Джерела випромінювання

Розрізняють природні і створені людиною джерела випромі­нювання. Основну частину опромінення населення Землі отримує від природних джерел. Природні джерела космічного і земного походження створюють природний радіаційний фон (ПРФ). На території України природний фон створює потужність експозиційної дози близько 40-200 мБер/рік. Випромінювання, обумовлене розсіяними в біосфері штучними радіонуклідами, породжує штучний радіаційний фон (ШРФ), що на сьогодні по земній кулі додає до ПРФ лише 1-3%.

Сполучення ПРФ і ШРФ утворюють радіаційний фон (РФ), який впливає на все населення земної кулі і має відносно постійний рівень.

Космічні промені представляють потік протонів і б-частинок, які приходять на Землю зі світового простору. До природних джерел земного походження належить випромінювання радіоактивних речовин, що утримуються в породах, грунті, будівельних матеріалах, повітрі, воді.

Відносно людини джерела опромінення можуть знаходитися поза організмом і опромінювати його зовні. У цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення. Радіоактивні речовини можуть виявитися в повітрі, яким дихає людина, у їжі, воді і потрапити до організму. Це буде внутрішнє опромінення.

Середня ефективна еквівалентна доза, що отримує людина від зовнішнього опромінення за рік від космічних променів, становить 0,3 мілізіверта, від джерел земного походження - 0,35 мілізіверта. В середньому приблизно 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, що людина отримує від природних джерел радіації, надходить від радіоактивних речовин, що потрапили в організм з їжею, водою, повітрям. Найбільш вагомим із усіх природних джерел радіації є невидимий, без смаку і запаху важкий газ радон (у 7,5 рази важчий за повітря). Радон і продукти його розпаду відповідальні приблизно за 3/4 річної індивідуальної ефективної еквівалентної дози опромінення, що тримує населення від земних джерел, і приблизно за половину цієї дози від усіх джерел радіації. У будинки радон надходить із природним газом, з водою, із зовнішнім повітрям, з будматеріалів і ґрунту під будинком.

4. Екологічні небезпеки

На початку 60-х рр. минулого сторіччя людство почало усвідомлювати серйозність екологічних проблем, що постають перед ним. Реальністю стали глобальне потепління клімату, виникнення озонових дір над полюсами, поширення токсикантів і забруднення води, повітря, ґрунтів, продуктів харчування шкідливими хімічними речовинами, вимирання багатьох видів рослин і тварин.

Сьогодні швидкість збільшення шкідливого впливу факторів середовища та інтенсивність їхнього впливу вже виходить за межі біологічної пристосованості екосистем до змін середовища перебування і створює пряму загрозу життю і здоров'ю населення. В сучасних умовах нестабільної соціально-економічної обстановки ці негативні тенденції особливо виявляються й у нашій країні.

Принциповий недолік нових технологій полягає в тому, що вони призводять до порушення кругообігу речовин у біосфері, коли природні ресурси перетворюються на забруднювачі навколишнього середовища. »Якщо очисна здатність навколишнього природного середовища недостатня для нейтралізації забруднень, то вони несприятливо діють на здоров'я людей, технологічні процеси у виробництві і на відновлення природних ресурсів.

При цьому не поновлювані ресурси витрачаються нераціонально і врешті-решт виснажуються.

Використовуючи показники темпів самовідновлення природних систем (якщо самовідновлення можливе) і якісно-кількісного стану біомаси і біологічної продуктивності екосистем, можна виділити наступні градації:

1. природний стан - спостерігається лише фоновий антропогенний вплив, біомаса максимальна, біологічна продуктивність мінімальна;

2. врівноважений стан - швидкість відновлювальних процесів вища або дорівнює темпові порушень, біологічна продуктивність більша за природну, біомаса починає знижуватися;

3. кризовий стан - антропогенні порушення перевищують за швидкістю природно-відновлювальні процеси, але зберігається природний характер екосистем, біомаса знижена, біологічна продуктивність різко підвищена;

4. критичний стан - зворотня заміна раніше існуючих екологічних систем під антропогенним впливом на менш продуктивні, біомаса мала і як правило знижується;

5. катастрофічний стан - важко зворотній процес закріплення малопродуктивних екосистем, біомаса і біологічна продуктивність мінімальні;

6. стан колапсу - незворотня втрата біологічної продуктивності, біомаса досягає нуля.

Крім природно-екологічної класифікації станів природи розглянемо медико-соціальну шкалу, тому що ми повинні враховувати не тільки зміни в біосфері, але і як ці зміни можуть впливати на здоров'я людини. Існують наступні чотири градації, що враховують викладену класифікацію:

• сприятлива ситуація - відбувається стійке зростання тривалості життя, захворюваність знижується;

• зона напруженої екологічної ситуації (екологічно проблемна зона): ареал, у межах якого спостерігається перехід стану природи від кризового до критичного, і територія, де окремі показники здоров'я населення (захворюваність дітей, дорослих, психологічні відхилення і т.п.) вірогідно вищі за норму;

• зона екологічного лиха: ареал, у межах якого спостерігається перехід від критичного стану природи до катастрофічного, і територія, в межах якої внаслідок антропогенного (рідше природного) впливу неможливе соціально і економічно виправдане (традиційне або науково рекомендоване) господарство;

• зона екологічної катастрофи: перехід стану природи від

• катастрофічної фази до колапсу, що робить територію непридатною для життя людини, наприклад зона, Чорнобильської катастрофи.

На основі цих критеріїв оцінюється екологічна ситуація різних територій і її вплив у глобальному масштабі.