3. Кримінальна відповідальність та її підстави.

Кримінальна відповідальність - це застосування передбачених КК заходів державного примусу до злочинця для відновлення порушеного правопорядку та покарання особи, що скоїла злочин.

Це форма реалізації державою правоохоронних норм, яка в кінцевому підсумку, як правило, полягає в застосуванні до особи, що скоїла злочин, конкретних кримінально-правових заходів примусового характеру через обвинувальний вирок суду. Кримінальна відповідальність може мати не лише форму покарання. За вироком суду вона може зводитись тільки до осуду особи, яка вчинила злочин, і звільнення її від покарання. Особу може бути засуджено умовно чи з відстрочкою виконання вироку. Тому сам факт порушення кримінальної справи щодо конкретної особи, затримання, взяття під варту, пред'явлення їй обвинувачення не можна визнати як кримінальну відповідальність. Особа не несе кримінальної відповідальності до тих пір, поки її не буде визнано судом винною у вчиненні злочину і вирок суду не набере законної сили.

Кримінальна відповідальність існує лише в межах охоронних правових відносин, які виникають з моменту порушення кримінальної справи (з цього моменту починається так зване кримінальне переслідування). Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з пред’явлення обвинувачення особі, що підозрюється у скоєнні злочину. Ці відносини врегульовані кримінально-процесуальним законодавством, існують у межах кримінального процесу. Вони виникають переважно між державою в особі суду, прокуратури, органів дізнання, слідства, виконання кримінальних покарань тощо; і особою, що обвинувачена у скоєнні злочину чи засуджена за його скоєння. Змістом цих відносин є суб'єктивні права і юридичні обов'язки зазначених суб'єктів: держава, виявивши суспільно небезпечне діяння, повинна встановити особу, що його скоїла, зобов’язана розслідувавши і, зрештою, розкрити злочин, встановивши об’єктивну істину відповідно до вимог закону, застосувати до такої особи передбачені законом заходи примусу – як правило, покарання. Злочинець вправі захищатися, вимагати встановлення істини, застосування до нього законного і обґрунтованого покарання.

Кримінальна відповідальність виникає на певному етапі розвитку кримінально-процесуальних відносин. Вона передбачає офіційну оцінку відповідними державними органами поведінки особи як злочинної і складається з реалізації примусових заходів кримінально-правового характеру, заснованих на нормах кримінального права і кримінального процесу. Кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду і містить у собі (у повному обсязі) такі компоненти: а) осуд від імені держави особи, що скоїла злочин, який виражається в ухваленні щодо неї обвинувального вироку; б) призначення цій особі покарання; в) відбування покарання; г) наявність для особи, що скоїла злочин і засуджена, певних обмежень, пов'язаних із судимістю.

Визнання складу злочину підставою кримінальної відповідальності випливає і з кримінально-процесуального законодавства. Так, якщо у діянні бракує складу злочину, це є однією з обставин, що виключають провадження у справі, у зв'язку з чим кримінальну справу не може бути порушено, а порушена підлягає закриттю.

Конституція України кожному гарантує презумпцію невинності. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не може бути притягнений до кримінальної відповідальності за той самий злочин більше одного разу.