Л-17

ТЕМА: ГЛОБАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ І ОСНОВНІ СОЦІАЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ ПРОЦЕСИ СУЧАСНОЇ ЦИВІЛІЗАЦІЇ

МЕТА: - ознайомити студентів з загальною структурою глобальних проблем;

• визначити поняття міжнародних організацій;

• розвивати навичку аналізу, вміння робити висновки;

• виховувати у студентів розуміння взаємозалежності світу та первинності загальнолюдських цінностей.

ВИД: інформативна

ПЛАН.

1. Основні глобальні проблеми сучасності та їх походження.

2. С. Хантінгтон проти Ф. Фукуями.

3. Інтернаціоналізація політичного життя та роль Міжнародних організацій у вирішенні проблем.

Актуальність теми.

У другій половині XX століття людство натрапило на проблеми, від вирішення яких залежить дальший соціальний прогрес, доля цивілізації. Розмірковуючи над причинами глобальних проблем, учені вказують, передовсім, на всесвітню спільність людей, що особливо виявилася у XX столітті, її забезпечують глибинні економічні зв'язки, сталі політичні, культурні контакти, новітні засоби масової комунікації. За умов, коли планета Земля стає єдиним домом людства, багато суперечностей, конфліктів, проблем виходять за локальні рамки й набирають глобального, загальносвітового характеру. Вихід з цього становища полягає в радикальній зміні характеру виробничої діяльності людини, її способу життя та свідомості. Науково-технічний прогрес — це не тільки «переобтяження» для природи. Найбільш прогресивні технології створюють можливість для впровадження екологічно чистого виробництва, запобігаючи його негативному впливу на довкілля. Настав час змінити суть технологічної цивілізації, надати їй приро­доохоронного характеру. Саме тому вивчення основних проблем нашої цивілізації є актуальним у ВУЗах всього світу.

Категорії та поняття для засвоєння:

Глобальні проблеми, демократизація, демілітаризація, гуманізація, кінець історії, міжнародні організації, державні, міжурядові, неурядові, регіональні, глобальні.

Теми рефератів, доповідей, повідомлень

1. Проблеми екологічного характеру та варіанти їх вирішення.

2. Міжнародні конфлікти: причини виникнення та шляхи подолання.

3. Сутність та мета діяльності ООН.

Виклад нового матеріалу.

І. Основні глобальні проблеми сучасності та їх походження.

У другій половині XX століття людство натрапило на проблеми, від вирішення яких залежить дальший соціальний прогрес, доля цивілізації. Ці проблеми отримали назву глобальних. Визначальною особливістю цих проблем є їх комплексність, системність та загальний ха­рактер, зумовлені зростаючою єдністю сучасного світу, тенден­ціями до посилення взаємозв'язку і взаємозалежності існуючих економічних і політичних структур.

Основні групи проблем:

• соціально-політичного характеру: запобігання ядерній війні; припинення гонки озброєнь; мирне вирішення регіональних, міждержавних та міжнаціональних конфліктів, будівництво світу без насильства на засаді утвердження довіри у відносинах між народами, зміцнення системи загальної безпеки;

• соціально-економічного характеру: подолання економічної відсталості й пов'язаних з нею злиденності й культурної відсталості; забезпечення ефективного виробництва та економічного зростання країн світу; пошук способів розв'язання енергетичної, сировинної та продовольчої кризи; оптимізація демографічної ситуації, особливо в країнах, що розвиваються; освоєння в мирних цілях навколоземного простору та Світового океану;

• соціально-екологічні, що зумовлені дальшим погіршанням природного середовища проживання людей. З особливою гостротою постає необхідність здійснення заходів для поліпшення атмосфери, гармонійного розвитку живої й неживої природи, раціонального використання природного потенціалу планети;

• стосовно прав людини, включаючи людський вимір суспільного прогресу: дотримання соціальних, економічних та індиві­дуальних прав і свобод; ліквідація голоду, епідемічних захворювань, неуцтва; духовний розвиток особистості; подолання відчуження людини від природи, суспільства, держави, інших людей у результаті власної життєдіяльності.

Цілком очевидно, що не вирішивши цих проблем, людство не подолає глибокої кризи цивілізації, не забезпечить своє виживання й дальший всебічний прогрес. Не випадково, що саме в останні роки, усвідомивши величезну загрозу людству, народи з допомогою національно-державних інститутів, регіональних і міжнародних організацій стали активніше втілювати в практику гло­бальних взаємозв'язків і взаємовідносин такі принципи, як демократизація, демілітаризація, гуманізація.

Демократизація міжнародних відносин, на противагу тоталітарним і авторитарно-бюрократичним стереотипам у політиці, перетворюється у нездоланний рух сучасності, набирає геополітичної форми розвитку людства на шляху до його соціального й політичного визволення.

Зараз практично жоден народ, жодна держава не можуть нор­мально розвиватися за умов автаркії, ізоляції. Унаслідок об'єктивного розвитку сучасної цивілізації, світової економіки, техніки і технології, інформації і культури всі країни незалежно від свого місця у світовому співтоваристві залучено до глобальної й регіональної системи взаємозв'язків і взаємовідносин. А це означає, що нині становище в кожній країні визначається багато в чому тим, наскільки демократична вся система міжнародних від­носин, наскільки вона забезпечує будь-якому народу справжню незалежність, суверенність, свободу соціального й політичного вибору, невтручання ззовні, недоторканність території, дотримання існуючих договорів та зобов'язань, поважання прав держави як члена ООН, інших міжнародних і регіональних організацій.

Цілком очевидно, що за умов зростаючої взаємозалежності за­безпечити на практиці такі гарантії кожній державі і народу може лише по-справжньому демократична система міжнародних від­носин. Цілком вона ще не склалася, у відносинах великих держав і малих країн ще не подолано рецидиви імперських підходів, по­грози силою, блокадою, торговельно-економічними санкціями — аж до воєнної інтервенції включно. Усе це підтверджує, що демократизація міжнародних відносин не може бути локальною, вибірко­вою; вона має бути інтернаціональним, всезагальним процесом.

Демократизація міжнародних відносин, світового політичного процесу потребує як необхідної передумови — демілітаризації. Роззброєння — центральний пункт демілітаризації. Але цим демілітаризація не обмежується. Вона охоплює глобальну сферу міжнародних відносин: ліквідацію військово-політичних блоків; конверсію науки, а також невійськової промисловості, що виконує військові замовлення; звільнення державних політичних і управлінських структур, суспільних інститутів, способу життя мільйонів людей, їхньої свідомості від надмірного впливу війсь­кового елементу.

Демілітаризація, сприяючи формуванню світової економіки, інфраструктур, що забезпечують перехід від епохи конфронтації до співробітництва народів і держав, одночасно створює умови для гуманізації міжнародних відносин. Саме в мирний час, скинувши з себе тягар гонки озброєнь (військові витрати держав у наш час сягнули майже 1 трлн дол. на рік) і реально гарантуючи міцну загальну безпеку, людство здатне висунути на передній план світової політики Людину з її цілями, інтересами і потребами.

Гуманізація міжнародних та міждержавних відносин означає, що політика проводиться заради людей; що інтереси людини, її права і свободи вищі за інтереси і права держави; що не люди живуть і працюють задля держави, а, навпаки, держава має існувати для людей, бути їхньою зброєю, засобом, а не самоціллю і самоцінністю. Носієм вищого суверенітету є народ; голов­ний критерій діяльності будь-яких державних і суспільних інститутів — служіння людям; найвища мета соціального розвитку — вільна, невідчужена особистість, дійова система вільних суспільних відносин. Гуманізм громадян, суспільства та всесвітніх міжнародних відносин із вікової мрії людства може перетворитися в реальність тільки протягом тривалого історичного процесу.