3. Шляхи раціонального використання метеорологічних природних ресурсів та їх охорона

Під впливом господарської діяльності відбуваються зміни природних компонентів ландшафтів: рельєфу—в процесі вирівнювання поверхні під час будівництва доріг, міст, добування корисних копалин у шахтах, кар'єрах тощо; ґрунтів — у процесі зміни їхньої структури і хімічного складу внаслідок оранки і впрошування сільськогосподарських культур, внесення органічних і мінеральних добрив, спровокованої землеробством водної та вітрової ерозії, площинного змиву, механічного впливу сільськогосподарської техніки; рослинності ~у процесі зміни її видового складу під час розорювання степів, луків, лісокористування; під час заміни природних рослинних угруповань культурними (поля, сади, ліси, виноградники), створення протиерозійних лісонасаджень на ерозованих землях, придорожніх насаджень, полезахисних лісосмуг у степових і сухо-степових ландшафтах, використання культурних пасовищ, садів, виноградників; тваринного світу — внаслідок збіднення його видового складу через надмірну промислову експлуатацію, зміну екологічних умов (ліквідацію екологічних ніш, порушення харчових ланцюгів та ін.); гідрологічного режиму—шляхом зарегулювання поверхневого стоку, створення ставків і водосховищ, перерозподілу річкового стоку, відгороджений лиманів від основних акваторій та ін.; клімату і мікроклімату — шляхом активного впливу на хмари, зміни характеру діяльності поверхні (площ заселення, забудови, співвідношення площі суші і водних поверхонь) та ін.

Природні умови і природні ресурси України змінюються під впливом різних видів природокористування: агропромислового, особливо землеробського, промислового, гірничодобувного, містобудівного, водогосподарського і гідротехнічного, лісопромислового, рекреаційного, природоохоронного.

Землеробський вплив на ландшафти України найбільший за площею, саме ним зумовлені докорінні перетворення природних ландшафтів. На їхньому місці в процесі сільськогосподарського природокористування сформувалися агроландшафтні комплекси (природно-землеробські, природно-меліоративні, природно-пасовиські). На сільськогосподарське користування припадає 71,2 % земельного фонду держави; лісостепові і степові ландшафти розорані на 75—85 %. У міщанолісовій зоні України орні землі займають біля 40 % земельного фонду, порівняно мало їх у гірських районах: Українських Карпатах —16,8 %, в Кримських горах — 21,4% земельного фонду. В степових ландшафтах при екстенсивній технології землеробства втрати гумусу за останні 20 років становили 1,5—2,5 % в орному шарі. Але особливо розораними стали лісостепова і степова зони, де частка орних земель надушу населення зменшилась і становить 0,68 га/осіб. На орних землях розвивається водна і вітрова ерозія, що супроводжується змивом гумусового горизонту, видуванням, засипанням озимих культур, садів, виноградників, лісосмуг, каналів, доріг. Водна ерозія проявляється на площі 12 млн.га. Щорічно до 3 тис. га земель руйнується ярами.

Найбільший землеробський вплив відбувається через агротехніку і меліорацію, що виявляється в зниженні (підвищенні) рівня ґрунтових вод, тривалому поливі, вапнуванні, глибокому обробітку і піскуванні земель, впровадженні контурної чи смугової системи землеробства, створенні острівних і лінійних лісових насаджень. Вплив осушувальних меліорацій помітний у зоні мішаних лісів, західноукраїнському природному лісовому краю, долинних комплексах північної частини лісостепу. Тут осушувальна меліорація поєднується з хімічними, фітомеліоративними, культурно-технічними заходами. В лісостепових і степових ландшафтах України зрошення регулює їхній воднотепловий і сольовий режим. Проявляються супутні несприятливі процеси (підйом легкорозчинних солей, просадки, підтоплення). Лісомеліоративними заходами охоплені практично всі еродовані землі, створені полезахисні, прияружні й прибалкові лісосмуги, заліснені схили пасовищ, гірські й височинні схили, проведені суцільні й кулісне заліснення пісків, території вздовж каналів, навколо водойм. Проте меліоративні заходи мають оптимізуюче значення. Так, переосушення земель у зоні мішаних лісів є причиною зниження рівня ґрунтових вод на прилягаючих до меліоративних систем територіях, негативних змін гідрологічного режиму, обміління річок та озер.

У степовій зоні зрошувальні меліорації супроводжуються вторинним засоленням родючих земель, їх підтопленням і заболочуванням при надмірних поливах. Неправильне застосування мінеральних добрив та отрутохімікатів порушує природний колообіг речовин, погіршує якість сільськогосподарської продукції. При недосконалій технології обробітку ґрунту і внесенні добрив рослини здатні засвоювати лише 50 % їхньої кількості, решта змивається поверхневим стоком, потрапляє в підземні і поверхневі води, спричиняє їх підвищену мінералізацію. Отрутохімікати, що використовуються при вирощуванні сільськогосподарських культур, у більшості токсичні для живих організмів, шкідливі для здоров'я людей. Потенціальним джерелом забруднення ґрунтів, поверхневих і підземних вод, повітря є пестициди. Вони можуть бути причиною патологічних змін у людському організмі.

Помітний вплив на довкілля мають тваринницькі комплекси з великою кількістю худоби, птиці на невеликих площах. При недосконалій технології зберігання відходів тваринницьких ферм вони потрапляють разом із стічними водами в річки, озера, грунти, суттєво погіршують їхню якість.

Отже, сільськогосподарський вплив на природні умови відбувається через недосконале землеробство, не завжди правильну організацію меліоративних заходів, технологію застосування мінеральних добрив, засобів боротьби зі шкідниками. Загальним екологічно негативним чинником залишається найбільша порівняно з іншими країнами площа орних земель серед сільськогосподарських угідь.

Відчутний вплив на природні умови мають промислові підприємства, будівництво та експлуатація електростанцій, видобуток корисних копалин та ін. Результатом цього впливу є насамперед хімічне забруднення, на яке припадає більше 80 % усього обсягу забруднень довкілля. При цьому основний забруднювач — підприємства паливно-енергетичного комплексу, металургії, хімічної промисловості, машинобудування, військово-промислового комплексу, промисловості будівельних матеріалів, харчової промисловості, комунального господарства, транспорту.

Підприємства паливно-енергетичного комплексу, розмішені в промислових центрах, містах, мають велику концентрацію в окремих регіонах України. Близько 70 % електроенергії виробляється на ТЕЦ, розмішених у великих містах і промислових центрах. З цим пов'язані забруднення повітря великих міст діоксидами азоту, оксидами вуглецю. їх середньорічний вміст у містах Донецьку, Горлівці, Дніпродзержинську, Запоріжжі, Єнакієвому, Києві, Кривому Розі, Львові, Макіївці, Одесі, Севастополі у два і більше разів перевищують гранично допустимі концентрації. Серед викидів теплової енергетики основними є сірчаний ангідрид — 63 %, оксид азоту — 33 %, тверді частки — 30 %.

Вплив металургійного виробництва на природні умови і стан навколишнього середовища найвідчутішний у районах його високої концентрації в поєднанні з гірничо-видобувними і збагачувальними підприємствами. Тут спостерігається техногенне перевантаження довкілля. Таким є, наприклад, Донецько-При-дніпровський регіон, в якому до 5 тисяч металургійних, хімічних, енергетичних, машинобудівних, гірничорудних та інших промислових підприємств. Тут в атмосферу потрапляє понад 70 % оксиду вуглецю, азоту, вуглеводнів, сірчистого ангідриду. Саме тому Донецько-Придніпровський регіон найбільш забруднений в Україні. Це, зокрема, такі міста — Донецьк, Горлівка, Єнакієве, Дніпропетровськ, Алчевськ, Кривий Ріг, Дніпродзержинськ, Краматорськ, Запоріжжя, Луганськ, Маріуполь, в яких рівень забруднення перевищує середній В Україні. В атмосферних водах і сніговому покриві цього регіону виявлені сульфати, нітрати, азот, хлор, гідрокарбонати натрію, калію, кальцію, магнію. Металургійне виробництво впливає на якість поверхневих і підземних вод, побутове і промислове водозабезпечення, оскільки чорна металургія—основний забруднювач вод фенолами та нафтопродуктами.

Підприємства хімічної промисловості викидають в атмосферу сірчистий ангідрид, оксиди азоту, вуглеводні і летючі органічні сполуки та ін. Біля родовищ сірки, калійної та кам'яної солей на Донбасі та в Прикарпатті розташовані гірничо-хімічні підприємства, що забруднюють навколишнє середовище. Це стосується також хімічних виробництв, що використовують ропу Сивашу для виготовлення мінеральних добрив, сірчаної кислоти, отрутохімікатів. Природне середовище забруднюється в районах виробництва азотних і фосфатних добрив (Донбас) та районах їх застосування (Вінницька, Сумська, Одеська та інші області).

Істотно погіршують природне середовище підприємства машинобудівного комплексу в Донбасі і Придніпров'ї, зокрема в містах Донецьку, Дніпропетровську, Кривому Розі, Краматорську, Маріуполі та ін. Викидами в атмосферу та забрудненням стічних вод небезпечними для людини канцерогенними речовинами забруднюють атмосферу підприємства електротехнічної промисловості, верстато- і приладобудування, транспортних засобів та ін.

Природне середовище погіршується в районах військово-промислового комплексу, військових частин, особливо в районах Причорномор'я, Криму, в акваторії Чорного моря, місцях базування і великої концентрації ракетних, авіаційних і танкових та інших військових частин. Вдумаймося лише в таке: вміст нафтопродуктів у севастопольській бухті у 180 разів більший за їх гранично допустиму концентрацію, а Чорноморський флот скидає в море 9 тис. м³ неочищених стоків за добу! В окремих районах навколишнє середовище і люди потерпають від забруднення ґрунтів і ґрунтових вод, питної води гасом. Іноді навколо аеродромів і пунктів зберігання авіа пального утворюються нові "родовища" цього пального (Біла Церква, Васильків, Узин, Дубно, Велика Круча, Озерне, Чугуїв), забруднюються криниці, ґрунти, рослинність. Негативний вплив на здоров'я людей має випромінювання від потужних радіолокаційних станцій. Під час навчань, військових маневрів змінюються ландшафти, відведені під полігони, стрільбища, навчальні центри, танкодроми та ін.

Рельєф,Ґрунти, рослинність, ґрунтові води, атмосферне повітря погіршуються під впливом видобуванням будівельних матеріалів. Загальні запаси корисних копалин, що є сировиною для будівельних матеріалів, оцінюються в 284,9 млн. м². У місцях знаходження сировини працюють заводи з виробництва цементу в Донецькій, Дніпропетровській, Харківській та інших областях, у великих містах. Підприємства цементної промисловості забруднюють навколишнє середовище пилом, оксидами азоту,сірчистим ангідридом, при цьому вміст пилу в повітрі перевищує граничнодопустимі концентрації в 5— 10 разів. Ландшафти руйнуються в місцях видобування гранітів,діабазів,лабрадоритів, бутового каменю, щебеню, піску, глини у Житомирській, Вінницькій, Кіровоградській, Дніпропетровській та інших областях. Недосконала технологія виробництва цегли, шиферу, керамзиту та інших будівельних матеріалів значно погіршує стан довкілля.

Сформована в Україні система міських та сільських населених пунктів робить значний містобудівельний вплив на ландшафти, довкілля. Створення міст су проводжується докорінним перетворенням природних ландшафтів, забрудненням атмосфери викидами промислових і комунальних підприємств, зміною якості поверхневих і підземних вод, що використовуються для промислових і побутових потреб. Важливою є і та обставина, що в Україні площа, зайнята населеними пунктами, промисловою і транспортною забудовою, становить більше 5 % її території. В ході будівельних робіт утворюються позитивні та засипаються від'ємні форми рельєфу, намивається ґрунтова маса на будівельні майданчики. Під час міської забудови змінюється грунтовий і рослинний покрив, умови поверхневого стоку води, мікроклімат. При міському і шляховому будівництві можуть активізуватися ерозійні та зсувні процеси. Це викликає потребу в захисних заходах: створення підпірних стінок, пологих задернованих схилів, лісових насаджень та ін.

Комунальне господарство є також одним із чинників, що впливають на стан довкілля і здоров'я людей. Хоч ним забезпечується збирання побутових відходів та утилізація їх, прибирання та озеленення міст, контроль водно-каналізаційної мережі, проте екологічний стан довкілля погіршується там, де складаються побутові відходи. Вони розкладаються під впливом природних чинників, і токсичні інгредієнти надходять у поверхневі та грунтові води, повітря, забруднюють грунти. Найпоширенішим методом переробки побутових відходів досі залишається спалювання, внаслідок чого повітря забруднюється шкідливими речовинами. В економічно розвинутих країнах застосовуються технології комплексної переробки відходів, що не тільки зменшує негативний вплив на довкілля, а й дає економічний прибуток і змогу зберігати цінні природні ресурси. Однією з найважливіших проблем є очищення побутових та промислових скидів у водойми. Щорічно у водні об'єкти їх надходить 3,9 млрд м³, у тому числі в комунальному господарстві — 2, і млрд м³, що становить 54 % від загального обсягу. На жаль, існуючі методи забезпечують очищення стоків на 95—96 %. Однак цього часто не досить. Підвищення ступеня очищення до 99—99,5 % різко збільшує вартість очисних споруд. Прикро, але в більшості галузей промисловості вартість очисних споруд становить від 5до 30% вартості обладнання і споруд. За даними спостережень, найбільше стічних вод без очищення скидають такі міста, як Маріуполь — 253,8 мли м³, Запоріжжя — 65,0 млн. м³, Київ — 29,0 млн. м³. У Дніпропетровську щороку скидають 188 млн. м забруднених стоків. З ними до Дніпра надходить 7,8 тис. т органічних речовин, 417 т нафтопродуктів, 7 тис. т завислих речовин, а також великі обсяги фосфору, амонійного азоту, заліза. Це спостерігається в усіх великих містах нашої держави.

На стан довкілля в Україні великий вплив має транспорт. За статистичними даними, до 60—70 % від загального обсягу викидів в атмосферу великих міст становлять викиди автотранспорту. Так, в Україні понад 1 млн.вантажних і 2,5 млн.легкових автомобілів. Кожний із них споживає щороку від 12 до 30 т високооктанового бензину переважно російського виробництва, де ще й досі, на відміну від європейських країн, для виготовлення автомобільного пального застосовується тетростилевинець. Етиленуванню підлягають майже 75 % автомобільних бензинів, а вміст свинцю досягає 0,36 г/л (у Великобританії та ФРН — 0,15 г/л, в США — 0,013 г/л). Вміст сірки в дизельному пальному російського та вітчизняного виробництва 0,5 % (у США—0,05 %). Додамо також, що при спалюванні І т дизельного пального надходить у атмосферне повітря 16— 18 кг сажі.

Залізничний транспорт екологічно чистіший, особливо при використанні електричної тяги.

Значний техногенний вплив може бути під час аварій, коли в навколишнє середовище одночасно надходить багато токсичних речовин.

Водний транспорт загрожує довкіллю при недотримуванні технології перевезення екологічно небезпечних речовин. Так, аварія танкера здатна призвести до екологічної кризи на значній акваторії та узбережжі. Значну небезпеку становлять судна з ядерними енергетичними установками. Щодо авіатранспорту, то найбільшу небезпеку становлять військові літаки і системи наземного обслуговування їх. Залишки авіаційного палива з токсичними домішками потрапляють у ґрунті грунтові води. Нафтопроводи та газопроводи, що протяглися на всій території України, екологічно потенційно небезпечні, особливо при аваріях на них.

Водне господарство впливає на ландшафти створенням водосховищ, будівництвом каналів, меліоративних зрошувальних та осушувальних систем. Завдяки цьому зарегульовується річковий стік, перерозподіляються водні ресурси, покращуються умови вирощування сільськогосподарських культур. В Україні осушені землі займають 2,9 млн.га, а зрошувані —" 2,3 млн.га. Багато зрошуваних земель у Дніпропетровській, Миколаївській, Одеській, Херсонській областях, Автономній Республіці Крим, а осушених — у Київській, Житомирській, Рівненській, Волинській, Львівській. У зоні мішаних лісів потрібно запобігати переосушенню торфовищ, боліт двобічним регулюванням рівня ґрунтових вод, водним режимом на полях. На зрошуваних масивах слід не допускати вторинного засолення земель, виконуючи дренажні заходи, нормуючи полив залежно від стану ґрунтів і вирощуваних культур.

Водогосподарський, гідро- і теплоенергетичний вплив проявляється не тільки в зміні природних комплексів (появі нових водосховищ, каналів, просадкових озер, водойм з улоговинами техногенного походження, зміні гідролого-гідрохімічногорежиму водойм, спрямленні русел, створенні захисних гребель та ін.), а й зачіпає стан природного середовища великих природно-господарських регіонів. Так, водосховищами Дніпровського каскаду затоплено до 690 тис. га, і до 30 % їхньої площі — це мілководдя з глибинами до 2,0 м; гідроекологічні умови водосховищ несприятливі.

Лісомеліоративний вплив на ландшафти проявляється на еродованих територіях (орних землях, пасовищах), уздовж доріг і каналів, на піщаних масивах, гірських і височинних схилах, навколо населених пунктів.

Лісогосподарський вплив здійснюється при догляді за лісом, експлуатації лісових масивів, суцільному чи вибірковому вирубуванні лісу. Загальні запаси деревини в лісах України оцінюються в 1240 млн.м³ а щорічно вирубується її 6 млн.м³. Створюються лісокультурні ландшафти, приміські лісові ландшафти, лісопарки. Ефективним було заліснення піщаних Олешківських арен, які тягнуться від Каховки до Чорного моря. Завдяки цьому Олешшя перестало бути піщаною пустелею: цей район став придатним для вирощування садів і виноградників. Комплексне використання лісових ресурсів базується на покращенні породного складу і вікової структури лісів, посиленні їхніх природоохоронних і захисних функцій, збільшенні площ природоохоронних об'єктів.