11.Форми та методи державного керівництва економікою

Термін «метод» означає спосіб чи прийом здійснення чого-небудь, засіб досягнення поставленої мети.

Відповідно до цього, методи державного управління економіки – це сукупність засобів здійснення управлінських функцій держави, впливу суб’єктів державного управління на об’єкти.

В науці господарського права виділяють дві групи методів впливу держави на економіку, на поведінку суб'єктів господарювання -адміністративні та економічні.

Адміністративні методи -це такі способи впливу держави, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом прямого наказу (обов'язкового припису) компетентного органу, що підлягає виконанню суб'єктом господарювання незалежно від того,чи вигідно це виконання йому економічно, чи ні.

Економічні методи - це такі способи впливу держави на економіку, на суб'єктів господарювання, за яких необхідний суспільству результат досягається шляхом стимулювання суспільного виробництва, через економічний інтерес виконавців (як за допомогою матеріального заохочення, так і за допомогою майнової відповідальності за результати господарськоїдіяльності).

Найбільш характерними для методів управління економікою є:

1) способи впливу виконавчого органу (посадової особи) на підпорядкований йому орган та громадяни

2) вираження державного публічного інтересу, керівної ролі держави;

3) засоби досягнення мети;

4) способи організації, прийоми здійснення функцій, що виникають процесі здійснення спільної діяльності;

5) способи реалізації компетенції. Конкретні форми державного управління органічно пов'язані з правовими формами діяльності взагалі: правовстановлюючою, правовиконавчою таправоохоронною

Прийнято розрізняти чотири форми управлінської діяльності:

1. видання нормативних актів управління;

2) видання індивідуальних (ненормативних, адміністративних) актів управління;

3) проведення організаційних заходів;

4) здійснення матеріально-технічних операцій.

Найбільш характерними з них є: - демонополізація економіки; - утворення вільних економічних зон; створення промислово-фінансових груп; залучення інвестицій (інвестування економіки) роздержавлення власності (приватизація).

12.

13. Загальний порядок ліквідації суб’єкта господарювання

Ліквідація – це одна з форм припинення діяльності суб’єкта господарювання (юридичної особи). Нагадаємо: згідно зі ст. 104 ЦКУ і ст. 59 ГКУ, юридична особа припиняє своє існування шляхом ліквідації чи реорганізації. Так ось, при ліквідації діяльність припиняється без правонаступництва, тобто без переходу прав та зобов’язань юридичної особи, що ліквідується, до інших осіб. Отже, при ліквідації юридичної особи її права та обов’язки припиняються.

Реорганізація підприємства відрізняється від ліквідації тим, що під час її провадження майно, у тому числі права та зобов’язання, передаються іншому суб’єкту господарювання, який став правонаступником. Отже, при реорганізації юридичної особи її права та обов’язки переходять до іншої особи. Реорганізація може здійснюватися у вигляді: злиття, приєднання, поділу та перетворення.

Процедура ліквідації юридичної особи починається з прийняття відповідного рішення уповноваженого на це органу (особи) про ліквідацію підприємства.

По-перше, таке рішення може самостійно прийняти власник (власники) підприємства – добровільна ліквідація. у зв’язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами».

По-друге, таке рішення може бути зумовлено чинним законодавством. Наприклад, якщо вартість чистих активів товариства стає менше визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, таке товариство підлягає ліквідації.

По-третє, таке рішення може винести суд – примусова ліквідація.

По-четверте, ліквідація підприємства може здійснюватися у процесі визнання підприємства банкрутом згідно із Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Рішення про ліквідацію приймається

-Приватне підприємство Власником Рішенням, розпорядженням або наказом по підприємству

-Товариство з обмеженою і додатковою відповідальністю Зборами учасників Протоколом зборів учасників Рішення про ліквідацію приймається простою більшістю голосів учасників, за умови, що на них були присутні учасники (їх представники), котрі володіють сукупно понад 60 % голосів

-Повне та командитне товариство Зборами учасників товариства з повною відповідальністю

Крім прийняття рішення про ліквідацію, орган (особа), який прийняв таке рішення про ліквідацію підприємства, установлює (п. 2 ст. 60 ГКУ):

– створення ліквідаційної комісії;

- порядок і строки проведення ліквідації підприємства;

– порядок і строки для заявлення кредиторами своїх вимог (цей строк не може бути менше двох місяців із моменту опублікування оголошення про ліквідацію).

1. Ліквідація суб'єкта господарювання здійснюється ліквідаційною комісією о-перше, таке рішення може самостійно прийняти власник (власники) підприємства – добровільна ліквідація., яка утворюється власником (власниками) майна суб'єкта господарювання чи його (їх) представниками (органами), або іншим органом, визначеним законом, якщо інший порядок її утворення не передбачений цим Кодексом. Ліквідацію суб'єкта господарювання може бути також покладено на орган управління суб'єкта, що ліквідується.

2. Орган (особа), який прийняв рішення про ліквідацію суб'єкта господарювання, встановлює порядок та визначає строки проведення ліквідації, а також строк для заяви претензій кредиторами, що не може бути меншим, ніж два місяці з дня оголошення про ліквідацію. 3. Ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб'єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до зкону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки.

4. Одночасно ліквідаційна комісія вживає необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості суб'єкта господарювання, який ліквідується, та виявлення вимог кредиторів, з письмовим повідомленням кожного з них про ліквідацію суб'єкта господарювання.

5. Ліквідаційна комісія оцінює наявне майно суб'єкта господарювання, який ліквідується, і розраховується з кредиторами, складає ліквідаційний баланс та подає його власнику або органу, який призначив ліквідаційну комісію. Достовірність та повнота ліквідаційного балансу повинні бути перевірені у встановленому законодавством порядку з обов'язковою перевіркою органом державної податкової служби, у якому перебуває на обліку суб'єкт господарювання.

Юридична особа вважається ліквідованою від дня внесення відповідного запису про її ліквідацію до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.