Джерела та історія тексту Печерського патерика

[...] Як уже мовилось, з-під пера насельників Києво-Печерської лаври вийшла значна частина давньоруської літературної та історіографічної спадщини. Чільне місце у цій спадщині займає Печерський патерик, у якому сплелися воєдино агіографічні та літописні пам'ятки, проповіді − все найкраще, створене в Лаврі протягом її майже тисячолітньої історії. [...]

Основа Патерика була закладена за два століття до створення його першої редакції. Першим печерським агіографічним твором є Житіє прп. Феодосія Печерського. Воно було написане прп. Нестором за ігуменства прп. Никона Великого (1078-1088) [...]

Прп. Нестор належав до молодшого покоління монастирської братії, а тому в основу житія лягли перекази старших братів. Як і пізніше в роботі над «Повістю минулих літ», прп. Нестор поставився до цих джерел надзвичайно дбайливо: в тексті виділено походження ледь не кожної цитованої оповіді. Провадився, безперечно, і критичний відбір джерел, на що вказує їхня нечисленність. Одним із головних респондентів прп. Нестора мав бути сам прп. Никон, хоча його ім'я, як оповідача, в житії і не згадується.

Слід зазначити, що писався твір, насамперед, не для ченців монастиря, а для Київської митрополії, од якої залежала справа канонізації (тобто, офіційного перковного визнання прп. Феодосія святим). А тому прп. Нестор надавав великого значення дотриманню канону подібних творів та пошуку паралелей у житіях найвизначніших святих давнини. На деякі з них він прямо посилається. [...]

Щонайважливішою першоосновою Києво-Печерського патерика був Літопис.

Печерське літописання − одне з найцікавіших та найзаплутаніших питань історії давньоруської літератури. Бо хоча перший український літопис (т. зв. літопис Аскольда, існування якого на відміну од вельми сумнівної аутентичності Велесової книги доведено серйозними науковими студіями), було створено за два століття до заснування Лаври, але саме тут, у Печерському монастирі, в другій половині XI ст. була заснована вітчизняна історія як наука; а методика історичного дослідження і порокового викладу, притаманна нашим літописам і розроблена печерськими літописцями, проіснувала багато століть й була запозичена іншими народами − московітами, білорусами, литовцями, молдаванами. [...]

Вершиною літописання Києво-Печерського монастиря стала створена прп. Нестором Літописцем бл. 1113 р. «Повість минулих літ».

10 квітня 1462 року була завершена найвідоміша, крім хіба що друкованої, редакція Патерика − Касіянівська II. Працюючи над нею, Касіян не просто переписав текст збірки, а й дуже ґрунтовно переробив його. Якщо в Касіянівській І редакції матеріал викладено за змістом, то в своїй другій редакції Касіян зробив спробу розташувати його за хронологічним принципом. [...]

Патерик Києво-Печерський / Упорядкувала, адаптувала українською мовою, склала додатки і примітки Ірина Жиленко. Відп. редактор В. М. Колпакова. − 2-е вид. − К., 2001. − 348 с. − С. 5−10.

***

В історико-літературній спадщині українців знайдемо, на жаль, не надто багато писемних пам'яток, із яких зможемо почерпнути відомості про життєву філософію, побут і звичаї наших предків. Простуючи шляхом свого національного розвитку, не багато зберегли ми з того, що впродовж віків створили прадіди. [...] Проте незважаючи на обставини, які часто змушували нас орати чужу ниву, все-таки деякі цінні пам'ятки давньої української літератури дійшли до нас. Серед цієї спадщини особливе місце посідає Києво-Печерський Патерик. [...]

Читаючи Патерик, потрібно пам'ятати про специфіку таких текстів, яка полягає у використанні особливого стилю, притаманного житійній літературі. Твір, який можна сприйняти як проілюстровану численними оповідями про різноманітні чуда апологію Києво-Печерської Лаври, для сучасного християнина є цінним завдяки прикладам особистого досвіду різних людей на шляху до Бога. Автори оповідей виходять за дещо тісні рамки звичних агіографічних матриць і показують нам не готові іконографічні лики як взірці для наслідування, а впроваджують нас у цілий світ своїх героїв, детально знайомлячи з їхніми переживаннями, духовним становленням та внутрішньою боротьбою. Це робить їх ближчими і зрозумілішими сучасному читачеві.

Сучасний християнин не завжди готовий сприймати літературу такого жанру; деякі події і факти, що описує Патерик, нелегко узгодити з раціоналізмом нашого часу, а те, що промовляло до наших предків сім століть назад, не зворушує людину початку третього тисячоліття. Тому важливо поза специфічним літературними формами і такою великою культурно-цивілізаційною різницею побачити найсуттєвіше − людину на шляху до Бога. Придивившись уважніше, побачимо, що людина часів печерських старців у своїй суті не дуже відрізнялася від нас. Вона намагається бути господарем свого життя, турбується про дочасне і хоче, щоб віра не стояла їй на заваді в утвердженні «раю» на землі. Також Бог − тоді, як і тепер − залишається тим самим і не перестає кликати людину до спасення. [...]

Патерик став тим вічно відновлюваним, поширюваним, а з початком нашого друкарства − неустанно передруковуваним твором старого нашого письменства, «золотою книгою» українського письменного люду, джерелом його літературної утіхи і морального поучення».

Києво-Печерський Патерик/ Пер. із церковносл. М. Кашуба і Н. Пікулик. - Львів: Свічадо, 2007. - 192 с. − С. 3−6.