19. Білет: звуки мовлення. Три аспекти вивчення звуків мовлення.

Взагалі наша мова складається зі звуків. Фонема – це найменша одиниця звукової будови мови.

Морфема — найменша значуща одиниця мови, виражена однією фонемою чи їх сполученням. Ця мовна одиниця є компонентом слова, його будівельним матеріалом. Поєднанням морфем формується не тільки матеріальний бік слова, а і його лексичне та граматичні значення.

Матеріальним засобом реалізації мовлення є звук. Він породжується апаратом мовлення, передається з допомогою повітря і сприймається органами слуху.

Звук — найменша неподільна одиниця мовлення, яка утворюється апаратом мовлення, має фізичну природу і виконує в мові певну функцію.

Звуки поділяються на голосні та приголосні.

Голосні— це звуки людської мови, основу яких становить голос. Приголосні— це звуки людської мови, основу яких становить шум з більшою чи меншою ча­с­ти­ною голосу (дзвінкі) або тільки шум (глухі). Глухі та дзвінки, тверді та м’які приголос­ні утворюють пари.

Є три аспекти вивчення звуків. Фізичний (акустичний), артикуляційний (фізіологічний), лінгвістичний (функціональний).

Фізичний аспект. Усі звуки, в тому числі й мовленнєві,- це хвилі, які виникають внаслідок коливання фізичного тіла. Акустика розрізняє в звуках силу, висоту, довготу, тембр. Сила звука залежить від амплітуди коливань і вимірюється в децибелах. Висота звука залежить від частоти коливань за одиницю часу і вимірюється в герцах. Довгота залежить від тривалості звучання і вимірюється в мілісекундах. Тембр – звукове забарвлення, що виникає внаслідок накладання на основний тон додаткових тонів, які є вищими від основного.

Фізіологічний аспект. Цей аспект пов’язаний з безпосереднім творенням звуків. Умовно можна виділити три “поверхи” мовленнєвого апарату – нижній, середній, верхній. Нижній: легені, бронхи, трахея, діафрагма. Середній: гортань. Верхній: ротова, носова і глоткова порожнини.

Три фази артикуляції: екскурсія (підготовка органів мовлення до вимови звуків), кульмінація (вимова звуків), рекурсія (повернення органів мовлення у вихідне положення).

За участю в артикуляції органи мовлення поділяються на активні і пасивні. Активні (рухомі) – язик, губи, нижня щелепа, м’яке піднебіння, язичок. Пасивні (нерухомі) – зуби, альвеоли, тверде піднебіння, верхня щелепа. Артикуляційна база – це пристосування органів мовлення до вимови звуків рідної мови. Накладання артикуляційної бази однієї мови на іншу приводить до створення акценту.

Лінгвістичний аспект – це функція звуків в мові (фонетичні процеси).

20. Білет: Поняття про артикуляцію. Артикуляційна характеристика звуків.

Артикуляція - сукупність рухів огранів мовлення при вимові певного звука. Для кожної мови цей процес має певні особливості: наприклад, французьке r твориться выбрацією маленького язичка - увули, тоді як українське р є передньоязиковим.

І голосні, і приголосні звуки розрізняються за артикуляційними характеристиками.

Так, при творенні голосних звуків видихуване повітря проходить вільно, при творенні приголосних - дуже часто долає перешкоди, що зумовлює більшу мязову напругу.Для голосних звуків артикуляційна класифікація (або за ступенем просуваня вперед і підняття язика під час творення) є основною, оскільки за тембром описати їх дуже складно. За цими ознаками голосні поділяються на ті, що належать до переднього, середнього та заднього рядів і низького, середнього або високого піднесення.

Більшість голосних належать до переднього і заднього рядів.

За положенням губ розрізняють:

- лабіалізовані (ті голосні, які потребують витягнення і заокруглення губ під час вимови: о, у) - нелабіалізовані голосні.

За підняттям мякого піднебення:

- ротові (характеризуються підняттям мякого піднебення і закриття проходу повітря в ніс)

- носові (мяке піднебення опущене, і повітря вільно проходить до носа. Носові голосні збереглися в польський мові. Існували вони і в старословянській та мали назву юсів).

За ступенем розкриття рота:

- відкриті

- закриті (характериз. більшим мязовим напруженням)

За тривалістю звучання:

- короткі

- довгі

- наддовгі (естонська мова: sada - сто, saada - прийшли, saaada - отримали)

Приголосні звуки характеризуються за місцем і способом творення.

За місцем творення:

1. губні:

- білабіальні (участь у творенні звука прймають обидві губи): б, п, м.

- губно-зубні (нижня губа змикається з верхніми зубами: ф, в)

2. язикові

- передньоязикові: д, т, л, н, ц.

- середньоязикові: j

- задньоязикові: к, х

3. гортанні - утв. при зімкненні або зближенні голосових звязок (англ. [h])

4. глоткові (творяться в порожнині глотки: укр. г, нім. [h])

5. язичкові (увулярні): активна артикуляція увули (франц. [r])

За способом творення:

1. Проривні (зімкнені): утв. зімкненням 2-х артикуляторів, яке прориває видихуване повітря (б, п, д, т, к)

2. Щілинні (фрикативні) - утв. при неповному зімкненні активного і пасивного органів: в, з ж, г, ф.

3. зімкнено-прохідні (поєднання зімкнення і проходу - щілини):

- вібранти (фр. [r])

- плавні, або бокові (повітря проходить по краям ротової порожнини: л)

- носові (назальні) - утв. при опущеному мякому поднебенні, внаслідок чого частина повітря проходить крізь порожнину носа: м, н

4. Африкати - зімкнені приголосні, вимова яких закінчується фрикативною (щілинною) фазою. Гібриди проривних і щілинних. Звуки: ц, дз, дж.

За додатковою артикуляцією:

- тверді

- мякі - при вимові відбувається артикуляційний зсув у напрямку до середнього піднебення. Всі середньоязикові є мякими. Звуки: л, н, т, с.

- аспірати (придихові) - приголосні, які характеризуються великим струменем видихуваного повітря при їх творенні. Англ.: [p], [t], [c].

За тривалістю вимовлення:

- довгі

- короткі