Типи основних цивілізацій.

1) Західна, 2) конфуціанська (китайська), 3) японська, 4) ісламська, 5) індуїстська. 6) слов'яно-православна, 7) латино-американська і, можливо, 8) африканська цивілізації.

Хантінгтон виділяє наступні обґрунтування такої ситуації:

• По-перше, розходження між цивілізаціями, що ґрунтуються на історії, мові, культурі і, що самої головне, релігії, є основними розходженнями; люди, що належать до різних цивілізацій, мають відмінні погляди на відносини між Богом і людиною, індивідуумом і групою, громадянином і державою.

• По-друге, світ стає маленьким, і зіткнення між людьми різних цивілізацій частішають.

• По-третє, процеси економічної модернізації і соціальних змін розмивають локальні розходження і послабляють національну державу як джерело самоідентифікації. Хантінгтон виділяє кілька потенційних зіткнень цивілізацій.

У першу чергу. сьогодні усе більш напруженими стають відносини між Заходом і ісламською цивілізацією, що протистоять один одному от уже 1300 років. В арабському світі західне проникнення тільки підсилює антизахідні тенденції (війна з Іраком), а викликана демографічним фактором міграція арабів у Західну Європу викликає там ріст націоналізму і расизму.

Ііі. Інтернаціоналізація політичного життя та роль Міжнародних організацій у вирішенні проблем.

Міжнародні організації - це об'єднання держав та індивідуальних членів з метою вирішення питань регіонального або глобального характеру у політичній, економічній, соціальній та науково-технічній та інших сферах.

Ознаки: договірна основа, наявність спільних цілей, організаційна структура, самостійні права та відповідність нормам міжнародного права.

Умови виникнення:

• усвідомлення зацікавленими урядами відповідності інтересів своїх держав;

• поява впевненості в необхідності вигідного співробітництва;

• здатність досягти узгодженої організації та засад її функціонування.

Завдання міжнародних організацій

• узгодження шляхів вирішення міжнародних проблем;

• пошук і вироблення компромісів;

• регулювання міжнародних розбіжностей і міжнародних конфліктів;

• розвиток міжнародного Співробітництва.

Функції:

• Координаційно-інформаційна.

• Нормативно-регулююча.

• Контрольно-спостерігаюча.

• Оперативна.

• Структурно-організаційна.

Міжнародні організації можна класифікувати за наступними основними критеріями:

1. за характером членів

   • міждержавні (учасники-держави);

   • міжурядові (Організація Об'єднаних Націй (ООН), Рух неприєднання, Організація з безпеки та співробітництва в Європі, Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), Рада Європи, Європейське Співтовариство, Організація Північно-атлантичного договору (НАТО), Ліга арабських держав, Організація африканської єдності);

   • неурядові (Всесвіт­ня федерація профспілок. Всесвітня федерація жінок, Всесвітня рада миру, Всесвітня федерація демократичної молоді, Міжнародна спілка студентів, Міжнародна федерація Червоного Хреста, Грінпіс).

2. за масштабами

• універсальні (ООН або Ліга Націй);

• міжрегіональні (Ісламська конференція);

• регіональні (Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі);

• субрегіональні (Бенілюкс);

1. за сферами та напрямами діяльності

• загальної компетенції (ООН);

• економічні (Європей­ське Економічне Співтовариство);

• військо-політичні (НАТО);

• фінансові (МВФ);

• наукові (Еврика);

• технічні (Міжнародна спілка телекомунікацій).

Закріплення вивченого матеріалу:

1. Дайте визначення поняттю "глобальні проблеми людства".

2. Що Ви розумієте під "демократизацією", “демілітаризацією” і "гуманізацією”?

3. Які групи глобальних проблем Ви знаєте?

4. Яке місце міжнародні організації посідають у їх вирішенні?

5. В чому полягає головна відмінність концепцій Ф. Фуку ями та С. Хантінгтона?

6. Які є функції МО?

7. Як умови утворення?

8. На які групи та за якими критеріями поділяють МО?

9. Назвіть провідні МО, мету та сутність їх діяльності.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА:

1. Політологія. За ред. О. І. Семкіна. – Львів: Світ; 1993р

2. Піча В. М. Політологія. – К.: Каравела, Львів: Новий світ. – 2000, 2001р.

3. Политология. Под ред. проф. В. Н. Лавриненко. – М., 1999г.

4. Політологія. За заг. ред. проф. В. Г. Кремінь, проф.. М. І. Гоплач. – Київ- Харків: Єдінорог, 2001р.

5. Політологія. За ред. О. В. Бабкіної, В. П. Горбатенко. – К.: Академія, 1998р.

6. Політичний енциклопедичний словник. За ред. Ю. С. Шемшученка, В. Д. Бабкіна. – К., Генеза, 1997р.

7. Путильницький В. А. Теорія української політології. Курс лекцій. – К.: Либідь, 1993р.