Законодавство в області охорони водного середовища

Законодавство, яке ми називаємо екологічним, бере свій початок від законів про охорону води. Перші закони, що стосуються використання річок, були прийняті в Англії в 1388 р. Англія перша у світі провела в себе індустріалізацію і відчула на собі масштабне забруднення природних вод через діяльність промисловості.

В Росії перші закони про охорону рік були видані при Петрі І. Усі норми, що були вироблені у XVIII ст., були законодавчо узагальнені на початку XIX ст.

Максимально припустимі концентрації в питній воді, воді технічного призначення і стоках регулюються національними стандартами. З огляду на особливу важливість для здоров'я населення якості питної води фахівці ВОЗ розробляють базові норми якості води, на основі яких розробляються національні.

Для рішення проблеми забезпечення населення і галузей економіки водою відповідної якості необхідно вирішити питання оптимального нормування водокористування. При цьому варто розуміти, що нормування включає: ліміти на вилучення води з джерела, ліміти на скидання стічних вод і максимальної маси забруднень за кожними інгредієнтами, режим їхнього надходження у водний об'єкт і т.д. Нормування служить адміністративним важелем впливу на водокористувачів і водночас плановою мірою споживання свіжої і відводу стічної води з урахуванням їх якості.

Характерна риса нормування водоспоживання - його галузева спрямованість. Галузеві нормативи - цс гранично допустимі для певної галузі показники, що розраховуються на середні умови виробництва, а в перспективі - на прогресивні технології передових підприємств.

Нормування якості води водного об'єкта складається у визначенні сукупності припустимих значень показників складу і властивостей води, у межах яких надійно забезпечуються охорона здоров'я населення, сприятливі умови водокористування й екологічне благополуччя самого водного об'єкта. Норми якості поверхневих вод встановлюються для господарсько-питного, комунально-побутового і рибогосподарського водокористування.

До господарсько-питного водокористування належить використання водних об'єктів або їхніх ділянок як джерел господарсько-питного водопостачання, а також як джерел водопостачання підприємств харчової промисловості.

Комунально-побутове водокористування включає використання водних об'єктів для купання, спорту і відпочинку населення, а також інше використання водних об'єктів, що знаходяться в межах населених місць.

Рибогосподарські водотоки, водойми і їхні окремі ділянки використовуються для відтворення, промислу і міграції риб, безхребетних і водних ссавців.

Під якістю розуміється характеристика складу і властивостей води, які визначають її придатність для конкретних видів водоко­ристування. Формування якості відбувається при забрудненні поверхневих вод або скиданні стічних вод різного виду, що утворюються внаслідок діяльності людини, або розосередженим потоком з водозбірних просторів.

Критерієм оцінки припустимого ступеня зниження якості поверхневих вод служать вимоги до складу і властивості води, а також граничнодопустимі концентрації (ГДК) речовин у водних об'єктах відповідно до виду водокористування. Водні об'єкти варто вважати забрудненими, якщо в розрахунковому пункті не дотримано встановлених для цього виду водокористування вимог.

При невідповідності води гігієнічним вимогам виникає необхідність поліпшення її якості. Способи і методи обробки води на водопровідній станції залежать від властивостей води. Під поліпшенням якості води розуміють комплекс заходів, спрямованих на освітлення (усунення мутності води), знебарвлення (усунення кольоровості води) і знезаражування (звільнення води від патогенних мікроорганізмів). В окремих випадках застосовують спеціальні методи обробки води: опріснення, пом'якшення, фторування і т.д.

Освітлення досягається методами відстоювання, коагулювання і фільтрування.

Знезаражування води є заключним, найважливішим процесом поліпшення якості води і може здійснюватися хімічними і фізичними безреагентними методами. До фізичних методів належать: кип'ятіння, опромінення УФ-промснями, вплив ультразвуковими хвилями, струмами високої частоти або гамма-променями. Хімічні методи знезаражування води ґрунтуються на застосуванні різних хімічних сполук, що володіють бактерицидною дією. В якості знезаражуючих агентів найчастіше застосовуються газоподібний хлор або різні сполуки його, що містять так званий активний хлор, а також озон, сполуки срібла та ін. Сьогодні найбільшого поширення набуло хлорування, озонування й опромінення води УФ-променями.