1.Методи визначення механічних властивостей тканини.

Процес зношування одягу відбувається внаслідок дії зовнішніх сил, зокрема розтягування, згинання, скручування. Ці показники залежать від механічних властивостей тканини. Мех., власт., належать до категорії найважливіших. Визначити ці властивості можна лабораторним (за допомогою спеціальних приладів, в лабораторіях) і органолептичним (відчуття, дотик т. Д.). МІЦНІСТЬ - одна з найважливіших властивостей, що впливає на якість тканини. До цього показника належить: розривне навантаження, роздиральне навантаження. Розривне – це найбільше зусилля, яке витримує смужка тканини під час випробовування до розриву. Роздиральне – характеризує міцність тканини під час роздирання. Межа міцності – при продавлюванні характеризує однорідність будови тканини, властивості основи і піткання. ПОДОВЖЕННЯ ТКАНИНИ – це збільшення довжини тканини в момент дії на неї розтягувальних зусиль. Позначають в міліметрах (абсолютне подовж.,) і у відсотках (відносне подовж.,). Залежить від властивостей волокон. ЗМИНАЛЬНІСТЬ – здатність тканини внаслідок згинання й стиснення утворювати складки й зморшки, які можна виправити при ВТО. Велику зминальність мають натуральні тканини зі сировини рослинного походження. Цю властивість можна визначити органолептичним методом. ДРАПІРУВАЛЬНІСТЬ – це здатність тканини утворювати симетричні округлі складки, що вільно спадають. Залежить від структури тканини. Мякість – здатність тканини легко змінювати свою форму. Жорсткість - здатність тканини чинити опір деформаціям згину. Підвищена жорсткість – погана драпіровка, погано облягає фігуру людини, складна при покрої. ЗНОСОСТІЙКІСТЬ – здатність тканини протистояти руйнівним факторам: механічним, фізико – хімічним і і біологічним. До мех.., факторів належать розривні характеристики. Фізико – хімічні – дія світла, вологи, температури, поту. Біологічні – процеси гниття.

2.Структура лицьової та виворітної сторін тканини

Поділяються на рівнобічні та різнобічні. Рівнобічні – це тканини, в яких лицьовий бік і виворіт однакові, цю тканину можна перелицьовувати, тобто використовувати ту чи іншу сторону (шотландка, поплін, сукно). Її визначають за такими ознаками: а) більш яскравий малюнок на лиці, б) на виворітній стороні тканина більш пухнаста, бо лице обпалюється, в) всі дефекти виводять під час усунення на виворіт. Різнобічні це тканини, в яких лице і виворіт – різні за будовою і оформленням. Вони можуть бути одно і дволицьовими. До одно лицьових належать тканини, в яких виворіт відрізняється від лицьового будовою, обробкою. Виворіт в таких тканинах не можу бути використаний у помітних частинах виробу (ситець, сатин). До дволицьових належать тканини, в яких лицьовий бік та виворіт відрізняються по будові та обробці, але обидва боки можуть бути використані як лицьовий (габардин, креп - сатин). Самі ці поверхні, яка є фактурою, розрізняють – матову, рівну блискучу, дрібно рельєфну, рельєфно-візерунчасту, повстеподібну та ворсову фактуру. Гладка – мають переважно полотняного переплетення з мінімальною довжиною перекрить, це ситці, бязі, полотна вибивні тд. Гладкої блискучої поверхні тканини набувають за рахунок переплетень з високими значеннями перекрить, або з застосуванням глянцевого каландрування, це атласи, сатини, молескіни. Дрібно рельєфна фактура характерна для полотен, які зроблені з пряжі та ниток високого кручення і різних напрямків кручення, а також різних товщин в основі і й пітканні. Крепи, репси, піке. Рельєфно-візерунчасту фактуру мають тканини, виготовленні з дрібно візерунчастими, жакардовими переплетеннями, з помітною рельєфністю, тобто випуклістю, і чіткістю візерунків. Трико, жакардові, меблево-декоративні, гобелени. Повстеподібна фактура характерна для тканин, отриманих способом валяння або ткання та валяння, драп, сукно. Ворсову фактуру формують різними способами на різних стадіях виготовлення текстильних матеріалів. Тканини з ворсовою структурою характеризуються підвищеною зносостійкістю та своєрідним зовнішнім виглядом. Налічує сотні найменувань, оксамит, плюш, вельвет, бацка, сукно, замша.