів, Міністерство народної освіти при­ділило увагу впровадженню вивчення української мови в учи­тельських семінаріях.

За доби Директорії українізація школи провадилася ще ін­тенсивніше, але в зв’язку зі швид-ким перебігом політичних подій закріпити її результати не вдалося.