29.Наголос і його види.

Наголос – виділення одного або кількох складів у реченні, за допомогою посилення м’язового напруження у його вимові.

Залежно від того, з якою сегментною одиницею співвідноситься наголос, його поділяють на:

-словесний (тактовий) наголос.

-вільний (нефіксований) наголос (на будь-якому складі в межах слова)

-рухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)

-нерухомий наголос (залежно від того, чи зберігається наголошений склад в різних формах одного й того ж слова)

-постійний (фіксований) наголос (на певному складі в межах слова)

-синтагматичний наголосфразовий наголос

-логічний

Функції наголосу

-Видільна — наголос виділяє склад в межах слова, синтагми, фрази.

-Конститутивна — наголос організовує послідовність складів, об'єднуючи їх в єдине ціле й остаточно надаючи цій єдності рис слова.

-Смисло- і форморозрізнювальна — функція властива вільному наголосові і полягає в розрізненні значення слова.

30.Алфавіт. Сім*ї алфавітів.

.Алфавіт- Сукупність букв, якогось фонографічного письма, розташованим в установленому порядку. Алфавіт вивч. Графікою-

-сукупність усіх засобів письма

-розд. мовозн, який вивчає співвідношення між графемами і звуками.

У світі існує 4 сімї алфавітів

Латинська, словянська – 10 %, арабська 10%, індійська – 20 %

Європейські мови побудовані на основі грецького та латинського алфавіту.

Латиницю використовують – в’єтнамська, турецька, есперанто, інтерлінгва, а також групи які належать до романської, кельтської, балтійської, частина пд. Словянської і зх. Слов.

Кирилиця – білоруська, болгарська, македонська, рос, сербська, укр., чорногорська, латинська, боснійська, кашубська, польська, словенська, чеська, арабаська.

31. Графіка і орфографія. Принципи орфографії в сучасних мовах.

У мовознавстві для вивчення знаків, якими записується звукове мовлення, створений окремий розділ — графіка. Вона досліджує форму літер, їх взаєморозташування, напрямок письма.Графіка—сукупність усіх засобів письма (у звуковому письмі літер і допоміжних знаків), які використовують для передавання звукової мови; розділ мовознавства, що вивчає форми літер і співвідношення їх зі звуками мови.Об'єднує графіка великі і малі літери, які відрізняються не тільки розмірами, а й формою та функцією.Засоби письма можна відтворювати рукописним і друкованим способами, що зумовлює розбіжності у формі літер. Рукописний запис реалізується у різних почерках, які зазнають змін у часі, мають вікові, соціальні, статеві й індивідуальні відмінності. За почерком можна ідентифікувати людину, що точно виконує графологічна експертиза. Аналіз української графіки свідчить, що вона економно, чітко, недвозначно (в сполученнях літер) передає будь-яке звучання, притаманне українській мові.Отже, завданням графіки є забезпечення максимальної зручності запису звукового мовлення. Це значною мірою залежить від техніки письма. До винайдення книгодрукування інформацію фіксували тільки від руки. Тоді існували відповідні форми письма — у слов'ян устав, півустав, скоропис. Для потреб друку форма літер також змінювалася (церковне письмо, світське письмо). Орфографія. Особливості історично сформованих графічних систем зумовили розроблення правил, які регулюють відношення літер і звуків, встановлюють добір букв для передавання конкретних значущих одиниць мови. Основою практичного застосування графіки для запису текстів є орфографія.Орфографія— система правил відтворення звукового мовлення на письмі; розділ мовознавства, який розробляє і досліджує систему правил написання.Правила орфографії єдині для мови і обов'язкові для всіх, хто користується письмовою формою мови. Порушення їх призводить до помилкового відтворення звукової мови.Орфографія, або правопис, ґрунтується на певних принципах — закономірностях, які обумовлюють розроблення правил написання. Основними принципами орфографії є фонетичний, морфологічний, історичний (традиційний) і диференційний.

Основними принципами орфографії є фонетичний, морфологічний, історичний і диференційний.

Фонетичний принцип орфографії. Він полягає в точному записі звучання мови. За цим принципом в українській мові той самий префікс відповідно до його вимови передають перед приголосними [к], [п], [т], [ф], [х] літерою с (спитати, схопити), а перед дзвінкими й сонорними — літерою з (збути, зробити). Морфологічний принцип орфографії. Він передбачає однакове написання морфем незалежно від їх вимови в окремих формах слова або споріднених словах. За цим принципом в українській мові префікс роз пишуть з кінцевим з в усіх випадках. На відміну від білоруського та російського правописів, у яких переважає один принцип, українська орфографія спирається майже однаковою мірою як на фонетичний, так і на морфологічний принципи. Історичний (традиційний) принцип орфографії. Відповідно до цього принципу написання обґрунтовують не вимовою і бажанням зберегти однакове відтворення морфеми, а давнім написанням слова чи звичкою. За історичним принципом пишуть українські є або и, що позначають ненаголошені голосні в тих словах, у яких ці звуки не можна перевірити наголосом: левада, леміш, кишеня, лиман. У правописі французької мови історичний принцип зумовлює значну кількість написань, а в правописі англійської мови він став провідним.

Диференційний принцип орфографії. Його ще називають смисловим, символічним, ідеографічним, ієрогліфічним, семантично-диференційним. Диференційний принцип передбачає графічне розрізнення слів, що мають однакове звучання. Він реалізується у перетворенні омонімів чи омоформ на омофони, що дає змогу диференціювати значення слів за їх графічною формою.Диференційний принцип орфографії обумовлює написання великої літери. Воно забезпечує розрізнення однозвучних загальних і власних назв.Реалізується диференційний принцип також у багатьох написаннях слів окремо і разом, наприклад до дому — додому, в гору — вгору.Отже, правила написання ґрунтуються на чотирьох принципах орфографії, серед яких найпоширенішими є фонетичний і морфологічний, а в деяких мовах провідним став історичний. Диференційний принцип характерний для правопису всіх мов, однак виступає як допоміжний.