50.Граматичні значення слів та засоби їх вираження.

Граматичне значення слова – узагальнене мовне значення, яке властиве цілому рядові слів, яке має регулярне вираження у мові.

Гр.знач. носять абстрактний характер.

Граматичне значення невідємне від матеріального вираження

1 ряд:роблю, мию, співаю (значення дії, дієслівний процес, 1 особа – я мию)

2:золотий, добрий, теплий(значення ознаки:ч,р, однина, наз. Відмінок)

3:людям, братам, дітям(означає предмет, дав в, множ, живі істоти)

Гр. значення відрізняється від лексичного:

-відношенням до слова і до будови мови(граматичне значення є обов’язковим, і не можна вжити слово не змінивши його)

-граматична значення є частотніші за лексичні

-характером узагальнення(лекс.знач. – узаг. власт. Предметів, гр.-узаг, влю слів абстрагуючись від лекс. Знач)

-відр.відношенням до мислення і об’єктивної дійсності(лекс. Співвідноситься з дійсністю, гр. – не співвідноситься)

-способом вираження(гр. – має регулярне стандартне, лекс- не має, бо кожне слово це окрема одиниці)

-граматичні мають свох засоби вираження, вираж. Афіксами, чергуванням, наголосом, редуплікацією,суплетивізмом,служб словами,порядком слів, інтонацією.

зв'язок між грамат значенням і засобом вираження є складний.

Найголовнішним засобом вираження є формотворчі афікси. Афіксація – вираж, грамат значень за допомогою суфіксів,префіксів,інфексів і флексій,постфіксів.

Напр: флексією вираж. Знач. Відм. Стіл – стола, знач рода, знач особи – читаю(1) – читає(3)

Суфікс – ступінь порівняння – білий, біліший, милый – милее

Префіксом – знач виду дієслова – робив – зробив, ступ порівняння- кращий – найкращий

Внутр. Флексія – чергування звуків основи черг голосних вик. При утв форми дієслова: to wraite – wrote

Редуплікація – подвоєння основи – ледве-ледве

Чергування звуків: везти — віз; друг — друже. Суплетивізм (зміна основи слова): я — мене; гарний — кращий; говорити — сказати. Наголос: весни, ріки, верби — весни, ріки,верби; вибігати — вибігати. Носієм граматичного значення виступає інше слово: до бібліотеки; більш таланови­тий; буду працювати; написала б,написав би; книга й освіта; здіб­ний, але ледачий.

51.Морфема, види морфем. Морфемний аналіз слова.

Морфема – це найменша значуща одиниця мови, виражена одною фонемою чи певним їх сполученням. Цей термін запроваджений І. О. Бодуеном де Куртене в 70-ті роки ХІХ ст. Морфема завжди є складником слова, його будівельним матеріалом.

Існує три типи значення морфем – речове, дериваційне та реляційне. Речове значення – це узагальнена вказівка на об’єктивну дійсність, узагальнене відображення дійсності. Морфеми з речовим значенням називаються коренями. Усі інші морфеми, крім кореня, називаються афіксами. Вони не вказують безпосередньо на об’єктивну дійсність, як корені.

Принципи поділу на частини мови

• 1. Смисловий (семантичний, лексичний) — характеризує лексичне значення слова або його відсутність; що слово називає: предмет, його ознаку, кількість, дію чи стан тощо.

• 2. Морфологічний — своєрідність граматичної (морфологічної) форми слова: носієм яких граматичних значень є слово.

• 3. Синтаксичний — типова синтаксична функція слова: у ролі якого члена речення воно найчастіше виступає.

• 4. Словотворчий — специфічні для певної групи слів способи творення та словотворчі засоби.

В українській мові виділяються десять частин мови; 6 самостійних, 3 – службових і вигук:

• самостійні (повнозначні), оскільки слова з цих частин мови можуть виконувати синтаксичні ролі членів речення (підмет, присудок, додаток, означення та обставини)

  • іменник — хто? що? Змінювана за відмінками.

  • прикметник — який? чий? котрий? Змінювана за відмінками.

  • числівник — скільки? Змінювана за відмінками.

  • займенник — хто? що? кий? чий? котрий? скільки? Змінювана за відмінками.

  • дієслово — що робити? що зробити? Змінювана за особами.

  • прислівник — де? коли? чому? як? Незмінювана.

• службові (неповнозначні) слова не виконують синтаксичних ролей у реченні, до них не можна поставити питань, є незмінюваними

  • сполучник

  • прийменник

  • частка;

• Окремо стоїть вигук.

В. В. Виноградов до частин мови від­носить не всі слова, а тільки ті, які можуть бути члена­ми речення. Тому, крім семи частин мови (іменників, прикметників, числівників, займенників, дієслів, прис­лівників і категорії стану), він виділяє ще частки мови (власне частки, зв'язки, прийменники та сполучники), модальні слова й вигуки. Його класифікація створена на матеріалі російської мови. Якоюсь мірою вона може бути перенесена на інші слов'янські мови. Створити одну універсальну для всіх мов класифікацію частин мови неможливо.