54. Розголошення комерційної або банківської таємниці

Умисне розголошення комерційної або банківської таємниці без згоди її власника особою, якій ця таємниця відома у зв’язку з професійною або службовою діяльністю, якщо воно вчинене з корисливих чи інших осо­бистих мотивів і завдало істотної шкоди суб’єкту господарської діяльності,- карається штрафом від двохсот до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Об’єктом злочину є встановлений порядок здійснення господарської діяльності в частині забезпечення чесної конкуренції між її суб’єктами.

Під комерційною таємницею розуміються відомості, пов’язані з виробництвом, технологіями, управлінням, фінансами та іншою діяльністю суб’єкта господарської діяльності, розголошення яких може завдати шкоди його інтересам

Банківською таємницею є наявна у банку інформація про: а) клієнта (стан рахун­ків клієнта, операції, які були проведені на користь чи за дорученням клієнта, здійснені ним угоди, фінансово-економічний стан клієнта тощо), яка стала відомою банку під час обслуговування клієнта або третім особам під час надання послуг банку і розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди клієнту, або яка збирається внаслі­док проведення банківського нагляду; б) банки, яка збирається під час проведення бан­ківського нагляду (така, що не підлягає опублікуванню, звітність по окремому банку, коди, що використовуються банками для захисту інформації тощо).

З об’єктивної сторони злочин може мати такі дві форми:. Злочин є закінченим з моменту спричинення власникові комерційної або банків­ської таємниці істотної шкоди. спричинення ним істотної шкоди юридичній особі або підприємцеві - власникові комерційної або банківської таємниці. Термін «істотна шкода» у цій статті має оціночний характер. Питання про наявність чи відсутність істотної шкоди вирішується у кожному конкрет­ному випадку з урахуванням, зокрема, грошового розміру заподіяної шкоди та майно­вого стану власника відповідних відомостей.

Суб’єктом злочину може бути особа: 1) якій відповідна таємниця стала відома внаслідок її особливих взаємовідносин з власником таємниці (наприклад, член спосте­режної ради, інша посадова особа господарського товариства, яка не є його працівни­ком, співвласник відповідної юридичної особи тощо); 2) яка є працівником юридичної особи чи індивідуального підприємця - власника таємниці; 3) яка є службовою особою органу державної влади (зокрема слідчим, прокурором, суддею) і отримала відповідні відомості на підставі закону під час виконання своїх службових обов’язків.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і корисливим чи іншим особистим мотивом.

Про поняття корисливого мотиву див. коментар до ст. 115. Іншим особистим мотивом може бути прихильність чи, навпаки, неприязнь до певної особи, бажання зашкодити керівникам або власникам підприємства чи організації тощо

55. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом

Основним безпосереднім об’єктом злочину є встановлений з метою протидії за­лученню в економіку «брудних» коштів порядок здійснення господарської діяльності, а також порядок вчинення цивільно-правових угод в частині особистого та іншого подіб­ного використання майна, не пов’язаного з господарською діяльністю. Додатковим об’єктом виступають інтереси правосуддя, нормальне функціонування фінансової си­стеми, засади добросовісної конкуренції.

1. Предмет цього злочину - кошти та інше майно, одержане внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також права на кошти та майно.

Грошові кошти у даному разі можуть виступати як у готівковій, так і в безготівко­вій формі (перебувають на банківському рахунку і їх обіг регулюється зобов’язальним правом), бути як національною, так і іноземною валютою.

Цивільне законодавство під майном як особливим об’єктом розуміє річ або сукуп­ність речей. Речами визнаються різноманітні предмети матеріального світу, які задоволь­няють потреби людей і щодо яких можуть виникати цивільні права та обов’язки (це, наприклад, нерухомість, транспортні засоби, твори мистецтва).

Предметом розглядуваного злочину не можуть виступати ті різновиди майна, вільний обіг яких згідно з чинним законодавством заборонений або істотно обмежений, незаконні дії з якими утворюють самостійні склади злочинів і які з огляду на це відмиванню не під­даються (наприклад, зброя, бойові припаси, вибухові речовини, радіоактивні матеріали, наркотичні засоби, психотропні речовини та їхні аналоги, отруйні і сильнодіючі речови­ни

Не є предметом легалізації кошти або інше майно, одержані внаслідок здійснення службовою особою всупереч установленому порядку операцій з активами, що перебу­вають у податковій заставі і в подальшому використовуються суб’єктом господарю­вання - юридичною особою при здійсненні господарської діяльності.

Не є предметом легалізації кошти (незалежно від їх розміру), одержані як субсидії, субвенції, дотації чи кредити внаслідок надання неправдивої інформації суб’єктамиОб’єктивна сторона злочину може альтернативно виражатись в одній з чоти­рьох форм:

1. вчинення фінансової операції з коштами або іншим майном, одержаними внаслі­док вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів;

2. укладення угоди з такими коштами та майном;

3. вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного по­ходження таких коштів або майна чи володіння ними, прав на такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження або переміщення;

4. набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна, одержаних уна­слідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалі­зації (відмиванню) доходів.

Під фінансовою операцією треба розуміти будь-яку операцію, пов’язану із здійс­ненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб’єкта первинного фінансового моніторингу. До фінансових операцій законодавство про протидію відми­ванню доходів відносить: внесення або зняття депозиту (внеску, вкладу); переказ грошей з рахунку на рахунок; обмін валюти; надання послуг з випуску, купівлі або продажу цінних паперів та інших видів фінансових активів; надання або отримання позики або кредиту; страхування (перестрахування

Поняття угоди доповнює описання об’єктивної сторони злочину й охоплює відмінні від фінансових операцій правочини - дії фізичних і юридичних осіб, спрямовані на на­буття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути як односторонніми (наприклад, заповіт, довіреність), так і дво- або багатосторонніми. Це різноманітні договори - купівлі-продажу, позики, доручення, комісії, страхування, схову, перевезення, про сумісну діяльність тощо

Вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного похо­дження «брудного» майна чи володіння ним, прав на таке майно, джерела його походження, місцезнаходження та переміщення - це активна поведінка винної особи, яка може полягати у: зміні правового статусу коштів або іншого майна шляхом підроблення документів, що засвідчують право власності; отриманні фіктивних доку­ментів на придбання майна; вчиненні цивільно-правових угод (удавана купівля у комі­сійному магазині, ломбарді тощо);

Під набуттям майна, одержаного внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходів, треба розуміти отримання такого майна винною особою, яка усвідомлює його відповідне походження, тим чи ін­шим оплатним або безоплатним способом (купівля, отримання в обмін на інші предме­ти, прийняття як оплати за надані послуги або виконану роботу, одержання як подарун­ку або як оплати боргу тощо).

Володіння «брудним» майном означає фактичне перебування такого майна в особи, яка має можливість впливати на нього. Володіти майном може як його власник, так і інші особи, наприклад, ті, хто дістає таку можливість у силу певних договірних відно­син (договори найму, комісії, схову тощо). На відміну від укладання угоди, набуття і володіння «брудним» майном здійснюється за недійсними правочинами, якими одер­жанню такого майна або володінню ним надається правомірний вигляд.

Використання коштів чи іншого майна, одержаних унаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації доходівце вилучення у тій чи іншій формі корисних властивостей такого майна для задоволення потреб влас­ника або інших осіб. Відповідне майно може використовуватися для здійснення будь-якої легальної, у т. ч. підприємницької та іншої господарської діяльності. Йдеться, наприклад, про внесення коштів як внеску у статутний фонд підприємства, створення фіктивних гос­подарюючих суб’єктів або придбання підприємств-банкрутів, коли злочинні кошти ви­даються за їх легальний прибуток

Злочин визнається закінченим з моменту вчинення фінансової операції або укла­дення угоди з майном, одержаним унаслідок вчинення суспільно небезпечного проти­правного діяння, що передувало легалізації доходів, або з моменту набуття володіння чи використання такого майна.

Суб’єкт злочину загальний.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом

Кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) повторність; 2) вчинення його за по­передньою змовою групою осіб або 3) у великому розмірі.

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину є: 1) вчинення його організова­ною групою; 2) в особливо великому розмірі.

56. Поняття та загальна характеристика злочинів проти довкілля. Всі природні багатства нашої країни – земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони – згідно з Конституцією України (ст. 13), є об'єктами права власності Українського народу. Стаття 66 Конституції України зобов'язує кожного громадянина не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Охорона довкілля є важливою функцією нашої держави. Кримінальний кодекс України встановлює відповідальність за найнебезпечніші правопорушення в галузі довкілля.

Злочини проти довкілля передбачені 8 розділом Особливої частини кримінального закону (ст.ст. 236-254 КК України).

Родовим об’єктом злочинів проти довкілля виступають суспільні відносини, які забезпечують охорону, раціональне використання та відтворення природних ресурсів. Усі злочини цього розділу відрізняються між собою за безпосередніми об’єктами. Такими об’єктами можуть бути відносини в сфері лісовикористання, охорони атмосферного повітря, водних ресурсів, тваринного світу та ін.. (забруднення моря, забруднення або псування земель, забруднення атмосферного повітря і т.д.).

Ряд злочинів проти довкілля передбачають і додаткові об’єкти (порушення правил екологічної безпеки, знищення або пошкодження лісових масивів, порушення ветеринарних правил та ін.). Додатковими об’єктами виступають життя і здоров’я осіб, власність, громадська безпека та ін.

Усі злочини проти довкілля є предметними, тому їх обов’язковою ознакою є предмет злочину, а саме це:

1) підприємства та споруди у зв’язку з їх проектуванням;

2) відомості про екологічний стан або стан захворюваності населення;

3) земельні ресурси;

4) континентальний шельф;

5) об’єкти природно-заповідного фонду;

6) атмосферне повітря;

7) водні ресурси;

8) лісові угіддя;

9) рослинний і тваринний світ.

Із об’єктивної сторони усі злочини проти довкілля сконструйовані по різному. Абсолютна їх більшість характеризується матеріальним складом (забруднення або псування земель, порушення законодавства про континентальний шельф, порушення законодавства про захист рослин, незаконне заволодіння ґрунтовим покривом (поверхневим шаром) земель та ін.). Для таких злочинів характерно:

1) суспільно небезпечне діяння, що виражається в порушенні правил охорони природного середовища;

2) суспільно небезпечні наслідки, які полягають в: екологічному забрудненні, небезпеці для життя і здоров’я людини, створенні небезпеки для довкілля, загибелі людей, поширенні епізоотій чи інших тяжких наслідках;

3) причинний зв'язок між діянням і наслідками.

Окремі злочини 8 розділу сконструйовані як злочини з формальним складом (приховування відомостей про екологічний стан, проведення вибухових робіт з порушенням правил охорони рибних запасів). Для таких злочинів обов’язковим є лише суспільно небезпечне діяння, незалежно чи настали наслідки.

Ще деякі злочини проти довкілля характеризуються формально-матеріальним складом (незаконна порубка лісу, незаконне полювання).

Більшість злочинів проти довкілля вчиняються шляхом активної дії, хоча в деяких випадках має місце і бездіяльність (невжиття заходів щодо ліквідації наслідків екологічного забруднення).

Інколи обов’язковими із об’єктивної сторони є і інші ознаки. Зокрема, спосіб вчинення злочину (знищення об’єктів рослинного світу шляхом підпалу), час вчинення злочину (порушення правил екологічної безпеки під час проектування будівель і споруд), місце вчинення злочину (забруднення моря в межах територіальних вод України), засоби вчинення злочину (забруднення земель відходами).

Із суб’єктивної сторони злочини проти довкілля характеризуються як правило змішаною або необережною формою вини. Це стосується, насамперед, тих злочинів, що мають матеріальний склад. Для злочинів проти довкілля із формальним складом характерною є також умисна форма вини.

Суб’єктами злочинів проти довкілля можуть бути:

1) особи, які досягли 16-річного віку;

2) спеціальний суб’єкт (особа, на яку законом покладено обов’язок дотримуватися певних правил або службова особа).

Таким чином, злочини проти довкілля – це винні (умисні або через необережність), суспільно небезпечні, протиправні діяння (дія або бездіяльність), що посягають на суспільні відносини, які забезпечують охорону, раціональне використання та відтворення природних ресурсів, вчиненні суб’єктом злочину.

За своїм безпосереднім об'єктом всі злочини проти довкілля можуть бути поділені на:

1) злочини проти екологічної безпеки;

2) злочини у сфері землевикористання, охорони надр, атмосферного повітря;

3) злочини у сфері охорони водних ресурсів;

4) злочини у сфері лісовикористання, захисту рослинного і тваринного світу.

57. Порушення правил екологічної безпеки Ст. 236

Екологічна безпека – це такий стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров’я людей.

Основним безпосереднім об’єктом є екологічна безпека, а додатковим – життя особи або інші блага.

Предметом злочину є підприємства, споруди, пересувні засоби та інші об’єкти у зв’язку з проектуванням, експлуатацією яких існує небезпека негативного впливу на людину та довкілля.

Із об’єктивної сторони цей злочин характеризується сукупністю таких ознак:

1) діяння, яке полягає в порушенні порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об’єктів (надання завідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяльності об’єкта екологічної експертизи, відсутність споруд для очищення викидів і скидів, дії з відходами без відповідних дозволів та ін.);

2) наслідки у вигляді загибелі людей, екологічне забруднення значних територій або інших тяжких наслідків (загибель однієї особи, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень двом чи більше особам, масове захворювання людей, виведення з ладу виробничих підприємств чи інших споруд);

3) Причинний зв'язок між діяннями та наслідками.

Диспозиція статті 236 КК України має бланкетний характер і для з’ясування кримінально-правової заборони відсилає до екологічного законодавства.

Злочин є закінченим з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, передбачених в кримінальному законі. Відсутність таких наслідків утворює склад відповідного адміністративного проступку.

Із суб’єктивної сторони злочин визначається психічним ставленням особи до наслідків і характеризується необережною формою вини.

Суб’єкт злочину – спеціальний