3. Управління структурою капіталу.

У процесі управління капіталом підприємства необхідно враховують, що вартість капіталу залежить від рівня підприємницького і фінансового ризику, пов'язаного з цим підприємством. Чим вище рівень такого ризику, тим більшу плату можуть зажадати інвестори за вкладення коштів у підприємство. Рівень підприємницького ризику вимірюється силою впливу операційного важеля (див. тему 5).

Фінансовий ризик пов'язаний з дивідендною політикою (тому не можна зловживати довірою акціонерів, знижуючи вартість капіталу за рахунок невиплати дивідендів) і підвищенням частки позикових коштів у структурі капіталу, так як з'являються фінансові витрати по обслуговування боргу (виплата відсотків по кредитах і облігаціях). Підвищення частки позикового капіталу може спонукати кредиторів підняти процентну ставку за кредитами; при цьому фінансові витрати ще більше зростуть. А оскільки виплата відсотків по кредитах відноситься до умовно-постійних витрат, то підвищиться також рівень підприємницького ризику, пов'язаний з підприємством. Однак залучення позикового капіталу в розумних межах дає

можливість отримати так званий ефект фінансового левериджу , що також повинні враховувати фінансові менеджери, регулює структуру капіталу підприємства.

Фінансовий леверидж (leverage - важіль) означає використання боргів для фінансування інвестицій. Показником фінансового левериджу є відношення довгострокового позикового капіталу до власного капіталу (плече фінансового важеля).

Ефект фінансового важеля виявляється в збільшенні рентабельності власного капіталу за рахунок використання позикового капіталу незважаючи на його платність. Беручи в борг кошти, фірма може збільшити дохід на кожну одиницю власного капіталу, поки віддача від позикових коштів більше, ніж відсотки, які виплачується за використання цього капіталу.

Розглянемо докладніше дія фінансового левериджу на прикладі.

Приклад [20]. Фірми А і Б мають однаковий капітал і однакову економічну рентабельність капіталу, яка становить 20%. Економічна рентабельність розраховується як відношення суми прибутку (до вирахування податку) та відсотків за кредит до суми всього капіталу. Розрізняються фірми А і Б структурою джерел фінансування: фірма А має в пасивах 1 млн грн власного капіталу і не має позикових коштів, а фірма Б має 500 тис. грн. власного капіталу і 500 тис. грн позикового капіталу. Прибуток (З урахуванням відсотків за кредит) в обох підприємств однакова -200 тис. грн (прибуток до вирахування податку плюс відсотки за кредит).

Рішення. Рентабельність власного капіталу фірми А складає 200 тис. / 1 ​​млн. 100% = 20%. Фірма Б має платити за користування кредитом 15% від 500 тис. грн, тобто 75 тис. грн. Таким чином, рентабельність власного капіталу фірми Б складає (200 тис. - 75 тис.) / 500 тис.. 100% = 25%.

Отже, при однаковій економічної рентабельності всього капіталу 20% у фірм А і Б різна рентабельність власного капіталу через різні структури пасивів. Фірма Б має рентабельність-

ність власного капіталу на 5% вище, ніж фірма А, у результаті використання позикових коштів. Це і є ефект фінансового левериджу. Однак він може бути не тільки позитивним, але й негативним. Зростання плеча фінансового важеля може привести до збільшення плати за кредит; якщо процентна ставка перевищить економічну рентабельність, фінансовий важіль буде зменшена рентабельність власного капіталу.

У зазначеному прикладі ефект фінансового важеля визначений без обліку податку на прибуток. З урахуванням податку на прибуток (30%) ефект зменшиться і становитиме 5%. (1 - 0,3) = 3,5%. Чим вище податок на прибуток, тим менше фінансовий важіль буде впливати на рентабельність власного капіталу, розраховану за чистим прибутком. Ефект фінансового левериджу (ЕФЛ) можна розрахувати за формулою

де Рк - економічна рентабельність капіталу (відношення прибутку до вирахування податку і відсотків за кредит до суми всього капіталу підприємства),%; r - процентна ставка за користування кредитом,%; Нпр - ставка податку на прибуток, часткою одиниці; ЗК/СК - плече фінансового левериджу (відношення суми позикового капіталу до суми власного капіталу).

Підставивши у формулу (8.7) дані наведеного прикладу, отримуємо

ЕФЛ = (20% - 15%) (1 - 0,3) · 500/500 = 3,5%.

Завдання фінансового менеджера - слідкувати за оптимальним відношенням між позиковим і власним капіталом, що дозволяє підтримувати кредитну репутацію підприємства і використовувати позитивний ефект фінансового левериджу.

Існують різні рекомендації щодо величини плеча фінансового важеля. Більшість з них зводиться до того, що частка позикових коштів у пасиві не повинна перевищувати 50%. Разом з тим практичний досвід діяльності підприємств в різних країнах свідчить про можливість суттєвих відхилень від цих показників та індивідуального підходу фірм до структури джерел фінансування. Наприклад, японські компанії широко використовують борги для фінансування своєї діяльності, у них відношення позикового капіталу до суми активів (за балансовою вартістю) в середньому складає 85%, у німецьких фірм - 64, у американських - 55% [4]. У будь-якому випадку при управлінні структурою капіталу необхідно пам'ятати, що висока питома вага позикових коштів підвищує ризик банкрутства, тому не слід до межі використовувати можливість залучення позик. Формування раціональної структури капіталу підприємства багато в чому залежить від зовнішніх чинників, особливо від ситуації на грошовому ринку і на ринку капіталів. Для вітчизняних підприємств в даний час ці фактори є визначальними, умови фінансового ринку практично позбавляють більшість підприємств можливості ефективно управляти структурою і вартістю капіталу.