1. 6. Особливості аварій і катастроф на хімічно небезпечних об 'єктах

У народному господарстві, військово-промислових комплексах, побуті використовується понад 10 млн. хімічних сполук, 500 з яких є високотоксичними речовинами, небезпечними для людини. При певних умовах ці речовини можуть викликати отруєння, термічні ушкодження та інші ураження.

На сьогоднішній день в Україні нараховується 1810 хімічно небезпечних об'єктів (без військово-промислового комплексу), де накопичується 283 тис. тонн сильнодіючих отруйних речовин (СДОР). Об'єкти народного господарства, де виробляють, використовують, переробляють, зберігають, транспортують СДОР, називають хімічно небезпечними об 'єктами (ХНО). До них належать:

• підприємства хімічної, нафтопереробної промисловості;

• підприємства, що мають холодильні установки (харчова, м'ясо-молочна промисловість);

• водоочисні споруди;

• залізничні станції, що мають шляхи відстою потягів із СДОР;

• залізничні станції завантаження СДОР;

• залізничні станції вивантаження СДОР;

• склади та бази із запасами отрутохімікатів.

За ступенем небезпеки ХНО поділяються на 4 групи:

1. група - в зону можливого хімічного зараження від кожного об'єкта потрапляє понад 75000 осіб (таких об'єктів в Україні 76);

2. група - в зону можливого хімічного зараження від кожного об'єкта потрапляє 40000 - 75000 осіб (60 об'єктів);

3. група - в зону можливого хімічного зараження від кожного об'єкта потрапляє менше 40000 осіб (таких об'єктів 134);

4. група - зона можливого хімічного зараження не виходить за межі об'єкта (таких в Україні 540).

Всього в зонах можливого хімічного зараження від цих об'єктів мешкає 20 млн. людей (38,5% від населення країни).

321 адміністративно-територіальна одиниця (АТО) має ступінь хімічної небезпеки, з них до першого ступеня хімічної небезпеки, (в зоні хімічного ураження перебуває понад 50% мешканців) 154 АТО, до другого ступеня хімічної небезпеки (від 30 до 50% мешканців) - 47 АТО, до третього ступеня (від 10 до 30%) - 108 АТО.

СДОР здатні викликати ураження не тільки людей, але й тварин, забруднювати тривалий час територію. Вони можуть проникати в організм через дихальні шляхи, шкірні покриви, слизові оболонки та шлунково-кишковий тракт.

Практично всі СДОР у вигляді пари та в аерозольному стані потрапляють в організм інгаляційним шляхом, тому найбільшу небезпеку становлять газоподібні, високолеткі рідини.

Деякі хімічні сполуки, що належать до СДОР (хлор, фосген, синильна кислота та інші), в минулому використовувалися та планувалися до використання, як бойові отруйні речовини. А це означає, що розподіл багатьох хімічних сполук на отруйні речовини (ОР) і СДОР значною мірою є умовними і цілий ряд показників, що використовуються для оцінки вражаючих властивостей ОР, можуть бути використаними і для характеристики СДОР. Так, наприклад, СДОР при аваріях на ХНО, як і ОР, при їх бойовому використанні володіють:

• об'ємною дією (уражаються не тільки територія, а й повітряний простір);

• здатністю багатьох сполук проникати в організм через неушкоджену шкіру;

• властивістю викликати ураження впродовж тривалого часу (дні, місяці).

Найважливішою характеристикою СДОР є їх токсичність (здатність викликати патологічні процеси в організмі). За показниками токсичності хімічні речовини поділяють на 4 класи:

1-й клас - надзвичайно небезпечні (ЬС 50 менше 0,5 гр/м¹);

2-й клас - високо небезпечні (ЬС 50 до 5 гр/м¹);

3-й клас - помірно небезпечні (IX 50 до 50 гр/м¹);

4-й клас - мало небезпечні (ЬС 50 - більше 50 гр/м¹).

Кількісним показником токсичності речовини є токсична доза (токсодоза). При інгаляційному ураженні токсодоза (Т) дорівнює концентрації в повітрі (С) в гр/м³, перемноженій на експозицію (час дії - І в хвилинах): Т=С • 1[(грхв)/м³)].

Важливою характеристикою СДОР є відносна щільність їх парів. Якщо щільність пару якоїсь речовини менша за одиницю, то це означає, що він легший за повітря і буде швидко зникати і навпаки, якщо більше одиниці, то пар довше утримується на поверхні землі, накопичується в заглибленій місцевості, тому дія на людей буде тривалішою.

СДОР поділяються на стійкі і нестійкі. До перших належать сполуки з температурою кипіння вище 140°С, до нестійких - з низькою температурою кипіння (<140°С). Нестійкі речовини забруднюють місцевість на декілька хвилин. Стійкі - забруднюють територію до декількох тижнів і навіть місяців (діоксин).

За швидкістю проявів вражаючої дії СДОР поділяються на швидкодіючі та повільнодіючі. При ураженні першими картина інтоксикації розвивається в період від кількох секунд до десятків хвилин з моменту контакту. При ураженні повільнодіючими речовинами до проявів ознак інтоксикації минає час від однієї до 10-12 годин і більше.

Залежно від токсичної дії на організм людини СДОР групують наступним чином:

1. Речовини з переважно задушливою дією (хлор, фосген, азотна кислота).

2. Речовини з переважно загальноотруйною дією (окис вуглецю, синильна кислота).

3. Речовини, що мають властивості задушливої дії та загальноотруйної дії (окиси азоту, сірководень).

4. Нсйротропні отрути - речовини, що діють на генерацію, проведення та передачу імпульсу (фосфорорганічні сполуки).

5. Речовини, що мають властивості задушливої дії та нейротропної (аміак).

6. Метаболічні отрути (мстилбромід, метилхлорид, діоксин).

Територія, яка заражена СДОР в небезпечних для життя людей межах, називається зоною хімічного зараження (3X3). Розміри 3X3 визначаються кількістю СДОР на об'єкті в момент аварії, їх фізико-хімічними і токсичними властивостями, швидкістю вітру, ступінню вертикальної стійкості повітря, характером місцевості та ін.

Територія, в межах якої внаслідок аварії на хімічно-небезпечному об'єкті зафіксовано масове ураження людей, тварин, рослин, називається осередком ураження (ОУ). В медико-тактичному відношенні осередок ураження характеризується:

• раптовістю, швидкістю, масовістю виникнення уражень;

• забрудненістю зовнішнього середовища;

• великою кількістю уражень;

• наявністю комбінованих уражень (+ опік, + механічна травма). Осередки ураження СДОР, залежно від тривалості зараження місцевості та часу появи вражаючої дії, поділяються на 4 види:

I - осередок ураження нестійкими швидкодіючими речовинами (синильна кислота, аміак, окис вуглецю).

II - осередок ураження нестійкими повільнодіючими речовинами (фосген, хлорпікрин, азотна кислота).

3. - осередок ураження стійкими швидкодіючими речовинами (анілін, деякі фосфорорганічні сполуки).

4. - осередок ураження стійкими повільнодіючими речовинами (сірчана кислота, тетраетилсвинець).

Для ОУ, що спричинюється швидкодіючими речовинами, характерно:

- одномоментне (від кількох хвилин до кількох десятків хвилин) ураження значної кількості людей;

- швидкий прояв інтоксикації зі значною кількістю важких уражень.

Ці моменти призводять до дефіциту часу в органів охорони здоров'я для зміни існуючої організації роботи і приведення її у відповідність до ситуації. Вирішальне значення набуває само- і взаємодопомога, а також медична допомога та евакуація на етапах (бажано один рейс) в максимально короткий термін.

Особливості ОУ речовинами повільної дії:

- формування санітарних втрат відбувається повільно (декілька годин);

• наявність деякого резерву часу для коректування роботи закладів охорони здоров'я;

• евакуація здійснюється в декілька рейсів.