
- •1.Мовознавство як наука. Предмет мовознавства, завдання та мета.
- •2. Розділи мовознавства.
- •3. Місце мовознавства серед інших наук, зв*язки мовознавства з іншими науками.
- •4.Методи і методики вивчення мовознавства
- •5.Природа мови. Ідеалістичні і матеріалістичні погляди на природу мови.
- •6.Мова і мислення
- •7.Мова і мовлення
- •8.Функції мови
- •9. Невербальні засоби спілкування.
- •10.Біологічні теорії походження мови.
- •11.Соціальні теорії походження мови.
- •12.Етапи історичного розвитку мов.
- •13.Контакти мов
- •14. Виникнення писемності. Предметне письмо.
- •15. Основні етапи розвитку письма.
- •18.Інтерлінгвістика. Причини створення штучних мов. Характеристика основних штучних мов.
- •19. Звуки мовлення. Три аспекти мовних звуків.
- •20.Поняття про артикуляцію. Артикуляційна характеристика звуків.
- •21.Класифікація голосних
- •Огублені і неогублені голосні
- •Наголошені і ненаголошені голосні
- •22. Класифікація приголосних.
- •23.Фонологія. Функції фонеми. Система фонем.
- •25.Склад. Теорія складу. Принципи складоподілу.
- •26. Фонетичне членування мовленнєвого потоку.
- •29.Наголос і його види.
- •30.Алфавіт. Сім*ї алфавітів.
- •31. Графіка і орфографія. Принципи орфографії в сучасних мовах.
- •32.Слово, його лексичне значення. Основні ознаки слова.
- •34.Моносемія і полісемія. Пряме і переносне значення слова.
- •36. Омонімія
- •37.Явище синонімії, види синонімів.
- •38. Антоніми, види антонімів
- •39. Евфемізми, табу
- •41.Активна і пасивна лексика.
- •42.Неологізми і їх різновиди. Неологізми
- •Авторські неологізми
- •43.Історизми і архаїзми
- •46. Лексикографія. Види словників.
- •44.Фразеологізм, ознаки фразеологізму.Особливості перекладу фразеологізмів
- •45.Класифікація фразеологізмів
- •47.Основні тлумачні словники(укр., рос, франц, англ.)
- •48.Граматика.Роздіи граматики. Абстрактний характер граматики.
- •49.Граматичні форми та граматичні категорії.
- •50.Граматичні значення слів та засоби їх вираження.
- •51.Морфема, види морфем. Морфемний аналіз слова.
- •52.Історичні зміни морфемної будови слова(опрощення, пере розклад, ускладнення).
- •53.Поняття про словотвір. Способи словотвору. Поняття про словотвірний аналіз.
- •54.Принципи виділення частин мови. Класифікація частин мови.
- •55.Синтаксис. Словосполучення, їхня класифікація.
- •58.Генеалогічна класифікація мов.
- •59.Характеристика індоєвропейської сімї мов.
- •60. Слов*янські мови.
- •61.Германські мови.
- •62.Романські мови.
29.Наголос і його види.
Наголос – виділення одного або кількох складів у реченні, за допомогою посилення м’язового напруження у його вимові.
Залежно від того, з якою сегментною одиницею співвідноситься наголос, його поділяють на:
-словесний (тактовий) наголос.
-вільний (нефіксований) наголос (на будь-якому складі в межах слова)
-рухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)
-нерухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)
-постійний (фіксований) наголос (на певному складі в межах слова)
-синтагматичний наголосфразовий наголос
-логічний
Функції наголосу
-Видільна — наголос виділяє склад в межах слова, синтагми, фрази.
-Конститутивна — наголос організовує послідовність складів, об'єднуючи їх в єдине ціле й остаточно надаючи цій єдності рис слова.
-Смисло- і форморозрізнювальна — функція властива вільному наголосові і полягає в розрізненні значення слова.
30.Алфавіт. Сім*ї алфавітів.
.Алфавіт- Сукупність букв, якогось фонографічного письма, розташованим в установленому порядку. Алфавіт вивч. Графікою-
-сукупність усіх засобів письма
-розд. мовозн, який вивчає співвідношення між графемами і звуками.
У світі існує 4 сімї алфавітів
Латинська, словянська – 10 %, арабська 10%, індійська – 20 %
Європейські мови побудовані на основі грецького та латинського алфавіту.
Латиницю використовують – в’єтнамська, турецька, есперанто, інтерлінгва, а також групи які належать до романської, кельтської, балтійської, частина пд. Словянської і зх. Слов.
Кирилиця – білоруська, болгарська, македонська, рос, сербська, укр., чорногорська, латинська, боснійська, кашубська, польська, словенська, чеська, арабаська.
31. Графіка і орфографія. Принципи орфографії в сучасних мовах.
У мовознавстві для вивчення знаків, якими записується звукове мовлення, створений окремий розділ — графіка. Вона досліджує форму літер, їх взаєморозташування, напрямок письма.Графіка—сукупність усіх засобів письма (у звуковому письмі літер і допоміжних знаків), які використовують для передавання звукової мови; розділ мовознавства, що вивчає форми літер і співвідношення їх зі звуками мови.Об'єднує графіка великі і малі літери, які відрізняються не тільки розмірами, а й формою та функцією.Засоби письма можна відтворювати рукописним і друкованим способами, що зумовлює розбіжності у формі літер. Рукописний запис реалізується у різних почерках, які зазнають змін у часі, мають вікові, соціальні, статеві й індивідуальні відмінності. За почерком можна ідентифікувати людину, що точно виконує графологічна експертиза. Аналіз української графіки свідчить, що вона економно, чітко, недвозначно (в сполученнях літер) передає будь-яке звучання, притаманне українській мові.Отже, завданням графіки є забезпечення максимальної зручності запису звукового мовлення. Це значною мірою залежить від техніки письма. До винайдення книгодрукування інформацію фіксували тільки від руки. Тоді існували відповідні форми письма — у слов'ян устав, півустав, скоропис. Для потреб друку форма літер також змінювалася (церковне письмо, світське письмо). Орфографія. Особливості історично сформованих графічних систем зумовили розроблення правил, які регулюють відношення літер і звуків, встановлюють добір букв для передавання конкретних значущих одиниць мови. Основою практичного застосування графіки для запису текстів є орфографія.Орфографія— система правил відтворення звукового мовлення на письмі; розділ мовознавства, який розробляє і досліджує систему правил написання.Правила орфографії єдині для мови і обов'язкові для всіх, хто користується письмовою формою мови. Порушення їх призводить до помилкового відтворення звукової мови.Орфографія, або правопис, ґрунтується на певних принципах — закономірностях, які обумовлюють розроблення правил написання. Основними принципами орфографії є фонетичний, морфологічний, історичний (традиційний) і диференційний.
Основними принципами орфографії є фонетичний, морфологічний, історичний і диференційний.
Фонетичний принцип орфографії. Він полягає в точному записі звучання мови. За цим принципом в українській мові той самий префікс відповідно до його вимови передають перед приголосними [к], [п], [т], [ф], [х] літерою с (спитати, схопити), а перед дзвінкими й сонорними — літерою з (збути, зробити). Морфологічний принцип орфографії. Він передбачає однакове написання морфем незалежно від їх вимови в окремих формах слова або споріднених словах. За цим принципом в українській мові префікс роз пишуть з кінцевим з в усіх випадках. На відміну від білоруського та російського правописів, у яких переважає один принцип, українська орфографія спирається майже однаковою мірою як на фонетичний, так і на морфологічний принципи. Історичний (традиційний) принцип орфографії. Відповідно до цього принципу написання обґрунтовують не вимовою і бажанням зберегти однакове відтворення морфеми, а давнім написанням слова чи звичкою. За історичним принципом пишуть українські є або и, що позначають ненаголошені голосні в тих словах, у яких ці звуки не можна перевірити наголосом: левада, леміш, кишеня, лиман. У правописі французької мови історичний принцип зумовлює значну кількість написань, а в правописі англійської мови він став провідним.
Диференційний принцип орфографії. Його ще називають смисловим, символічним, ідеографічним, ієрогліфічним, семантично-диференційним. Диференційний принцип передбачає графічне розрізнення слів, що мають однакове звучання. Він реалізується у перетворенні омонімів чи омоформ на омофони, що дає змогу диференціювати значення слів за їх графічною формою.Диференційний принцип орфографії обумовлює написання великої літери. Воно забезпечує розрізнення однозвучних загальних і власних назв.Реалізується диференційний принцип також у багатьох написаннях слів окремо і разом, наприклад до дому — додому, в гору — вгору.Отже, правила написання ґрунтуються на чотирьох принципах орфографії, серед яких найпоширенішими є фонетичний і морфологічний, а в деяких мовах провідним став історичний. Диференційний принцип характерний для правопису всіх мов, однак виступає як допоміжний.