Із книги і. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?»

[...] От і радіємо з денаціоналізації десятків народів, з успіхів русифікації, того, що мовляв понад десять мільйонів неросіян в Союзі, за останнім переписом назвали «рідною» російську мову і зреклися своєї мови. І ставимо це в заслугу «великому и могучему русскому языку», забуваючи, що всі великі росіяни вбачали велич і красу своєї мови зовсім не в її нібито здатності витісняти й заміняти собою інші і славили її лише тоді й остільки, коли й оскільки йшлося про обстоювання її для себе, а не поширення її на інших. [...]

Щоб десятки націй СРСР «добровільно» відмовилися від своєї мови й національності, для цього потрібно дуже багато, непомірно багато неправди й несправедливості. Бо ж в атмосфері правди й справедливості безглузда й дика сама постановка такого питання, такої мети: спеціально відмовлятися, цілим народом відмовлятися від своєї мови. ...Потрібно багато несправедливості і неправди щодо минулої історії цих народів, щодо марксизму-ленінізму, щодо суті комунізму, щодо характеру тих процесів, які відбуваються на наших очах.

Історія України: Документи. Матеріали. Посібник / Уклад., комент. В. Ю. Короля. − К.: Видавничий центр «Академія», 2002. − 448 с. − С. 395−396.

Із книги є. Сверстюка «Блудні сини України» (про «шістдесятників»)

«Шістдесятники» − учасники руху за оновлення радянського суспільства 60-х років. Вони шукали нових форм творчості, нового осмислення досвіду в умовах тоталітарної системи, ставали на шлях боротьби за оновлення суспільства. Найбільш відомими були: Василь Симоненко, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, Іван Світличний, Іван Дзюба, Петро Заливаха, Василь Стус, Алла Горська, Ігор та Ірина Калинці та ін.

Шістдесятники − велике явище другої половини XX століття, дивне своєю появою в непевну пору відлиги і стоїчним протистоянням неосталінізму та живучою енергією в пору лібералізації. [...]

Серед ознак шістдесятників я б поставив на перше місце юний ідеалізм, який просвітлює, підносить і єднає. Під цим індикатором раптом звужується аморфне коло людей 60-х років і фіксується образ:

Такий був час: кругом шакали,

У колі жменька нас жива,

А ми феномена шукали

І спотикались об слова.

Другою ознакою, отже, я б назвав шукання правди і чесної позиції. В самому шуканні вже є неприйняття і опір. Поетів тоді називали формалістами за шукання своєї індивідуальності. Насправді − за шукання істини − замість ідеї, спущеної зверху для оспівування.

Як третю ознаку я б виділив неприйняття, опір, протистояння офіціальній літературі і всьому апаратові будівничих казарм.

Сверстюк Є. Блудні сини України / Євген Серстюк. − К., 1993. −244 с. − С. 24−25.

Постанова пленуму цк компартії України «Завдання Комуністичної партії України по виконанню рішень червневого пленуму цк кпрс про дальше піднесення ідеологічної роботи» (1 − 2 липня 1963р.)

[...] Пленум зобов'язує партійні комітети посилити і удосконалити керівництво пресою, видавництвами, радіо і телебаченням. Головним в роботі цих ударних сил ідеологічного фронту повинні бути формування у радянських людей марксистсько-ленінського світогляду і комуністичної моралі, систематичне і глибоке висвітлення діяльності партії і всього радянського народу по виконанню господарських планів, підвищенню продуктивності праці, поліпшенню керівництва виробництвом, проблемами культурного життя. [...]

Обкоми, міськкоми, райкоми партії повинні рішуче поліпшити ідейно-виховну роботу серед художньої інтелігенції, піднести марксистсько-ленінську озброєність творчих працівників, їх партійну принциповість і наступальну непримиренність до будь-яких проявів буржуазної ідеології. Необхідно мобілізувати всі сили письменників, композиторів, художників, працівників кінематографії і театру на створення високоідейних, художньо досконалих творів, присвячених радянській дійсності, боротьбі нашого народу за торжество ідеалів комунізму. [...] Стверджуючи позиції соціалістичного реалізму, ленінські принципи партійності і народності в літературі й мистецтві, треба рішуче виступати проти чужих, ворожих радянському мистецтву тенденцій, вести наполегливу боротьбу як проти формалістичних викрутасів, так і проти сірості й ремісництва, за новаторське комуністичне мистецтво.

Пленум звертає увагу обкомів, міськкомів, райкомів партії, Міністерства культури УРСР на необхідність посилення керівництва і широкого громадського контролю за формуванням репертуару театрів, концертних організацій, прокату кінофільмів, ідейною чистотою і художнім удосконаленням творів, що виконуються в театрі демонструються на екрані. [...]

Партійним, радянським організаціям, органам освіти рішуче поліпшити роботу школи по дальшому удосконаленню системи комуністичного виховання шкільної молоді.

Вищим та середнім навчальним закладам поліпшити справу підготовки висококваліфікованих спеціалістів для народного господарства, звернувши особливу увагу на формування їх марксистсько-ленінського світогляду та комуністичної свідомості. [...]

Радянська Україна. − 1963. − 4 лип.