4. Випадки звільнення від кримінальної відповідальності

Особа, яка скоїла злочин, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, а також на підставі закону України про амністію чи акта помилування.

Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених КК, здійснюються тільки судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.

Особу, яка вперше скоїла злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялася, може бути звільнено від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку. У разі порушення умов передачі на поруки особа притягається до кримінальної відповідальності за скоєний нею злочин.

Особу, яка вперше скоїла злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо буде визнано, що на час розслідування або розгляду справи в суді внаслідок зміни обстановки вчинене нею діяння втратило суспільну небезпечність або ця особа перестала бути суспільно небезпечною.

Особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня скоєння нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули такі строки: два роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; три роки - у разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; п'ять років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості; десять років - у разі вчинення тяжкого злочину; п'ятнадцять років - у разі вчинення особливо тяжкого злочину.

Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що скоїла злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу скоєння злочину минуло п'ятнадцять років.

Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених строків особа скоїла новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин.

Питання про застосування давності до особи, що вчинила особливо тяжкий злочин, за який згідно із законом може бути призначено довічне позбавлення волі, вирішується судом. Якщо суд не визнає за можливе застосувати давність, довічне позбавлення волі не може бути призначено і заміняється позбавленням волі на певний строк.

Давність не застосовується у разі вчинення злочинів проти миру та безпеки людства.

5. Кримінальне покарання та його види

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у скоєнні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання скоєнню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

До осіб, визнаних винними у скоєнні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1) штраф (грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині КК, у межах від 30 до 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян);

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (як основне покарання - на строк від 2 до 5 років, як додаткове – від 1 до 3 років);

4) громадські роботи (виконання засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування, встановлюються на строк від 60 до 240 годин; відбуваються не більш як 4 години на день);

5) виправні роботи (відбувається за місцем роботи, із суми заробітку засудженого провадиться відрахування в доход держави у розмірі від 10 до 20%, встановлюється на строк від 6 місяців до 2 років);

6) службові обмеження для військовослужбовців (із суми грошового забезпечення засудженого провадиться відрахування в доход держави у розмірі від 10 до 20%. Під час відбування покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання, на строк від 6 місяців до 2 років);

7) конфіскація майна (примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого);

8) арешт (тримання засудженого в умовах ізоляції на строк від 1 до 6 місяців). Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті;

9) обмеження волі (тримання особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці на строк від 1 до 5 років);

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців (військовослужбовцям строкової служби на строк від 6 місяців до 2 років);

11) позбавлення волі на певний строк (ізоляція засудженого та поміщенні його до кримінально-виконавчої установи на строк від 1 до 15 (за певних умов – до 25 років);

12) довічне позбавлення волі (за вчинення особливо тяжких злочинів), застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

За один злочин може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті Особливої частини КК. До основного покарання може бути приєднане одне чи кілька додаткових покарань.

Основними покараннями є громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі. Додатковими покараннями є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна. Штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові покарання.