
- •1.Поняття конституційного ладу України.
- •2.Принципи конституційного ладу України
- •3.Гуманістичні, економічні і політичні основи конституційного ладу України
- •4.Проблема конституційної і правової держави. Сучасні ідеї про правову державу, їх відображення в конституційному законодавстві і реалізація у практиці державного будівництва.
- •6.Конституційна характеристика України як соціальної держави
- •7.Громадянське суспільство в концепції конституційного ладу
- •8.Поняття і сутність народовладдя. Конституційні основи народовладдя.
- •9.Український народ – носій суверенітету і джерело владу в Україні.
- •10.Суверенітет народу: гносеологічні витоки та сучасне розуміння.
- •11.Теоретичні і конституційно-правові основи демократії.
- •12.Безпосередня демократія : поняття і конституційна природа, форми.
- •13.Поняття і конституційно-правова регламентація референдумів.
- •14.Види референдумів: всеукраїнський і місцевий.
- •15.Порядок призначення організації і проведення референдумів .
- •16.Концепція народного представництва. Поняття і форми представницької демократії.
- •17.Український парламентаризм: історія становлення, сучасний етап розвитку
- •18.Виборче право і виборча система: поняття і принципи
- •19.Правове регулювання і порядок формування представницьких органів держави і місцевого самоврядування
- •20.Вибори Президента України:правова регламентація і загальна характеристика
- •21.Вибори народних депутатів України
- •22.Місцеві вибори
- •23.Відповідальність за порушення виборчого законодавства
- •24.Становлення громадянського суспільства.
- •25.Поняття громадянського суспільства. Структура і принципи самоорганізації громадянського суспільства.
- •26.Взаємодія держави і громадянського суспільства. Особа і громадянське суспільство.
- •27.Соціально-правові передумови становлення в Україні громадянського суспільства.
- •30Людина, особистість, громадянин у сучасному конституціоналізмі .
- •31.Понятійні засоби які визначають правове становище особи.
- •32.Принципи правового статусу особи.
- •33.Поняття та юридична природа конституційних прав та свобод людини та громадянина.
- •34.Класифікація конституційних прав та свобод людини та громадянина. Законні інтереси. Співвідношення індивідуальних та колективних прав.
- •35.Конституційні обов’язки людини та громадянина.
- •37.Міжнародно-правові стандарти і конституційне законодавство України про правовий статус людини і громадянина.
- •38.Поняття і види громадянських станів особистості.
- •45.Громадянство дітей по законодавству України.
- •46.Поняття і основи правового статусу іноземців.
- •47.Права, свободи і обов’язки іноземців. Режими проживання іноземних громадян
- •48.Особи без громадянства: поняття і особливості правового положення
- •49.Поняття і особливості правового статусу біженця.
- •51.Особливості правового положення осіб,які отримали статус біженця.
- •52.Особливості правового статусу закордонних українців.
- •53.Конституційно-правовий статус об’єднань громадян.
- •54.Поняття і види об’єднань громадян.
- •55.Поняття і озн багатопартійності. Констит-прав статус політ партій.
- •56.Порядок створення політичних партій.Принципи діяльності політичних партій.
- •59.Конституційне право на свободу світогляду і віросповідання. Конституційно-правовий статус і види релігійних організацій.
- •60.Конституційні основи організації і діяльності професійних союзів в Україні.
- •68.Конституційна організація державної влади і місцевого самоврядування в Україні.
- •69.Конституційна система функцій Української держави.
- •72.Державна територія:поняття и склад.
- •73.Державний кордон: поняття, види, порядок встановлення, режими.
- •74ЄПоняття та принципи держ устрою.
- •75.Державно-правові ознаки України як унітарної держави.
- •77.Політико-правові засоби вдосконалення і гармонізації міжнаціональних в-син в країні.
- •78.Адміністративно-територіальний устрій і порядок вирішення питань територіального поділу.
- •79.Поняття і юридична природа державної влади
- •80.Структура конституційно-правового інституту державної влади в Україні.
- •81.Поняття органу держави, його ознаки і конституційний статус
- •85.Система органів державної влади в Україні
- •86.Законодавча влада в Україні.Конституційна природа парламента-вру
- •87.Конституційний склад і структура вр
- •88.Принципи діяльності вру
- •89.Функції і повноваження вру
- •91.Апарат Верховної Ради України
- •92.Парламентські процедури: законодавча, установча, процедура парламентського контролю.
- •93.Акти Верховної Ради України.
- •94.Уповноважений Верховної Ради України з прав людини
- •95.Конституційно-правовий статус народного депутата України і правові гарантії його діяльності. Природа депутатського мандату.
- •96.Інститут президентства в України: історія становлення і сучасний етап розвитку
- •97.Роль і місце пу у системі органів державної влади.
- •98.Конст-правовий статус пу
- •99.Повноваження пу. Акти пу.
- •100.Підстави і порядок припинення повноважень пу. Процедура імпічмента.
- •101.Адміністрація пу.
- •102.Інститут представника пу.
- •105.Кабмін(кму)- вищий орган в системі виконавчої влади України.Порядок формування Кабміну
- •106.Кабмін – склад, компетенція, акти.
- •107.Прем’єр-міністр Укр.: порядок призначення, статус, повноваження і політична роль.
- •108.Система центральних органів виконавчої влади.
- •109.Міністерства та інші органи центральної виконавчої влади: порядок формування,принципи діяльності, статус, повноваження і політична роль.
- •111.Місцеві державні адміністрації: правова природа, порядок формування, структура, принципи діяльності, компетенція, акти.
- •112.Судова влада: поняття, склад і принципи функціонування.
- •113.Судова система України. Система судів загальної юрисдикції.
- •114.Конституційні принципи судочинства. Здійснення правосуддя у формах конституційного, цивільного, кримінального і адміністративного судочинства.
- •117.Правоохоронні і контрольно-наглядові органи: система і компетенція.
- •118.Конст.-правовий статус прокуратури. Функції і повноваження прокуратури.
- •124.Суб'єкти і форми звернення до ксу
- •125.Поняття і правова природа актів ксу. Правові позиції ксу: поняття і значення.
- •128.Система місцевого самоврядування в Україні
- •131.Конституційні принципи взаємодії місцевих органів виконачої влади та органів місцевого самоврядування
- •132.Конституційно-правовий статус депутата місцевої ради і правові гарантії його діяльності
68.Конституційна організація державної влади і місцевого самоврядування в Україні.
Місцеве самоврядування є правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення в межа х Конституції і законів України.Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України.Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.Питання організації управління районами в містах належить до компетенції міських рад.Сільські, селищні, міські ради можуть дозволяти за ініціативою жителів створювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення і наділяти їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.
До складу сільської, селищної, міської ради входять депутати, які обираються жителями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки .Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають строком на чотири роки відповідно сільського, селищного та міського голову, який очолює виконавчий орган ради та головує на її засіданнях .Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначаються законом. Голова районної та голова обласної ради обираються відповідною радою і очолюють виконавчий апарат ради.
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, район ів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об’єднувати на договірних засадах об’єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і ус танов, створювати для цього відповідні органи і служби.Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою. Стаття Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та ку льтурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.Обласні та районні ради затверджують програми соціально- економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконання; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державного бюджету для їх відпові дного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують і нші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом віднесення до місцевого бюдже ту у встановленому законом порядку окремих загальнодержавних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об’єкти державної власності.Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Згідно з чинною Конституцією, «Президент України є главою держави...» (ст. 102) і не тільки «призначає за згодою Верховної Ради України Прем'єр-міністра України; припиняє повноваження Прем'єр-міністра України та приймає рішення про його відставку» (ст. 106, ч. 9), а й «призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах» (ст. 106, ч. 10), «утворює, реорганізовує та ліквідовує за поданням Прем'єр-міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади...» (ст. 106, ч. 15). Такі повноваження Президента свідчать про те, що він фактично є главою державної виконавчої влади, хоча формально Конституція цього не визнає. Реально в Україні існує дуалізм виконавчої влади, який виявляється у її поділі між Президентом і Прем'єр-міністром за домінуючої ролі глави держави. За Конституцією, «єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент — Верховна Рада України» (ст. 75). До повноважень Верховної Ради щодо формування і функціонування уряду належать: «розгляд і прийняття рішення шодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України», «надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-міністра України», «здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України» (ст. 85, ч. 11, 12, 13). Верховна Рада також «може розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри Кабінетові Міністрів України» (ст. 87), а «прийняття Верховною Радою України резолюції недовіри Кабінетові Міністрів України має наслідком відставку Кабінету Міністрів України» (ст. 115).
Такий розподіл повноважень щодо Кабінету Міністрів між Президентом і Верховною Радою, за якого уряд формується главою держави, а участь парламенту в цьому процесі зводиться до надання згоди на призначення Президентом Прем'єр-міністра, визначає впроваджену в Україні форму державного правління як змішану, причому саме як президентсько-парламентарну, а не навпаки — парламентарно-президентську.
Відповідно до цієї форми правління в Україні впроваджена подвійна політична відповідальність уряду: Кабінет Міністрів несе політичну відповідальність і перед Президентом, і перед Верховною Радою, які можуть відправити його у відставку. Проте Президент ніяким чином не відповідає за дії виконавчої влади, оскільки формально не визнається її главою, а Кабінет Міністрів не має ніяких засобів впливу на Верховну Раду, оскільки формується позапарламентським шляхом і не спирається на партійну більшість у парламенті. Це спричинило нестабільність уряду, яка виявилася, зокрема, в тому, що за роки незалежності в Україні діє вже дев'ятий за складом уряд. Впроваджуючи президентсько-парламентарну форму правління, в Україні не вдалося реалізувати її основну перевагу — забезпечення стабільності уряду.
Завдяки змішаній формі правління Президент України має досить широкі повноваження. Крім наявних у глави держави в президентській республіці повноважень, Конституція надала йому право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, причому «законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово» (ст. 93), а також право розпуску парламенту: «Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися» (ст. 90).