Пам’ятки братських шкіл на Україні к. Сакович «Арістотелівські проблеми, або Питання про природу людини» коментар

Твір «Aristoteles problemata, albo Pytania o przyrodzeniu czlowieczym» (Krakow, 1620), на титулі якого стоїть ім'я Касіяна (Каліста) Саковича (бл. 1579 − 1647), дидаскала і ректора Київської братської школи, був, ймовірно, першим підручником філософії, створеним східнослов'янським автором. Нині цей твір в єдиному, відомому науці примірникові, зберігається в бібліотеці ім. Оссолінських у Вроцлаві (ПНР). [...]

Присвята-передмова, а також додані до книги зразки промов, що виконували функцію посібника з риторики, є власним, оригінальним твором Касіяна Саковича. Текст, що йде після передмови, є наслідком перекладу і переробки псевдоарістотелівського апокрифічного твору. До цього тексту включено багато сторінок, на яких йдеться про ідейно-філософську і релігійно-полемічну боротьбу на Україні наприкінці XVI − на початку XVII ст. Авторство цих сторінок також належить К. Саковичу.

[...] Твори типу «Арістотелівські проблеми» користувались великого популярністю у східних слов'ян у XVI− XVII ст., особливо в Росії, де вони поширювались у численних списках. [...]

Твір К. Саковича «Арістотелівські проблеми, або Питання про природу людини» звернений до земного життя людини як природного єства. Усі відправлення, які відбуваються в організмі людини, функціонування і будову її органів автор пояснює без звернення до потойбічних, трансцендентних сил, на основі природних закономірностей. В цьому книга тяжіє до гуманізму. Написана вона в руслі переакцентування уваги від богопізнання до пізнання природи і людини, що було властиво для доби Відродження.

Спонуканий пошуками природничо-наукового витлумачення людського єства, автор першим, після тривалого панування у східних слов'ян неоплатонізму, звертається до арістотелізму. Його приваблює передусім логічне, натурфілософське і, особливо, психологічне вчення Стагірита. І якщо при вивченні людського тіла, вегетативної і чуттєвої душі опора на твори Арістотеля переважає, то при аналізі розумної душі, яку автор ще не може пояснити на основі природознавства, він знову повертається до неоплатонізму, містики і релігії.

Твір К. Саковича рясніє іменами античних філософів, письменників, учених. Тут ми подибуємо посилання не лише на твори Арістотеля та Платона, Гомера і Геродота, а й піфагорійців, стоїків, Плінія, Светонія, Вергілія, Плутарха, Діогена Лаерція, Тіта Лівія, Гіппократа, Галена. Автор посилається як на однакові авторитети на твори античних учених-язичників, так і християнських письменників, що було властиво Відродженню. Звертається він і до середньовічних авторів, зокрема до творів Авіценни, Альберта Великого і новіших учених, мислителів і письменників, зокрема до творів Джіроламо Кардано, Цезаря Баронія, Джуліо Скалігеро.

Якщо перші ідеологи братського руху, борючись проти католицизму, негативно ставились і до всієї західноєвропейської філософії і науки, вбачаючи в них його обґрунтування, то К. Сакович вже розуміє необхідність опори філософської думки східних слов'ян на всі досягнення тогочасної духовної культури. Він продовжує синтез культурно-філософських надбань Заходу і Сходу Європи, надаючи цьому процесові небаченого раніше на Україні розмаху і прискорення. Особливо яскраво це позначилось на використанні К. Саковичем і введені ним у навчальний процес латинської філософської термінології, категоріально-понятійного апарату, зокрема таких категорій, як матерія і форма, субстанція й акциденція, есенція і екзистенція та ін.