Тема 5: Управління формуванням та використанням прибутку. Цінова і девідентна політика

1. Використання операційного аналізу в управлінні формування прибутку Управління формуванням прибутку починається з планування прибутку від основної виробничо-господарської діяльності підприємства, тобто прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Фінансовий менеджер орієнтується на досягнення високої або постійно зростаючої прибутку від реалізації. Отримання бажаного результату залежить від трьох складових - витрат на виробництво реалізацію продукції, планованої ціни одиниці продукції і обсягу реалізації продукції. Взаємозв'язок складових визначається в процесі операційного аналізу, який також називають аналізом "витрати-обсяг-прибуток" ("Costs-Volume-Profit"), розкриваючи тим самим його суть - дослідження залежності між затратами, обсягом реалізації, ціною і прибутком підприємства, а також пошук можливостей максимізації прибутку шляхом вибору найбільш вигідних сполучень змінних витрат на одиницю продукції, умовно-постійних витрат, ціни та обсягу реалізації. В основу операційного аналізу покладено поділ витрат на змінні (Пропорційні) та умовно-постійні (непропорційні).

Змінні витрати змінюються пропорційно обсягу виробництва (витрати на сировину, матеріали, електроенергію та паливом, технологічні, відрядна заробітна плата робітників та інші прямі витрати).

Умовно-постійні витрати не змінюються або незначно змінюються при зміні обсягу виробництва продукції. До них відносяться амортизаційні відрахування, відсотки за кредит, орендна плата, управлінські витрати, погодинна заробітна плата, витрати на рекламу, представницькі витрати та ін (табл. 5.1).

Деякі елементи витрат складаються з постійної і змінної частин (поштові і телеграфні витрати, плата за електроенергію, витрати на оплату праці, на поточний ремонт обладнання та ін) і їх називають змішаними.

Через наявність умовно-постійних витрат підприємство, реалізовуючи кожну одиницю продукції (товарів, робіт, послуг) з прибутком, закладені в ціні, буде залишатися збитковим, поки не досягне такого обсягу реалізації продукції, виручка від якого покриє всі умовно-постійні витрати.

Операційний аналіз називають також аналізом беззбитковості, оскільки він передбачає розрахунок суми виручки від реалізації або обсягу реалізації (у кількісному вимірі), при яких

забезпечується покриття всіх витрат - і змінних, і умовно-постійних, тобто беззбитковість, але прибуток ще дорівнює нулю. Поріг рентабельності (точка беззбитковості) - це виручка (Або обсяг реалізації продукції в натуральному вираженні), яка забезпечує повне покриття всіх витрат (змінних і умовно-постійних) і нульовий прибуток. Поріг рентабельності, або точку беззбитковості, можна визначити графічно (графіки досягнення беззбитковості наведені в підручниках з фінансового менеджменту) або розрахувати за формулою.

За формулою (5.1) розраховують "порогову" суму виручки від реалізації. Кількість продукції (у натуральних одиницях виміру), що відповідає "порогової" виручці, можна визначити за формулою

При виробництві декількох видів продукції "порогове" кількість продукції кожного виду розраховують так:

Підприємство починає отримувати прибуток, коли фактична виручка перевищує "порогову". Чим більше це перевищення, тим більше "запас фінансової міцності підприємства" і більше сума прибутку. Запас фінансової міцності - це різниця між фактичної (або планованої) виручкою від реалізації і "порогом рентабельності".Метод планування прибутку, заснований на визначенні порогу рентабельності і запасу фінансової міцності, було розглянуто в темі 4 (див. формулу (4.2)).

Чим вище поріг рентабельності, тим важче його перейти. Добитися його зниження можна різними шляхами - підвищуючи ціну, обсяг реалізації, знижуючи змінні і умовно-постійні витрати. За допомогою операційного аналізу фінансовий менеджер шукає

найбільш вигідні поєднання змінних та умовно-постійних затрат, ціни й обсягу реалізації. Наприклад, іноді доцільніше знизити ціну і за рахунок цього збільшити обсяг реалізованої продукції, а іноді збільшити деякі умовно-постійні витрати (Наприклад, витрати на рекламу), в результаті чого зросте обсяг реалізації. Можна використовувати й інші варіанти.

В операційному аналізі використовують розрахунок проміжного фінансового результату діяльності підприємства, тобто результат від реалізації після відшкодування змінних витрат. Цей показник називають валовою маржею (або маржинальним доходом); розраховується його як різниця між виручкою і перемінними витратами.

Отже, валова маржа - це джерело отримання прибутку й покриття постійних витрат. Завдання фінансового менеджера збільшити валову маржу. Найкращий варіант - поєднання низьких умовно-постійних витрат з високою валовою маржею.

Необхідно враховувати так званий ефект операційного важеля, який знову-таки пов'язаний з наявністю у підприємства умовно-постійних витрат і проявляється в тому, що будь-яка зміна виручки від реалізації завжди тягне за собою більш сильна зміна прибутку.

Темпи зміни прибутку при зміні виручки тим вище, чим більше у підприємства частка умовно-постійних витрат, тобто підприємство з більшою часткою умовно-постійних витрат при збільшенні виручки отримує більший приріст прибутку. Однак при зниженні виручки спостерігається різке зменшення прибутку, багатократно перевищує темпи зниження виручки. Отже, таке підприємство може швидко стати збитковим. "Сила впливу операційного важеля" показує, на скільки відсотків зміниться прибуток при зміні виручки на 1%, розраховують цю силу так:

де ВМ - валова маржа; Пр - прибуток.

Чим більше значення цього показника, тим вище підприємницький ризик, пов'язаний з підприємством.

Приклад. Вихідні дані: виручка від реалізації - 16000 грн (1,0); змінні витрати - 10000 грн (0,625); валова маржа - 6000 грн (0,375 - коефіцієнт валової маржі); умовно-постійні витрати - 4000 грн; прибуток - 2000 грн. визначити силу впливу операційного важеля і знайти можливість зберегти прибуток при скороченні виручки на 10%.

Рішення. Визначаємо за формулою (5.4) "силу впливу операційного важеля ": Со.р = 6000/2000 = 3. Значить, при скороченні виручки на 10% прибуток знизиться на 30% (10%. 3).

Визначаємо, на скільки треба зменшити "силу впливу операційного важеля "і умовно-постійні витрати, щоб зберегти прибуток 2000 грн при зниженні виручки до 14400 грн (на 10%):

Отже, умовно-постійні витрати треба скоротити на 600 грн - до 3400 грн (5400 - 2000), що буде відповідати "силі впливу операційного важеля ", рівній 2,7.

Висока питома вага умовно-постійних витрат зазвичай мають великі виробничі комплекси з великою кількістю обслуговуючих структурних підрозділів, складною структурою управління, великим штатом постійних працівників з почасовою оплатою. При зниженні виручки вони стикаються з неможливістю покривати умовно-постійні витрати, а зменшити їх не так-то легко, для цього часто потрібні великі структурні перетворения, вельми хворобливі не тільки в організаційному, але й в соціальному плані, так як викликають суттєве скорочення персоналу.

Тому фінансові менеджери повинні постійно контролюють запас фінансової міцності підприємства, знаходити шляхи зменшення витрат, проводити гнучку цінову політику, що сприяє збільшенню обсягу реалізації продукції. Так, якщо підприємство досягло "порогового" обсягу реалізації, воно може широко використовувати систему знижок, оскільки діє правило: після покриття умовно-постійних витрат прибуток приносить реалізація продукції по будь-якій ціні, що перевищує змінні витрати. Проілюструємо це на прикладі [26, 358].

Приклад. Підприємство виготовляє запчастини до автомобілів і реалізує їх за ціною 10 грн за 1 шт. Змінні витрати - 3,6 грн. За квартал реалізують 250000 шт. Постійні витрати - 975000 грн. Поріг рентабельності перейдено. Надходить комерційна пропозиція виготовити і продати ще 20000 шт. за ціною 5,25 грн. При виконані цього замовлення будуть збільшені тільки змінні витрати: 3,6. 20000 = 72000 грн. Постійні витрати не зміняться. Чи варто

прийняти пропозицію?

Рішення. Якщо прийняти пропозицію, виручка збільшується на 105000 грн (5,25. 20000). Звідси прибуток зростає на 33000 грн (105000 - 72000). Значить, підприємству вигідно продати додатково виготовлену продукцію, хоча ціна 5,25 грн за 1 шт. нижче повної собівартості однієї запчастини.

Розрахунок повної собівартості: сумарні змінні витрати складають 3,6 × 250000 = 900000 грн; постійні - 975000 грн; повна собівартість - 1875000 грн; повна собівартість однієї

одиниці продукції - 1875000/250000 = 7,5 грн. Тут діє правило: якщо поріг рентабельності перейдено, то прибуток підприємства збільшується при продажу вироби з будь ціною вище змінних витрат.