Аудиторна робота

1. Виберіть слова, в яких наголос може виконувати смисло­розрізнювальну функцію. Назвіть можливі значення таких слів: алфавіт, атласний, байдуже, весняний, відстояти, вигода, договір, завжди, заклад, дорога, людський, милувати, об’єднання, орган, помилка, попадати, приклад, сім’я, характерний, шкода.

2. У ліву колонку випишіть слова із вставленою буквою е, у праву - із вставленою буквою и.

Няньч/н, ухвал/ний, фінлянд/ць, скр/піти, зябл/к, зб/р/гти, ранес/нько, вст/гати, Влад/восток, прич/пити, спадщ/на, р/мінець, юв/лірний, розч/няти, пущ/ний, св/нцевий, ут/кти, аніч/чирк, авіанос/ць, зос/реджений, віконн/ця, плем/нами.

3. Прочитайте слова. Поясніть, чому в словах підземний, надземний, підживлювати дз, дж мають роздільну вимову.

Дзеркало, дзенькати, дзвонити, підземний, надземний, ґудзик, дзижчати, джунглі, джем, підживлювати, джентельмен, коледж, джигіт.

4. Прочитайте слова, дотримуючись правил вимови шиплячих.

Шостий, шести, шість, лежать, біжать, спішать, журі, парашут, найдавніші, чіткіші, чепурний, учитель, жінка, молодші, щітка, піщаний.

5. Уведіть подані омоніми у словосполучення, визначте тип омонімії: пара, орган, коли, запорожець, лайка.

6. Прочитайте. Поясніть значення фразеологічних виразів, замініть їх відповідними синонімічними словами. Складіть (усно) речення з використанням запропонованих фразеологізмів.

Бити байдики, п'ятами накивати, замилювати очі, п'яте колесо до воза, за тридев'ять земель, товкти воду у ступі, кури не клюють, прикусити язика, пройти крізь вогонь і воду, брати гору, держати язика за зубами, вільний птах, вийти з води сухим, ґави ловити, вивести в люди, ні світ ні зоря, як риба у воді, зарубати на носі, хоч греблю гати.

Це Вам допоможе

Орфоепічні норми - це норми вимови. Літературній вимові притаманні деякі стилістичні особливості. Своєрідність їх залежить від змісту мовлення, його призначення та умов. Є стилі вимови в монолозі та діалозі, у мовленні ораторському й побутовому, поетичному і прозовому.

Вимова голосних звуків

1. Голосні а, о, у, і під наголосом і в ненаголошеній позиції вимовляються чітко: анкета, адрес (привітальний), адреса; соціологія, мовчати, говорити; бурий, зубний, Україна; сидіти, пісня, відзнака.

2. Голосний е в ненаголошеній позиції вимовляється наближено до и: [сеило], [піднеисти].

3. Голосний и в ненаголошеній позиції вимовляється наближено до е: [ниезький], [виемова].

4. Ненаголошений голосний о в позиції перед незмінним у вимовляється з наближенням до у: [коужух], [зоузул'а].

Вимова приголосних звуків

1. Дзвінкі приголосні в кінці слова та перед глухими вимовляються дзвінко: дід, ніж, книжка, дубки.

2. Глухі приголосні перед дзвінкими в середині слова вимовляються дзвінко: просьба [проз?ба], боротьба [бород?ба], вокзал [воґзал].

3. В українській мові є звуки [дж], [дз], які позначаються на письмі двома літермами, а вимовляються як один неподільний звук: [дж]міль, б[дж] ола, мене[дж]мент.

4. Шиплячі приголосні ж, ч, ш і сполучення звуків [шч], що позначається літерою щ, мають тверду вимову: час, початок, шести, суміш, дощ, щастя.

Лише перед і та при подовженні вони пом`якшуються: [ж?інка], [кл?уч?і], [нош?і], [куш?ч?і].

Чергування приголосних звуків

Приголосні звуки можуть чергуватися при змінюванні або творенні слів.

а) найпоширеніші такі чергування приголосних:

г - з - ж (нога - нозі - ніженька);

к - ц - ч (рука - руці - рученька);

х - с - ш (вухо - у вусі - вушенько).

б) у дієслівних основах чергуються такі приголосні:

д - дж (водити - воджу);

зд - ждж (їздити - їжджу);

т - ч (летіти - лечу);

з - ж (возити - вожу);

с- ш (висіти - вишу);

ст - щ (розмістити - розміщу);

б - бл (любити - люблю).

При творенні слів за допомогою суфіксів -ськ(ий), -ств(о) відбуваються зміни деяких приголосних:

г, ж, з + -ськ(ий), -ств(о) = -зьк(ий), -зтв(о): боягуз - боягузький, боягузтво, Прага - празький;

к, ч, ц + -ськ(ий), -ств(о) = -цьк(ий), -цтв(о): ткач - ткацький - ткацтво, парубок - парубоцький - парубоцтво.

х, ш, с + -ськ(ий), -ств(о) = -ськ(ий), -ств(о): товариш - товариський, товариство, птах - птаство, Одеса - одеський.

Але: казах - казахський, Мекка - меккський, тюрки - тюркський, Ірак - іракський, Малакка- малаккський, Гонконг - гонконгівський, Дамаск - дамаський.

Лексичні норми регулюють правильність слововживання у властивих їм значеннях на сучасному етапі.

Серед лексичних помилок і недоліків найпоширеніші ті, що стосуються:

1. уживання слів у невластивому для контексту значенні: заважати вчитися (а не мішати вчитися), ставитися до неї з повагою (а не відноситися до неї з повагою);

2. уживання слів-паразитів, які засмічують особливо усне мовлення і заважають зрозуміти висловлену думку: ну, значить, взагалі, от, так би мовити, знаєте, розумієте, також, так сказати, га, ага, як це, тобто;

3. уживання ненормативних слів, жаргонізмів, які мають знижений, згрубілий колорит і перебувають поза літературною нормою: говорити (а не гавкати), обманювати (а не брехати), продати (а не загнати), доносити комусь (а не капати), міліціонери (а не менти);

4. уживання лайливих і вульгарних слів, недопустимих з погляду літературної норми та етикетних правил: чорт візьми, холера ясна, паскудний, дурепа та інші;

5. уживання росіянізмів: праска (а не утюг), їдальня (а не столова), наступний (а не слідуючий) та інші;

6. перенасичення тексту чужомовними запозиченнями, зловживання іншомовними словами, які в українській мові мають свої відповідники: перевезення (а не транзит), товариство (а не корпорація), особливий (а не ексклюзивний), добірні сорти (а не елітні сорти), найкраща ціна (а не оптимальна ціна), відпочинок (а не вікенд), циркове видовище (а не циркове шоу). М. Рильський казав, що без іншомовних слів у культур­ному мовленні не обійтись. Але варто вживати їх тільки тоді, коли вони справді доконче потрібні – і, безумовно, у властивому для них значенні;

7. уживання тавтології – невиправданого повторення однокореневих слів або українського та чужомовного відповідників: виконати роботу (а не зробити роботу), осінній день (а не осінній день осені), свято (а не святкове свято), аборигени або корінне населення (а не корінні аборигени);

8. уживання зайвих слів (плеоназму, тобто багатослів’я): кожна хвилина дорога (а не кожна хвилина часу дорога), будемо знайомитися (а не будемо вперше знайомитися);

9. сплутування паронімів: моя домашня адреса (а не мій домашній адрес), дружна група (а не дружня група);

10. порушення фразеологічної точності: мова про (а не мова йдеться); брати участь (а не приймати участь); дослівний переклад іншомов­них висловів, які в українській мові мають свої відповідники: збоже­воліти (а не зійти з розуму), незнання точного значення фразеоло­гізму, його слововживання: Це була лебедина пісня для цих підлітків-злочинців.