5. Управління фінансовими інвестиціями

Фінансові інвестиції менш трудомісткі в процесі управління ними, ніж капітальні вкладення, але вони вимагають спеціальних знань і застосування особливих процедур управління.

У портфель цінних паперів можуть входити або однотипні цінні паперу, або самі різні - акції, облігації, ощадні сертифікатами та ін Структуру портфеля підбирають залежно від того, яку основну мету ставить перед собою інвестор - дохідність, безпека або приріст капіталу.

Можливе формування портфелів двох типів: • орієнтованого на переважне отримання доходу за рахунок відсотків і дивідендів; • спрямованого на переважний приріст курсової вартості входять до нього інструментів. Фінансовим менеджерам слід прагнути до формування портфеля, збалансованого за ризиком і доходом, тобто набір інвестиційних інструментів повинен до мінімуму знижувати ризик втрат і одночасно максимізувати дохід. Зменшення ризику досягається за рахунок диверсифікації портфеля, ризик втрат знижується за рахунок того, що невисокі доходи по одному виду паперів можуть компенсуватися високим прибутком по іншому виду. Зменшення ризику досягається також за рахунок включення в портфель цінних паперів широкого кола галузей, не пов'язаних тісно між собою, що дозволяє уникнути синхронності циклічних коливань їх ділової активності. Дослідження західних вчених показали, що більша частина ризику усувається, якщо в портфель входять від восьми до двадцяти різних видів цінних паперів. Подальше збільшення їх кількості вже незначно впливає на ризик. При управлінні портфельними інвестиціями необхідно постійно відслідковувати ситуацію на фінансовому ринку, оцінювати окремі цінні папери і в цілому прибутковість та ризикованість портфеля, тобто здійснювати безперервний моніторинг. У теорії і практиці управління портфелем існують два підходу: традиційний і сучасний. Традиційний підхід заснований на фундаментальному та технічному аналізі.

Фундаментальний аналіз базується на уявленні, що поведінка курсу цінних паперів є наслідком і відображенням стан справ в корпораціях-емітентах. Тому при фундаментальному

аналізі головну увагу приділяють аналізу фінансової звітності, публікується відкритими акціонерними товариствами, і порівнянні результатів за кілька років. Перш за все розглядають такі показники, як обсяг продажів, загальна виручка, балансовий і чистий прибуток, склад активів. Потім розраховують ключові співвідношення та коефіцієнти: норму прибутку на акціонерний капітал, коефіцієнти ліквідності, рентабельності, оборотності, со-

відношення власних і позикових коштів, коефіцієнт покриття відсотків по облігаціях і дивідендів по акціях чистим прибутком корпорації.

Традиційний технічний аналіз заснований на ідеї, що вся інформація, яка може бути корисна для прийняття рішень на ринку, міститься в історії ринку, в русі курсів цінних бумаг. Головний інструмент цієї форми аналізу - складання графіків цін по днях біржової торгівлі та їх використання для прогнозування майбутніх цін. Графічний аналіз виконують, як правило, не за окремою корпорації, а для з'ясування тенденцій ринку в цілому або окремих його секторів (промисловості транспорту і т. д.), спостереження за кривими, що відбивають дина-

Міку цін та обсягів угод в минулому. Він дозволяє прогнозування ь поведінку цін і давати рекомендації по вкладеннях в цінні папери.

Сучасний підхід до управління портфелем базується на нових способах проведення технічного аналізу. На відміну від традиційного технічного аналізу в ньому використовують не графіки, а розрахунково-аналітичні процедури, що спираються на методи статистичною обробки часових рядів. Такий підхід вимагає певного математичного та комп'ютерного забезпечення. Останнім часом намітився синтез фундаментального і технічного аналізів. Сучасний фундаментальний аналіз базується на побудові математичних моделей розвитку економіки в цілому і окремих корпорацій. В результаті такого підходу можуть бути дані об'єктивні оцінки збільшення прибутків, а іноді і дивідендної політики.

Складність управління портфелем полягає в тому, що всі прийнятні змінювані до нього методи і моделі управління приблизні, тому їх використання не завжди приводить до позитивного результату.

Елементи гри, які властиві операціям на ринку цінних бумаг, іноді дозволяють досягти успіху не за рахунок наукового підходу, а за рахунок інтуїції і везіння і, навпаки, можна втратити дохід, дійству згідно з отриманою аналітичної інформації. Управляти портфелем можна активно і пасивно. При пасивному управлінні цінні папери набувають в основному в цілях отримання додаткових доходів у вигляді дивідендів, відсотків.

При активному управлінні реалізується можливість отримання доходу за рахунок постійних операцій купівлі-продажу цінних паперів, тобто за рахунок зміни структури портфеля.

Слід враховувати, що будь-яка зміна структури портфеля пов'язано з додатковими витратами (податками, комісійними, різницею між ціною купівлі та продажу). Тому необхідно попередньо розрахувати всі вигоди і витрати перед кожною операцією по зміні структури і вирішити, наскільки часто потрібно міняти склад портфеля цінних паперів.

У фінансових компаніях (банках, інвестиційних фондах, трастах, страхових компаніях та інших фінансових посередниках), для яких купівля-продаж цінних паперів належить до основної діяльності, процедури зміни структури портфеля здешевлюються за рахунок великих обсягів операцій. Для фірм, що займаються виробничо-господарської діяльності, управління портфелем не є основним видом діяльності. Тому активне управління портфелем без фінансових посередників можуть організувати, як правило, тільки деякі великі фірми, що мають можливість найняти кваліфікованих фахівців з ринку цінних паперів. У більшості випадків вигідніше укласти договір про управління портфелем з фінансовими посередниками