37. Корекція відхилень у девіантів.

Педагогічна корекція девіантної поведінки є частиною більш широкої

системи психолого-педагогічних заходів. Вона будується на встановленні

психологічного контакту з неповнолітнім, знання типу особливостей характеру,

специфічних для цього віку особистісних реакцій (емансипації, групуванні,

самоствердження тощо), компетентності в питаннях та інтересах, близьких

неповнолітнім.

Не менші труднощі зустрічаються при встановленні психологічного

контакту з батьками неповнолітніх, особливо в негармонійним сім’ях з

хибними формами виховання. Основний напрямок роботи повинен полягати в

спробі прищепити неповнолітнім позитивні навички поведінки і в навчанні всіх

членів сім’ї гармонійним стосункам

На заключному етапі роботи з неповнолітніми проводяться консультативні

та психотерапевтичні бесіди для підтримки тих нових форм сімейних

стосунків. Основне завдання педагога при цьому повинно полягати в

стимулюванні і недирективному орієнтуванні групи й окремих її членів на

адекватні форми поведінки [13]. Разом з адекватними вербальними методами

на заняттях можуть бути використані і невербальні методи, такі, наприклад, як

проективний малюнок, психогімнастика, музична терапія та ін.

Отже, для запобігання девіантної поведінки в неповнолітніх

використовується первинна профілактика ассоціальної спрямованості і

вторинна профілактика, для якої останніми роками актуальним завданням

стало визначення так званих «груп ризику», у які входять неповнолітні з

більшою за інших схильні до формування девіантної поведінки.

Запобіганню девіантної поведінки також сприяють: інформаційно-

просвітницька робота з батьками; інформаційно-просвітницька робота з

педагогами; розвиток у неповнолітніх навичок взаємодії з іншими людьми на

основі самоприйняття, саморозкриття і прийняття інших шляхів включення

його в соціально-культурне середовище, вивчення психологічного аспекту

девіантної поведінки людини. Саме психологічний аспект вивчення девіантної Збірник наукових праць Інституту психології імені Г.С.Костюка НАПНУ

31

поведінки дає можливість здійснити своєчасну корекцію, а токож попередити

негативні прояви у конкретної особи.

У якості робочого визначенням поняття “психокорекція” вживається

наступне: система заходів, спрямованих на виправлення вад особистості та її

поведінки за допомогою спеціальних засобів психологічного впливу. Основна

відмінність психокорекції від інших впливів, спрямованих на психологічний

розвиток людини, полягає в тому, що психокорекція має справу з уже

сформованими якостями особистості чи видами поведінки і спрямована на

їхню трансформацію; основне завдання - при відсутності чи недостатньому

розвитку сформувати в людини потрібні психологічні якості

45.Діагностика і корекція поведінки в умовах важкових.

(тут треба вибирати)

результати проведеного дослідження дозволяють окреслити основні шляхи та напрями взаємодії класного керівника з батьками підлітків, а саме: діагностика рівня розвитку та рівня вихованості учнів; діагностика рівня педагогічної культури батьків; створення батьківської ради; ознайомлення батьків із передовим педагогічним досвідом виховання дітей в сім'ї; залучення батьків до участі в сумісних засіданнях педагогічної ради і батьківського комітету школи (класу); проведення шкільних і класних конференцій обміну досвідом виховання дітей у сім'ї; організація зустрічей з працівниками інспекцій в справах неповнолітніх, лікарями – психіатром, наркологом, гінекологом; юристами, соціальними педагогами, шкільним психологом тощо; проведення спільних виховних заходів з участю важковиховуваних підлітків і їх батьків; організація й проведення колективних творчих справ із участю батьків і дітей; організація індивідуальних консультацій батькам важковиховуваних підлітків з боку практичного психолога, соціального педагога; ознайомлення батьків із матеріалами педагогічних видань, присвячених питанням виховання „важкого" підлітка; створення ситуації успіху у вихованні дітей; проведення вечорів відповідей на запитання батьків; розробка методичних рекомендацій для батьків щодо виховання дітей та корекції девіантних проявів у їхній поведінці; організація та проведення різноманітних тренінгів, спрямованих на підвищення культури спілкування, вирішення різних педагогічних ситуацій тощо.

Доведено, що відхилення у формуванні особистості та її поведінці у багатьох випадках виникають під впливом неправильно організованого спілкування. Процес спілкування розглядався нами у контексті його корекційно–реабілітаційних можливостей у роботі з важковиховуваними дітьми як виявлення системно–моделюючого рівня педагогічної діяльності або високого рівня педагогічної майстерності вчителя–вихователя, педагогічного оптимізму та глибокого гуманізму.

Організація педагогічного спілкування з важковиховуваними дітьми потребує глибоко продуманої стратегії, тактики та техніки стосовно кожного окремого учня, врахування його індивідуальних особливостей, тих відхилень, які мають місце в його поведінці і зумовлюють важковиховуваність учня. Це, фактично, процес реалізації в конкретній ситуації комунікативної стратегії на основі використання відповідної педагогічної техніки.

Проведені опитування школярів про їх ставлення до того або іншого предмету часто залежить від мікроклімату на уроці, як вчитель ставиться до учня, який емоційний тон задається вчителем у класі. Під час нашої дослідної роботи ми спробували з'ясувати основні типи негативного ставлення вчителів до важковиховуваних дітей. Так, з 120 респондентів на стійко–позитивний тип ставлення вчителя визнало 10%, нестійкий – 21%, стійко–негативний – 50%, а байдужий – 19%.

Варто також звернути увагу й на те, що для нестійкого типу ставлення вчителя до важковиховуваного учня в тій чи іншій мірі характерні всі вищезгадані стилі: для стійко–позитивного типу – переважно спілкування на основі взаємної симпатії, дружніх взаємовідносин; для стійко–негативного типу – характерне спілкування–дистанція, спілкування–залякування, а для байдужого – притаманне спілкування–дистанція.

Доцільно також наголосити на тому, що під час спілкування вчитель по–різному реалізовується у своїх ставленнях до дітей. Інколи ставлення педагога не співпадає з його зовнішніми проявами.

Аналіз зовнішньої поведінки вчителів у поєднанні з їх ставленням до дітей дає підстави визначити конкретні типи взаємодії: позитивний узгоджений, негативний узгоджений, неузгоджений позитивно–негативний, неузгоджений негативно–позитивний.

Забезпечивши емоційно позитивне ставлення до себе з боку важковиховуваного учня, вчитель отримує змогу організувати цілеспрямоване педагогічне спілкування з ним з метою корекції відхилень у формуванні особистості та її поведінки.

У дисертації обґрунтовано, що корекційну роботу можна реалізовувати у двох напрямах: з опорою на групову психотерапевтичну роботу (індивідуальні консультації та групові тренінги) або шляхом втручання у педагогічний процес (індивідуалізація навчання й виховання; виховання та корекція виховних впливів і оптимізація взаємодії вчителів та школярів).

Для успішного й ефективного спілкування вчитель–вихователь має зважати на певні умови, які забезпечують оптимальність у сфері взаємин і спілкування з вихованцями: володіння психолого–педагогічними якостями й уміннями; володіння педагогічним тактом; уміння „подати" себе; мовленнєва культура; гуманістична спрямованість; знання правил спілкування.

В цілому науковці виокремлюють чотири основні способи комунікативного впливу: навіювання, переконання, наслідування, „зараження" своїм настроєм. У справі корекції недоліків у поведінці важковиховуваних найважливішими є переконання, сугестія – спосіб впливу на емоційно–чуттєву сферу свідомості. Працюючи з важковиховуваними підлітками слід концентрувати увагу не на його особистості, а на тих вчинках, які допустив підліток.

Отже, опанувавши основні елементи майстерності перевиховання, усвідомивши специфіку спілкування з важковиховуваними, дотримуючись запропонованої стратегії, тактики і техніки спілкування з зазначеною категорією учнів, на практиці у переважній більшості випадків вдається досягти позитивних змін у їхній поведінці.