7. Природно-правовий підхід

Що ж дає природничо-правовий підхід до явищ правової дійсності? Основна цінність даного підходу з позицій природного права полягає в тому, що він дозволяє виявити базисні основи права. Суть ідеї природного права І полягає в тому, що поряд із правом, створеним людьми і вираженим у законах (позитивним правом), існує природне право - сума вимог, у своїй вихідній основі народжених безпосередньо, без будь-якої людської участі самим життям суспільства , об'єктивними умовами життєдіяльності людини, тобто природним перебігом речей. Норми природної права покликані захищати права людини, які зумовлені особливостями його природи. Це - право на життя, продовження роду, спілкування, самоствердження, власність, особисту гідність, вільне волевиявлення, свободу совісті, думки, слова та ін Природно-правові доктрини припускають, що всі ці права є безумовним надбанням людини і дано йому вже самим фактом його народження і існування як людини.

Природно-правовий підхід при розгляді питань права має істотне значення ще й тому, що вимоги природного права мають безумовної непохитністю, категоричністю, непідвладність конкретних ситуацій (у тому числі окремих сваволі осіб), невідворотністю спонтанного настання негативних наслідків при ігноруванні природно-правових вимог.

Таким чином, з огляду на історичний генезис природного права, а також рівень сучасний наукових розробок в цьому напрямку, під природним правом можна розуміти сукупність об'єктивних соціальних цінностей і потреб людського буття (свободу, рівність, справедливість і т. д.), а також універсальних норм і принципів, що знаходяться в підставі всіх правових систем світовій цивілізації.

8. Інтегративна юриспруденція

Інтегративна юриспруденція Дж. Холла

Концепція праворозуміння і інтегративного характеру також існує і у західній державно-правовій думці. Прикладом такої концепції можуть слугувати теоретичні побудови Дж. Холла.

З точки зору Дж. Холла, слід виділяти юридичну та динамічну структуру права. Перша - нормативний аспект права - це система норм, яка установлює права та обов'язки суб'єктів права, друга - норми, що реалізуються - процес реалізації юридичних норм. Якщо юридична структура стабільна та стала, то динамічна структура, навпаки має характер, який постійно змінюється, та розвивається. Динамічна структура права проявляється (а відповідно, і може бути зрозуміла) у правовому досвіді. Останній розуміється, як "застосування організованої сили у певних ситуаціях, у яких зачіпаються суспільні інтереси, які виражені через приписи, що містяться у нормах, та які представляють цінності, які захищаються у суспільстві"70.

Право як норма, і право як процес, не протистоять одне одному, а доповнюють один одного. Вони складають одне ціле, яке і слід розглядати як право.

Утім, як бачимо, Дж. Холл намагається поєднати юридичний позитивізм з соціологічним праворозумінням.

Сильні сторони теорії Дж. Холла фактично ті ж самі, що й у теорій, які він намагається об'єднати. У той же час їй властиві й негативні моменти, зокрема, до них можна віднести:

• зникнення чіткої межі між правовим приписом (нормою) і правовідносинами (право-процес);

• фактичне визнання судової правотворчості;

• надання визначального значення для теоретичних побудов категоріям, які мають досить невизначений розпливчатий характер, наприклад, "соціо-правовий комплекс", "суспільно визнаний досвід" тощо.

Утім, розглядаючи сильні та слабі сторони інтегративного підходу до праворозуміння слід мати на увазі, що вони залежать від того, які саме підходи намагається поєднати той чи інший прихильник інтегративного підходу. Це пов'язано з тим, що в інтегративному розумінні проявляться (бажають того чи ні його прихильники) окремі негативні та позитивні аспекти праворозумінь, які поєднуються. При цьому, як правило, виникають також неузгодженості та проблеми, які не притаманні окремим формам праворозуміння, які не є інтегративними. Більше того, взагалі, кожна школа інтегративного праворозуміння тяжіє до якогось одного праворозуміння з тих, що поєднуються. Скажімо, неонормативний підхід до права М. Байтіна тяжіє до нормативної теорії (тобто до вузького розуміння права), тоді як концепція А. А. Попова - до соціологічного.

І, насамкінець зауважимо, що цей підхід стосовно інтегративного праворозуміння є достатньо новітнім.