2 версія

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Прикарпатський національний університет ім.В.Стефаника

Юридичний інститут

Кафедра кримінального права

Індивідуальне завдання

на тему:

“Злочини проти трудових прав громадян”

виконав:

ст. гр. ПР-31

Стефанишин Василь

перевірив:

кандидат юридичних наук Медицький І.Б.

Івано-Франківськ, 2011р.

Вступ

Кримінально-правова охорона трудових прав людини від суспільно небезпечних посягань є необхідною складовою механізму їх реалізації та державного захисту, і має забезпечуватися за допомогою єдиної й узгодженої системи норм кримінального права. Криміналізація певних діянь часто відбувається від впливом прийняття відповідних міжнародно-правових актів у певній сфері. Не є винятком і сфера трудових прав людини. Так, у Конвенції МОП про примусову чи обов’язкову працю (1903 р.) зазначено, що необхідно встановити кримінальне покарання за незаконне залучення до примусової чи обов’язкової праці. З прийняттям Конвенції МОП про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок (1979 р.) держави-учасниці повинні встановити санкції за звільнення з роботи на підставі вагітності або відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами та інше.

В Україні з 1922 р. після введення в дію першого Кримінального кодексу забезпечувалася кримінально-правова охорона трудових прав людини. У чинному КК охорона цих прав посилена. Крім того, закріплена види діянь, які вважаються злочинними, зокрема, збільшено кількість норм, що встановлюють кримінальну відповідальність за порушення трудових прав, збільшено розмір їх санкцій, а також присвячено злочинам проти трудових прав людини аж два розділи Особливої частини КК України.

Проте аналіз кримінально-правових норм, які встановлюють відповідальність за порушення трудових прав людини, потребує певних змін та уточнень. Питання, які потрібно дослідити при визначенні місця злочинів проти трудових прав у системі Особливої частини, стосується, по-перше, визначення родового об’єкта досліджуваних злочинів, а подруге, окреслення системи злочинів, які посягають на трудові права.

Стан дослідження. Незважаючи на значну увагу науковців до досліджень кримінально-правової охорони трудових прав людини, комплексному висвітленню кримінально-караних діянь у трудовій сфері людини не присвячено жодної публікації. Щоправда, певний внесок у аналіз кримінальних норм, які встановлюють відповідальність за порушення законодавства про працю, не пов’язаних з посяганням на життя та здоров’я людини, зробили О.М. Готін, С.Я. Лихова, В.І. Павликівський, В.В. Топчій. Низка наукових праць, присвячена кримінально-правовій охороні трудових прав людини, зокрема у сфері охорони праці. Їх авторами є О.О. Бахуринська, В.І. Борисов, О.О. Пащенко та ін. І хоч перелік таких наукових публікацій робіт чималий, проте в ньому нема цілісних праць, в яких мало б висвітлюватися саме кримінально-правова охорона трудових прав людини, відповідальність за які встановлено ст.ст. 172–175, 271–275 КК України. А необхідність такого дослідження є очевидною, оскільки це дало б змогу визначити підхід законодавця до меж кримінально-правової охорони трудових прав та визначити місце відповідних норм у системі Особливої частини КК України.

Виклад основних положень. Основним принципом побудови Особливої частини Кримінального кодексу України є систематизація правових норм залежно від охоронюваного об’єкта. Серед науковців вже тривалий час обговорюють питання, пов’язані з визначенням критерію, за яким повинні груповуватися норми Особливої частини КК України.

Якщо під об’єктом злочину розуміють те, на що посягає винна особа і чому внаслідок посягання заподіюється шкода або створюється загроза заподіяння шкоди, то неоднозначно трактується те, що саме розглядати як об’єкта злочину та який його зміст. Серед найпоширеніших концепцій визначення об’єкта злочину такі: об’єкт злочину – суспільні відносини; цінності; правові блага; правовідносини; людина. Отже, як бачимо, серед науковців відсутній єдиний погляд щодо визначення підходів до розуміння об’єкта злочину та, видається, що буде відсутній і надалі. Як правильно зазначає П.П. Андрушко, проблеми концепцій об’єкта злочину не тільки не є «нерозв’язаними» до кінця на сьогодні, а й не будуть «розв’язаними» у найближчому майбутньому, оскільки вони просто не можуть бути «розв’язані». Єдиної концепції об’єкту злочину та його структури в теорії кримінального права апріорі бути не може, як і не було і досі [1, с 106].

Злочини проти трудових прав громадян.

Безпосереднім об'єктом цих злочинів є конституційні права громадян у сфері трудових відносин. Зміст права на працю визначає ст. 43 Конституції України, вказуючи, що «кожний має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується». Тому порушення права на працю недопустиме, а найбільш небезпечні порушення цих прав тягнуть кримінальну відповідальність.

Перешкоджання законній діяльності професійних спілок, політичних партій, громадських організацій (ст. 170). Безпосереднім об'єктом цього злочину є законна діяльність профспілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів. Диспозиція ст. 170 є бланкетною, тому при розв'язанні питання про кримінальну відповідальність слід звертатися до відповідних законів і підзаконних актів: розділу XVI Кодексу законів про працю України і Закону України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р.2. Об'єктивна сторона злочину виражається в дії або бездіяльності, що перешкоджає здійсненню законної діяльності профспілок, політичних партій, громадських організацій або їх органів. Перешкоджання може виражатися в ігноруванні законних рішень профспілок або прийнятті рішень без згоди профспілкових органів, якщо така згода необхідна. Щодо політичних партій і громадських організацій перешкоджання може полягати також в забороні провести партійні збори, різні заходи політичного, культурно-масового, іншого характеру. Треба мати на увазі, що перешкоджання повинно порушувати лише законну діяльність профспілок, партій, громадських організацій або їх органів.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення діяння, що перешкоджає законній діяльності зазначених організацій.

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел. Мотиви злочину можуть бути різні: особисті, помилково зрозумілі інтереси служби та ін., але на кваліфікацію злочину вони не впливають.

Суб'єктом злочину є, як правило, службова особа, хоч не виключається й відповідальність будь-якої особи.

Покарання за злочин: за ст. 170 — виправні роботи на строк до двох років або позбавлення волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів (ст. 171). Безпосереднім об'єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують законну професійну діяльність журналістів. Гарантією такої діяльності є закріплене в ст. 34 Конституції України право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Потерпілими від цього злочину є журналісти, тобто особи, які знаходяться в трудових або інших договірних відносинах із засобами масової інформації та які здійснюють збір, редагування і поширення матеріалів для певного засобу масової інформації. Відповідно до ст. 20 Закону України «Про інформацію» від 2 жовтня 1992 p.1 під засобами масової інформації слід розуміти періодичні друковані видання (преса) — газети, журнали, бюлетені тощо; разові видання з визначеним тиражем, а також аудіовізуальні засоби: радіомовлення, телебачення, кіно, звукозапис, відеозапис тощо.

Об'єктивна сторона цього злочину виражається в діях, спрямованих на перешкоджання законній професійній діяльності журналістів. Під перешкоджанням слід розуміти примушування журналіста до поширення або відмови від поширення інформації, прихованню правдивої інформації або до припинення журналістської діяльності. Примушування може бути поєднане із застосуванням психічного (погроз, залякування) або фізичного насильства до журналіста або його близьких. Під поширенням інформації слід розуміти будь-які способи її проголошення, опублікування і демонстрації в засобах масової інформації. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, спрямованих на перешкоджання законній професійній діяльності журналістів.

Суб'єктивна сторона цього злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єкт злочину: за ч. 1 — будь-яка особа, а за ч. 2 — службова особа. У ч. 2 ст. 171 передбачена відповідальність за переслідування журналіста за виконання професійних обов'язків, за критику, здійснюване службовою особою або групою осіб за попередньою змовою. Переслідування за критику може виражатися в обмеженні прав і свобод журналіста, наприклад, незаконному звільненні з роботи, накладенні дисциплінарного стягнення, створенні різних перешкод при виконанні журналістської діяльності тощо.

Грубе порушення законодавства про працю (ст. 172). Диспозиція цієї статті бланкетна, тому для з'ясування характеру порушення слід звертатися до відповідних норм Кодексу законів про працю України. Це, наприклад, норми про право на відпустку (ст. 74), про нормування праці (статті 85—92); про оплату праці (статті 94— 117) та ін.

Частина 1 ст. 172 передбачає кримінальну відповідальність за незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів, а також інше грубе порушення законодавства про працю.

Об'єктивна сторона цього злочину передбачає встановлення, по-перше, порушення конкретної норми трудового законодавства; по-друге, доведеності грубого характеру цього порушення.

Поняття «грубе порушення» носить оціночний характер і в кожному конкретному випадку воно має встановлюватися виходячи з кількості потерпілих, тяжкості можливих наслідків, тривалості, систематичності порушень, злісності мотивів тощо. Так, грубим порушенням буде вважатися систематичне порушення тривалості робочого часу, ненадання протягом тривалого часу відпустки, на яку має право працівник, ненадання передбачених законом пільг, компенсацій, незаконне накладення матеріальної відповідальності тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину виражається в прямому умислі. При цьому незаконне звільнення передбачає як обов'язкову ознаку наявність особистих мотивів (наприклад помста за критику тощо). Інше грубе порушення законодавства про працю може здійснюватися за будь-якими мотивами.

Суб'єкт злочину спеціальний — особа, на яку покладений обов'язок дотримання трудового законодавства: службові особи, наділені правом прийому та звільнення, керівники підприємств, установ, організацій, власники, уповноважені ними особи, незалежно від форм власності.

Частина 2 ст. 172 встановлює відповідальність за ті самі дії, вчинені щодо неповнолітнього, вагітної жінки чи матері, яка має дитину віком до 14-ти років або дитину-інваліда.

Грубе порушення угоди про працю (ст. 173). Трудові відносини між наймачем і працівником регулюються не тільки законами, а и колективною угодою, а також індивідуальними договорами між наймачем (службовими особами підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності; окремими громадянами або уповноваженими ними особами) і працівником.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається в грубому порушенні угоди про працю шляхом обману чи зловживання довірою або примусом до виконання роботи, не обумовленої угодою (це, наприклад, погроза звільненням, якщо працівник не погодиться виконувати роботу, не обумовлену угодою).

Суб'єктивна сторона злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину — наймач, тобто службова особа підприємства, установи, організації, незалежно від форми власності, окремий громадянин або уповноважені ним особи.

Частина 2 ст. 173 передбачає відповідальність за ті самі дії, вчинені стосовно громадянина, з яким укладена угода щодо його роботи за межами України.

Примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку (ст. 174). Конституція України передбачає право працівників на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Причому вказується, що «ніхто не може бути примушений до участі або до неучасті у страйку» (ст. 44 Основного Закону).

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)»1 під страйком розуміється «тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту)». Як випливає із закону, участь у страйку має бути добровільною. Кримінальний закон охороняє це право працівників на вільне волевиявлення.

Відповідно до цього, об'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 174, виражається в двох діях: а) примушуванні до участі у страйку; б) перешкоджанні участі у страйку.

Примушування — це психічний або фізичний вплив на працівника з метою примусити його брати участь у страйку. Перешкоджання — це протидія здійсненню працівником свого права брати участь у страйку. Обов'язковою ознакою примушування і перешкоджання є здійснення їх шляхом фізичного насильства, погрози застосування такого насильства або шляхом інших незаконних дій. За ступенем тяжкості фізичне насильство може виражатися в нанесенні ударів, побоїв, заподіянні легких тілесних ушкоджень, незаконному позбавленні волі. Якщо фізичне насильство виразилося в заподіянні середньої тяжкості або тяжких тілесних ушкоджень, то настає кваліфікація за сукупністю злочинів (наприклад, за статтями 121 і 174). Погроза застосування насильства може полягати в залякуванні застосуванням будь-якого фізичного насильства, в тому числі й погрозі вчинити вбивство. Інші незаконні дії можуть виявлятися в обмані, в погрозі позбавити будь-яких пільг, звільнити працівника тощо.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел, мотиви і мета значення для кваліфікації не мають.

Суб'єкт злочину — будь-яка особа.

Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат (ст. 175). Частина 7 ст. 43 Конституції України проголошує: «Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом». Тому безпідставна невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат громадянам вважається злочином.

Безпідставна невиплата громадянам заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат більше ніж за один місяць, вчинена умисно керівником підприємства, установи або організації незалежно від форми власності утворить об'єктивну оторочу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 175. Безпідставність невиплати має місце в тих випадках, коли об'єктивно відсутні причини, що не Дозволяють зробити виплати.

Суб'єктивна сторона цього злочину — прямий умисел.

Суб'єкт злочину спеціальний: керівник підприємства, установи, організації незалежно від форми власності.

Частина 2 ст. 175 передбачає відповідальність за те саме діяння, якщо воно було вчинене внаслідок нецільового використання коштів призначених для цих виплат, наприклад, використання коштів з Фондів зарплати для придбання обладнання, для ремонту тощо.

Частина 3 ст. 175 встановлює, що особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо до притягнення до кримінальної відповідальності нею здійснена виплата заробітної плати, стипендії пенсії чи іншої встановленої законом виплати громадянам.

Список використаної літератури

1. Вартилецька І.А., Плутагир В.С. Кримінальне право України.альбом схем: навч. посібник / За заг. ред. В.Я. Горбачовського.- К.: Атіка, 2003.- 208с.

2. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Загальна: Курс лекцій. -- К.: Атіка, 2001. -- 432 с.

3. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України: Частина Особлива: Курс лекцій. -- К.: Атіка, 2001. -- 544 с.