Початки української преси Народження преси на українських землях

У 1776 р. появляється перший на українських землях часопис. Це тижневик французькою мовою під назвою «Gazette de Leopol», перше число якого появилося у Львові 1 січня, його власником і видавцем був невідомий якийсь Chevalie Ossoudi. Проіснував цей часопис лише рік. Його сторінки (кожне число виходило на 4 стор.), як також сторінки його додатків, приносили вісті зі всіх важніших міст Європи. Головно були це вісті політичного характеру, а подекуди і з приватного життя. Відповідали вони за формою нинішнім телеграмам і хронікарським заміткам. Жодних статей (редакційних чи інших) тут не було.

Серед цих вістей траплялися часом вісті й з українського життя, як місцевого характеру, так і зі східних українських земель. З останніх особливу увагу звертають на себе, наприклад, вісті про призначення гр. Румянцева генерал-губернатором України, про перенесення столиці України з Глухова до Києва, як також цікава російська записка про плавбу на Чорному морі, в якій подано причини зруйнування Запорізької Січі: зробити торговельний шлях Дніпром безпечним від запорізьких козаків.

На східних українських землях постання періодичної преси сталося ще пізніш, а саме в першій половині XIX ст. Найперше появляється вона у Харкові, потім в Одесі, врешті, в Києві.

Першим таким часописом був тижневик під назвою «Харковський Еженедельник», що його почав видавати 1812 р. харківський книгар Лангнер при найближчій участі проф. Харківського університету К. Нельдехена. Часопис близько стояв до університету, подаючи інформаційний матеріал, в якому відбивався місцевий побут та інтереси, якими жило громадянство тодішньої Слобожанщини. Появилося 12 чисел. Припинив своє існування з огляду на малу кількість передплатників, що було зазначено управою університету такими словами: «...в тутешньому краї дуже мало людей, що цікавляться такими творами (сочинениями)».

Першим щоденником на східноукраїнських землях став «Одесский Вестник», що почав виходити в Одесі 1827 р. і протримався до 1893 р.

У Києві перший часопис (газета) появився 1835 р. Власне був це сурогат газети під назвою «Киевские Объявления», що виходили в 1835-38 і 1850-58 pp. Появлялися вони щодня, але тільки впродовж одного місяця січня, під час контрактових ярмарків. [...]

Початки української преси на східноукраїнських землях

На східноукраїнських землях преса виникає як чинник захисту української культури і збереження національної спільноти на ґрунті історичної минувшини. Характеристичною її рисою стає те, що виникає вона з ініціативи та старанням самого українського суспільства. Це виразно відрізняє її початки від початків преси багатьох інших народів і зокрема від початків преси московської, що була продуктом уряду чи урядових чинників, як наприклад, «Куранти» (1621), «Ведомости Московскаго Государства» − (1702) тощо. Діяльність їх редакторів і співредакторів була нічим іншим, як приневоленою, урядовою, часто немилою службою, яку мусили виконувати з наказу відповідних урядових чиновників. Відмінний був початок, а ще більше − в пізніших часах стадії розвитку української преси, її народження тісно в'яжеться з відкриттям першого в Україні університету в Харкові в 1805 p., що постає старанням суспільства. Тут скупчилися видатніші наукові, літературні та громадські сили того часу. Університет набирає значення науково-культурного центру, скупчує навколо себе всі громадсько-культурні інтереси Слобожанщини. З університетом же в'яжеться новий цензурний закон (1804), яким після доби, що тяжіла над українським друкованим словом від 1720 р. (наказ Петра І), передавалася цензура до рук професорських колегій університетів. Все це сприяло народженню української преси і то саме в Харкові, де незабаром і появилися її перші органи.

Як ці органи, так і наступні часописи чи їх заступники пізніших років у формі альманахів або збірників, появляються в двох мовах: російській і українській, а часом лише в російській. Пояснення такого явища треба шукати в мовній та загальнокультурній асиміляційній дійсності, що на той час набрала вже поважної сили на українських землях під Росією, як також у проявах своєї чинності урядового «недремлющого ока», що недоброзичливо дивилося на вживання української мови як на прояв українського національно-культурного відокремлення. [...]