47. Лізингові послуги в україні.

Лізинг – порівняно нова специфічна форма організації кредитно-фінансових відносин, що поєднує в собі елементи кредитування в натуральній і грошовій формі. Сучасний лізинг у багатьох країнах охоплює широкий перелік об'єктів. Лізинг забезпечує підприємствам можливість одержати необхідне устаткування без значних разових витрат грошових коштів, що є неминучими при звичайній купівлі. Оренда машин, устаткування, ЕОМ дозволяє уникнути витрат, пов'язаних з моральним старінням засобів виробництва.

Лізингові компанії – фінансово-кредитні формування, що досить поширені в західних країнах та поступово набирають свого розвитку в Україні.

Ринок лізингових послуг – це сукупність суб’єктів лізингу та система економічних відносин між ними у сфері здійснення лізинговими компаніями господарської діяльності з реалізації лізингових послуг. Він є складовою ринку фінансових послуг і важливе значення тут має державне регулювання, яке передбачає обов’язкове страхування та контроль за забезпеченням фінансової стійкості лізингових компаній.

До основних функцій лізингу належать:

— виробнича: оперативне розв'язання проблем технічного пере оснащення виробництва; забезпечення доступу підприємства до нової техніки та технологій;

— фінансова: надання основних фондів у користування на умовах кредиту; використання податкових та амортизаційних пільг;

— збутова: стимулювання просування продукції; освоєння нових сегментів ринку.

Предметом лізингу (предметом договору лізингу) може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

— лізингодавець — юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

— лізингоодержувач — фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

— продавець (постачальник) — фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

— інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

У світовій практиці найбільш поширеними видами лізингу є оперативний та фінансовий лізинг. Головна відмінність між цими двома видами лізингу полягає у відмінностях бухгалтерського обліку та терміні використання предмета лізингу лізингоодержувачем. Оперативний лізинг передбачає значно менший термін експлуатації майна, ніж його нормативний строк служби. При фінансовому лізингу лізингоодержувач користується предметом лізингу тривалий термін, за який амортизується вся або більша його частина, а за рахунок лізингових платежів повертає вартість майна.

У промислово розвинених країнах лізингові операції отримали широкий розвиток в останні десятиріччя. На умовах лізингу в США купується близько 45% обладнання, що реалізується на внутрішньому ринку, в Японії - 33%, в Німеччині - 18%, в Австралії - 25%, Англії, Швеції, Франції – 13 – 17%.

Широкого розвитку набула форма банківської участі в лізингових операціях, при якій лізингові компанії залучають великі банки до ведення переговорів про лізинг, оформлення необхідної документації тощо. Банк затверджує оренду і виділяє грошові кошти, тоді як лізингова компанія продовжує залишатись власником обладнання і виступає в ролі орендодавця. Банку лише передається право на отримання платежів і застави за обладнання.

Лізинг є одним з потенційно ефективним засобів, що дозволяє залучати додатковий інвестиційний капітал. Зазначена риса обумовлюється рядом переваг, що отримують суб’єкти ринку, які об’єднуються за об’єктом впливу в групи – податкові, виробничі, бухгалтерські, фінансово-інвестиційні.