Значення Трипільської культури

Історичне значення Трипільської культури полягає передусім у тому, що це була перша осіла землеробська культура на території України, яка вплинула на формування традиційної матеріальної культури й, можливо, духовної культури українського селянства.

За словами українською мислителя першої половини XX століття Ю. Липи, українцям у спадщину від трипільців дісталися розташування сіл і доріг, кераміка, розпис печей і навіть фольклор, майже вся усна словесність. Українські етнографи та історики вказують на те, що деякі сільські обряди та свята українців ведуть свій початок ви часів Трипілля, зокрема український Святвечір або хліборобський обряд «обжинки».

Чугуєнко М. Україна, яка шокує. Лабіринти історії. − Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2003, 352 с. − С. 48.

Скіфи і сармати

Чому для нас так важливо знати про іраномовні народи скіфів і сарматів, які вже давно зникли з лиця землі? Зникнувши як етноси, вони залишили помітний слід в історії та психології народів Східної Європи. Протягом століть Велика Скіфія та Сарматія були збірною назвою для численних народів Європи.

На думку багатьох авторитетних вчених-філологів, назви річок Дон, Дніпро, Дністер, Дунай мають іранське походження. Історичні назви «анти» та «русь» також мають іранські корені. Деякі автори зазначають, що серед скіфів було плем'я росомонів, про яке свого часу писав Йордан, і від нього пішла назва літописних русів. Російські славісти XIX століття, серед яких був і М. Фасмер − автор Етимологічного словника російської мови, виводили назву Русь від імені сарматського племені роксоланів.

Візантійські автори тривалий час називали русів тавро-скіфами. Серед вождів русів, які підписали в X столітті договір з Візантією, були бояри з іменами іранського походження − Прастенъ, Истръ, Фрастенъ. Фурстенъ. Саме від сарматів виводила свій міфічний родовід гордовита польська шляхта. Турецький султан називав Богдана Хмельницького князем Сарматії.

Чугуєнко М. Україна, яка шокує. Лабіринти історії. − Харків: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля», 2003, 352 с. − С. 68.

Сармати: життя, побут, релігія, мистецтво Житло, їжа, хатнє начиння

Протягом усієї своєї історії сармати були кочовими скотарями. Страбон та Овідій згадують сарматські вози, а перший зазначає, що сармати живуть у наметах. На фресках пантікапейських склепів перших століть н.е. є зображення сарматських жител, що нагадують юрти монголів та інших азіатських кочовиків. У похованнях на території України є поодинокі знахідки коліс від сарматських возів із 12 -14 спицями.

Кочовий побут зумовлював склад їжі та хатнього начиння. Хоча в розпорядженні археологів майже немає матеріальних решток сарматського «меню» (крім кісток вівці, що їх знаходять у похованнях), не буде помилкою вважати, що в їх раціоні м'ясна їжа відігравала помітну роль. Найчастіше в могилах знаходять найбільш поживні частини тушки вівці − передню ногу з лопаткою та частиною грудини або хрестець. За етнографічними паралелями, суттєву частину м'ясного столу мала складати конина, але в поховальному ритуалі вона чомусь не використовувалась. Популярними були молочні продукти: кумис, молоко, сир. Торговельні стосунки та данина забезпечували сарматів продуктами землеробства: зерном, борошном, овочами, олією, вином.

Столовий та кухонний посуд сарматів досить різноманітний. Імовірно як останній використовувались численні типи ліпних горщиків. За столовий посуд правили глеки, миски, кухлі античного виробництва. Заможні верстви населення дозволяли собі мати дорогий червонолаковий або скляний посуд, у найбагатших могилах зрідка знаходять коштовні металеві (срібні, золочені, бронзові) глеки для вина, черпаки, келихи, канфари.