3. Психологія безпеки діяльності (антропогенні небезпеки)
Психологія - це наука про психічне відображення дійсності в процесі діяльності людини. У психології виділяється кілька галузей, у тому числі психологія праці, інженерна психологія, психологія безпеки.
Психологія праці вивчає психологічні аспекти трудової діяльності. Психологія праці, що виникла на межі Х1Х-ХХ ст., спочатку називалася, за пропозицією В. Штсрна (1903), психотехнікою.
Інженерна психологія вивчає процеси інформаційної взаємодії людини з технічними системами, а також вимоги, пропоновані до конструкції машин і приладів з урахуванням психічних властивостей людини.
Трохи пізніше почала формуватися як самостійна наука психологія безпеки, що з'явилася на початку XX ст. у межах психології праці. Об'єктом психології безпеки як науки є психологічні аспекти діяльності. Предметом психології безпеки є психічні процеси, стан і властивості людини, що впливають на умови безпеки. Можна сказати, що психологія безпеки вивчає психологічні, тобто залежні від людини, причини нещасних випадків і розробляє методи і засоби захисту від них. Таким чином, психологію безпеки можна розглядати як основний аспект антропогенних небезпек, що зачіпає проблему ролі людини як основного учасника нещасних випадків і аварій.
Найбільший практичний інтерес представляє з'ясування психологічних причин нещасних випадків. Чому люди, яким від народження властивий інстинкт самозахисту і самозбереження, часто самі стають причиною власних травм? Чому люди, чітко усвідомлюючи небезпеку, нерідко діють усупереч здоровому глуздові і стають жертвами нещасних випадків? Чому одні люди часто травмуються, а інші - рідко або ніколи? Відповідь на ці і багато інших питань варто шукати в людській психіці.
3.1. Психічні процеси і стани
Психічні процеси становлять основу психічної діяльності і є динамічним відображенням дійсності. Без них неможливе формування знань і набуття життєвого досвіду. Розрізняють пізнавальні, емоційні і вольові психічні процеси (відчуття, сприйняггя, пам'ять та ін.).
Психічний стан людини - це відносно стійка структурна організація всіх компонентів психіки, що виконує функцію активної взаємодії людини (як власника психіки) із зовнішнім середовищем, представленої у цей момент конкретною ситуацією.
Психічні стани вирізняються розмаїтістю і тимчасовим характером, визначають особливості психічної діяльності в конкретний момент і можуть позитивно або негативно позначатися на плині всіх психічних процесів.
У процесі діяльності реакція організму на зовнішні впливи не залишається постійною. Організм прагне пристосуватися до умов діяльності, що змінюються, перебороти труднощі і небезпеки. При цьому виникає стан психічного напруження, що канадський фізіолог Г. Селье (1936) назвав стресом.
Як засвідчили численні дослідження, стрес у трудовій діяльності, залежно від його рівня, спричинює досить різні, а часом навіть протилежні результати.
Стрес виявляється в загальному адаптаційному синдромі як необхідна і корисна реакція організму на різке збільшення його загального зовнішнього навантаження. Він складається з низки фізіологічних зрушень в організмі, що сприяють підвищенню його енергетичних можливостей і успішності виконання складних і небезпечних дій. Тому сам стрес є не тільки доцільною захисною реакцією людського організму, але й механізмом, що сприяє успіхові трудової діяльності в умовах перешкод, труднощів і небезпек.
Однак між рівнем стресу й активацією нервової системи немає пропорційної залежності. На це звернули увагу ще на початку XX століття Р. Йеркс і Дж. Додсон. Вони експериментально довели, що зі зростанням активації нервової системи до визначеного рівня продуктивність поведінки підвищується, тоді як з подальшим зростанням активізації вона починає падати. Так було встановлено закономірність між рівнем активізації нервової системи і продуктивністю, що одержала назву інвертованої „У-подібної" кривої.
Ця крива засвідчує, що стрес впливає на результати праці (мобілізує організм і сприяє подоланню перешкод) доти, доки він не перевищив визначеного критичного рівня. При перевищенні ж цього рівня в організмі розвивається гак званий процес гіпсрмобілізації, що спричинює порушення механізмів саморегуляції і погіршення результатів діяльності аж до її зриву. Тому стрес, що перевищує критичний рівень, іноді називають дистресом.
Отже, поки стрес, викликаний ускладненням умов праці, не перевищує визначеного рівня, він сприяє подоланню труднощів. Однак усе це досягається за рахунок мобілізації ресурсів організму. 1 ті види трудової діяльності, де необхідність у такій мобілізації виникає досить часто, негативно позначаються на здоров'ї зайнятих у ній людей.
В. Дибшлаг відзначає, що не можна допускати, щоб на роботі виникали тривалі екстремальні ситуації, з ними можна змиритися як з винятковими випадками. Люди, що змушені працювати з максимальним фізичним і розумовим навантаженням, за спостереженням автора, виглядають знесиленими. Він вважає, що нормальне навантаження робітників і їхня необхідна готовність до праці забезпечується при 40-60%, а в особливих випадках короткочасно при 80% від максимального навантаження. 20%, що залишилися, автор розглядає як резерв, що можна використовувати лише у випадках крайньої необхідності (при виникненні загрози життю).
З якими ж негативними факторами - стресами - доводиться найчастіше стикатися робітникові на сучасному механізованому й автоматизованому підприємстві?
В. Дибшлаг виділяє шість груп таких виробничих чинників появи стресів:
інтенсивність роботи;
тиск фактора часу (штурмівщина, термінова акордна робота і т.п.);
ізольованість робочих місць і недостатні міжособистісні контакти між робітниками (оператори сучасного підприємства часто знаходяться в ізольованих приміщеннях);
одноманітна й монотонна робота (на конвеєрі, у приладових пультів);
недостатня рухлива активність (тривалий час оператори перебувають у стані готовності до дій, тоді як необхідність дії виникає рідко);
різні зовнішні впливи (шуми, вібрації, високі температури і т.п.).
Таким чином, гіпермобілізація організму призводить до надмірних форм психічного стану, що називаються дистресом або позамежними формами. Можна виділити два типи позамежної психічної напруги - гальмовий і збудливий.
Гальмівний тип - характеризується скутістю і сповільненістю рухів. Фахівець не здатний з колишньою активністю виконувати професійні дії. Знижується швидкість відповідних реакцій. Сповільнюється розумовий процес, погіршується спогад, виявляється неуважність та інші негативні ознаки, не властиві цій людині в спокійному стані.
Збудливий тип - характеризується гіперактивністю, багатослівністю, тремтінням рук і голосу. Оператори роблять численні, не потрібні дії. Вони перевіряють стани приладів, поправляють одяг, розтирають руки, у спілкуванні з оточуючими вони виявляють дратівливість, запальність, не властиву їм різкість, брутальність, уразливість.
Позамежні форми психічної напруги лежать нерідко в основі помилкових дій і неправильного поводження операторів у складній обстановці. Тривале психічне напруження й особливо його позамежні форми призводять до виражених станів стомлення.
Розглянемо психічні стани за рівнем напруження, тому що саме ця ознака найбільш важлива з погляду впливу стану на ефективність і безпеку діяльності.
Помірне напруження - нормальний робочий стан, виникає внаслідок мобілізуючого впливу трудової діяльності. Цей стан психічної активності - необхідна умова успішного виконання дій. Він супроводжується помірною зміною фізіологічних реакцій організму, виявляється в гарному самопочутті, стабільному й упевненому виконанні дій. Помірне напруження відповідає роботі в оптимальному режимі. Оптимальний режим роботи здійснюється в комфортних умовах, при нормальній роботі технічних пристроїв. Обстановка є звичною, робочі дії здійснюються у суворо визначеному порядку, мислення має алгоритмічний характер.
В оптимальних умовах проміжна і кінцева мета праці досягаються при невисоких нервово-психічних витратах. Звичайно, тут мають місце тривале збереження працездатності, відсутність грубих порушень, помилкових дій, відмов, зривів та інших аномалій. Діяльність в оптимальному режимі характеризується високою надійністю й оптимальною ефективністю.
Підвищене
напруження супроводжує
діяльність, що відбувається в
екстремальних умовах.
Екстремальні умови - умови, що вимагають від працюючого максимального напруження фізіологічних і психічних функцій, що різко виходять за межі фізіологічної норми.
Екстремальний режим - цс робота в умовах, що виходить за межі оптимуму. Відхилення від оптимальних умов діяльності вимагають підвищеного вольового зусилля або, інакше кажучи, викликають напруження.
Несприятливі фактори, що підвищують напруження, поділяються на наступні групи:
1) фізіологічний дискомфорт, тобто невідповідність умов перебування нормативним вимогам;
біологічний страх;
дефіцит часу на обслуговування;
завдання підвищеної складності;
підвищена значущість помилкових дій;
наявність перешкод;
неуспіх внаслідок об'єктивних обставин;
дефіцит інформації для прийняття;
недостатність інформації (сенсорна депривація);
перевантаження інформацією;
конфліктні умови, тобто умови, за яких виконання однієї з них вимагає здійснення дій, що суперечать виконанню іншої умови.
Напруги можуть бути класифіковані відповідно до тих психічних функцій, що задіяні переважно, в професійну діяльність і зміни яких найбільш виражені в несприятливих умовах.
Інтелектуальне напруження - нанруженя, викликане частим звертанням до інтелектуальних процесів під час формування плану обслуговування і зумовлене високою щільністю потоку проблемних ситуацій.
Сенсорне напруження- напруження, викликане неоптимальними умовами діяльності сенсорних і перцептивних систем, що виникає у випадку великих ускладнень у сприйнятті необхідної інформації.
Монотонія - напруження, що викликане одноманітністю виконуваних дій, неможливістю переключити увагу, підвищеними вимогами як до концентрації, так і до стійкості уваги. Політонія - напруження, викликане необхідністю переключень уваги, частих і в несподіваних напрямках.
Фізичне напруження - напруження організму, викликане підвищеним навантаженням на руховий апарат людини.
Емоційне напруження -напруження, викликане конфліктними умовами, підвищеною імовірністю виникнення аварійної ситуації, несподіваною або тривалою напругою інших видів.
Напруження чекання - напруження, яка викликане необхідністю підтримки готовності робочих функцій в умовах відсутності діяльності.
Мотиваційне напруження пов'язане з боротьбою мотивів, з вибором критеріїв для ухвалення рішення.
Втома - напруження, пов'язана з тимчасовим зниженням працездатності, викликаним тривалою роботою.