5

Основи кримінального права України

План.

1. Законодавство України про кримінальну відповідальність.

2. Поняття злочину.

3. Кримінальна відповідальність та її підстави.

4. Випадки звільнення від кримінальної відповідальності.

5. Кримінальне покарання та його види.

6. Види злочинів (стисла характеристика).

7. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

1.Законодавство України про кримінальну відповідальність

Кримінальне законодавство визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх скоїли.

Законодавство України про кримінальну відповідальність становить Кримінальний кодекс України від 5.04.2001 р. (далі - КК), який ґрунтується на Конституції України та загальновизнаних принципах і нормах міжнародного права.

КК, як випливає з його першої статті, має своїм завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

КК складається з двох частин: загальної (15 розділів), у якій розкриті загальні положення законодавства про кримінальну відповідальність, та особливої (20 розділів), де формулюються конкретні склади злочинів, і 447 статей, а також прикінцевих і перехідних положень.

Кримінальний кодекс є єдиним актом законодавства про кримінальну відповідальність України. Усі нові закони, що встановлюють кримінальну відповідальність, мають включатися до КК - як зміни, доповнення чи нові його статті. Самостійно, поза КК вони застосовуватися не можуть. Це сприяє зміцненню законності, уніфікації кримінального законодавства і поліпшує правову інформованість населення. При підготовці і виданні нових кримінально-правових норм законодавець повинен формулювати їх таким чином, щоб вони ставали конструктивними елементами Кодексу, органічно входячи в положення Загальної й Особливої частин.

2. Поняття злочину. Кримінальна відповідальність та її підстави

Згідно зі ст. 11, злочином є передбачене КК суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

КК визначає злочин як діяння, передбачене ним у зв'язку з тим, що воно є суспільно небезпечним і зазіхає на охоронювані кримінальним законом об'єкти. Таким чином, це визначення передбачає і формальну нормативну ознаку (передбаченість діяння кримінальним законом), і матеріальну ознаку (його суспільну небезпечність).

Діяння - це поведінка (вчинок) людини у формі дії чи бездіяльності. Дія - активна вольова поведінка. Бездіяльність - пасивна вольова поведінка, що виражається у не вчиненні особою тих активних дій, які вона повинна була і могла вчинити в силу обов’язків, що лежать на ній.

Формальна ознака злочину означає законодавче вираження принципу "немає злочину без указівки про це у законі". Правоохоронними органами можуть бути виявлені суспільно небезпечні діяння, що випали з поля зору законодавця і тому не визнані кримінально караними. Крім того, суспільна небезпека діяння не залишається чимось незмінним, раз і назавжди даним. Розвиток суспільних відносин, науково-технічний прогрес можуть вносити корективи в критерії визнання діянь суспільно небезпечними і караними. Те, що сьогодні суспільно небезпечно, завтра може позбутися цієї якості, і, навпаки може виникнути потреба у забороні кримінальним законом нових діянь. Однак таке заповнення прогалин у кримінальному законодавстві належить винятково до компетенції самого законодавця. Суд, прокурор, слідчий, орган дізнання не вправі надавати кримінально-правового значення діянню, що перебуває поза сферою кримінально-правового регулювання. Обов’язок правоохоронних органів у цьому випадку - знайти новий вид суспільно небезпечних діянь і порушити питання про їхню законодавчу заборону, про встановлення за їхнє вчинення кримінальної відповідальності.

Матеріальна ознака (суспільна небезпечність) - це здатність передбаченого кримінальним законом діяння заподіювати істотної шкоди охоронюваним законом об'єктам (інтересам).

Злочин - це передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, обов'язково зроблене винно, тобто за певного психічного ставлення до діяння і його наслідків з боку особи, що вчинила це діяння. Виною якраз і є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їхнє настання. Якщо дії особи невинно викликали суспільно небезпечні наслідки, її поведінка не є злочином.

Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість. Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їхнє відвернення. Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинна була і могла їх передбачити.

Злочин - це обов'язково каране діяння. В Особливій частині кожна стаття Кримінального кодексу передбачає певне покарання за скоєння того чи іншого забороненого кримінальним законом діяння. Однак це не означає, що встановлене в санкціях статей Особливої частини покарання має бути застосоване завжди і за будь-яких обставин. КК передбачає і випадки звільнення від покарання. Найчастіше це стосується до злочинів невеликої тяжкості.

Таким чином, злочином за українським кримінальним правом є заборонене Кримінальним кодексом суспільно небезпечне, винне і каране діяння.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК. Підстава кримінальної відповідальності - це те, за що відповідає в кримінальному порядку особа, що скоїла злочин, тобто передбачені кримінальним законом об'єктивні і суб'єктивні ознаки, потрібні і достатні для притягнення особи до кримінальної відповідальності.

До кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті лише особи, що скоїли діяння, яке містить всі ознаки складу злочину, передбаченого КК. У теорії кримінального права і практиці кримінального судочинства складом злочину називається сукупність установлених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, що характеризують певне суспільно небезпечне діяння як певний злочин (тобто, наприклад, як крадіжку чи вбивство).

До об'єктивних ознак належать:

- об'єкт (інтереси, охоронювані кримінальним законом) і

- об'єктивна сторона злочину, тобто передбачені кримінальним законом зовнішні ознаки, що характеризують:

• злочинне діяння (дія і бездіяльність),

• злочинний наслідок (результат) – заподіяння певної, вказаної у КК, шкоди об’єкту кримінально-правової охорони внаслідок суспільно небезпечного діяння,

• причиновий зв'язок між ними (діянням і наслідком) за якого наслідок з внутрішньою закономірністю породжується діянням,

• місце,

• час,

• обстановку,

• спосіб,

• знаряддя і засоби скоєння злочину.

До суб'єктивних ознак належать:

- ознаки, що характеризують суб'єкта злочину – особу, що його скоїла (передусім вік і осудність),

- суб’єктивна сторона злочину:

вина (у формі умислу чи необережності),

мотив (спонукальна причина – користь, помста, ревнощі, неприязнь тощо);

мета злочину (результат, якого прагне досягнути злочинець).

Суб'єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності лише за окремі злочини, прямо передбачені КК. Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати своє діяння і керувати ним. Не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого КК, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати своє діяння або керувати ним внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру (надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь).