11.Соціальні теорії походження мови.

-теорія соц. Договору - Спочатку люди вели невлаштований спосіб життя , подібно до звірів, поодинці виходили на пасовища і живились смачною травою і плодами. Біда навчила їх захищатися від звірів, допомагати один одному. Вони почали поступово впізнавати один одного. їх звуки були ще неосмисленими і нечленороздільними, але поступово вони перейшли до слів і встановили символи для кожної речі, створили зрозуміле для них самих пояснення всього, що їх оточує". Ця гіпотеза пов'язана зі згаданою вище полемікою щодо того, як речі дістали свої назви, тобто є розвитком учення Демокріта й Аристотеля про умовність, довільність назв (назви за домовленістю). Гіпотезу соціального договору можна заперечити хоч би таким фактом: щоб домовитися, необхідно було вже мати мову.

- гіпотеза трудових вигуків – за цією гіпотезою, інстинктивні вигуки супроводжували колективні трудові дії. Спочатку вони були мимовільними, поступово перетворилися на символи трудових процесів. Первісна мова була набором дієслівних коренів. Це, по суті, варіант вигукової теорії. Тільки тут вигуки виступають засобом ритмізації праці. Вони нічого не виражають, навіть емоцій. На думку О.О. Реформатського, ці вигуки не мають жодної мовної функції: ні комунікативної, ні номінативної, ні експресивної. Насправді таке розуміння мови є біологічним, бо інстинктивний вигук, хоч і пов'язаний із працею, — факт біологічний, а не соціальний.

- гіпотеза жестів. За цією гіпотезою, спочатку виникла мова жестів, а потім на її основі звукова мова.

12.Етапи історичного розвитку мов.

Розвиток конкретних мов залежить від економічного ладу. Так, для первіснообщинного суспільства характерні такі об'єднання людей, як рід і плем'я . Кожне плем'я користувалося своїм діалектом. Розпад племен призводив до роздрібнення діалектів (мов). Тому в той час існували нечисленні за кількістю носіїв мови

Інколи племена об'єднувалися в союзи племен, і так виникали споріднені діалекти. Однак траплялися випадки, коли союз племен не мав спільної мови.

Племінні діалекти і навіть мови племінних союзів мали обмежене функціонування . Вони були лише засобом розмовно-побутового спілкування.

Зародження класового суспільства пов'язане з виникненням рабовласницьких держав . У рабовласницькому суспільстві формуються народності. Племінні діалекти стають територіальними діалектами . Виникає потреба в державній мові. В одних державах виникає єдина державна мова (грецьке койне в Греції , латинська мова в Римі) , в інших — за функціонування багатьох мов одна з них стає спільною лише на деякий період

Суспільні функції мови народності ускладнюються порівняно з племінною мовою. Вона функціонує і в сфері матеріальних , і в сфері духовних потреб людей. З'яв ляються перші писемні мови , серед яких виділяється давньоіндійська мова санскрит , якою написані численні твори релігійної, філософської, юридичної й наукової літератури .

За феодалізму складаються помісно-територіальні діалекти . Роздрібнення держав на маленькі феоди призводить до утворення багатьох діалектів. Інколи такі діалекти настільки розходяться, що це ускладнює спілкування.

Діалектне членування мови не збігається з племінним.

У феодальному суспільстві виникла необхідність наддіалектної мови для державних потреб (церкви, законодавства, науки, літератури). У ролі такої мови використовувалася якась мертва писемна мова. У країнах Сходу — арабська (мова Корану) і давньоєврейська (мова іудейського богослужіння). У Західній Європі — латинська мова,

а для слов'ян — старослов'янська (староболгарська).

З розвитком капіталізму виникають нації. Нація — стійка спільність людей,

яка історично склалася на основі спільності економічного життя , території, мови, особливостей культури та побуту. Для цих об'єднавчих процесів у межах держави необхідна спільна мова. Роль мови в становленні нації є вирішальною. Національною

мовою може бути тільки жива мова. Національна мова обов'язково має літературну форму,

тобто вироблені й прийняті суспільством норми як усно-

го, так і писемного різновидів. Для літературної мови ха-

рактерна також стилістична диференціація мовних за-

собів.

З поширенням літературної мови нівелюються терито-

ріальні діалекти, але водночас з'являються і поширюють-

ся соціальні діалекти.

Відповідно до двох тенденцій у національному питан-

н і — пробудження національної свідомості й боротьба про-

ти національного гноблення, з одного боку, і прагнення

до інтернаціоналізації життя — з іншого, — у мовній по-

літиці дають про себе знати боротьба за права національ-

них мов і прагнення створити міжнародну мову.

Так, скажімо, у багатонаціональних імперіях Росії та

Австро-Угорщині, де явно відчутними були шовіністичні

тенденції панівних націй, недержавні нації — українці ,

чехи, словаки, поляки , серби, хорвати, словенці та ін . —

боролися за права своїх мов.

Стосовно міжнародних мов, то їх створення відбуває-

ться декількома шляхами . По-перше, роль міжнародної

мови можуть виконувати живі національні мови. У XVIII —

початку XIX ст. — французька мова, у другій половині

XIX ст. — англійська, в першій половині XX ст. — німець-

ка. По-друге, виникають допоміжні мови — піджини , як ,

скажімо, Broken English у Африці, Pidgin English у ки-

тайських портах, Russonorsk для росіян і норвежців, са-

бір у середземноморських портах. По-третє, робляться спро-

би створити штучну міжнародну мову. Ще в XVIII ст.

Р. Декарт і Г.-В. Лейбніц говорили про створення штуч-

ної раціональної мови. У 1879 р. німецький мовознавець

И.-М. Шлейєр створив першу штучну мову волапюк (vola

від англ. world "світ" і ptik від англ . speak "говорити" ,

звідки volapuk "світова мова"). У 1887 р. польський лікар

Л.-Л. Заменгоф створив штучну мову есперанто (лат. esperi

"сподіватися"), яка стала найпоширенішою серед усіх ін-

ших штучних мов. Цьому сприяла (і сприяє тепер) прос-

тота її будови й інтернаціональність лексичного складу. У

ній використовується лише 11 закінчень та декілька суфі-

ксів. На есперанто існує значна оригінальна і перекладна

література, в тому числі перекладено твори Т. Шевченка.

Есперанто використовується в пресі і радіомовленні (у

1984 р. на есперанто виходило приблизно 140 періодич-

них видань і працювало 9 радіостанцій).