
- •1.Поняття та види господарських товариств.
- •2.Заснування гт.
- •3.Майно гт.
- •4. Права та обов’язки учасників господарських товариств.
- •5. Управління діяльністю господарських товариств.
- •6. Особливості створення і діяльності товариств - об’єднань майна (капіталів).
- •7. Особливості створення і діяльності товариств - об’єднань осіб (діяльності).
- •8. Довірчі та інші господарські товариства.
- •Поняття і типи акціонерних товариств.
- •Заснування акціонерного товариства. Розділ II
- •Капітал акціонерного товариства. Значні правочини та правочини, щодо вчинення яких є заінтересованість. Розділ III
- •Розділ XIII
- •Права та обов’язки акціонерів.
- •Правовий режим акцій і дивідендів. Викуп акцій товариством.
- •Розділ VI
- •2) Розширення обсягу прав акціонерів - власників розміщених привілейованих акцій, які мають перевагу щодо черговості отримання дивідендів або виплат у разі ліквідації акціонерного товариства.
- •Управління діяльністю акціонерного товариства.
- •Виділ та припинення акціонерного товариства. Розділ XVI
- •Відмінності між приватним і публічним акціонерним товариством
- •Поняття, склад та вартісна оцінка майна суб’єктів господарювання.
- •Джерела формування майна суб’єктів господарювання.
- •Приватизація та роздержавлення як джерела формування майна суб’єктів господарювання.
- •Правовий режим майна суб’єктів господарювання: поняття та види.
- •Відносини власності у сфері господарювання.
- •Право довірчої власності у сфері господарювання.
- •Право господарського відання та оперативного управління майном.
- •Права структурних підрозділів суб’єктів господарювання на майно.
- •Використання природних ресурсів у сфері господарювання.
- •Використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності.
- •Корпоративні відносини у сфері господарювання.
- •28. Поняття, ознаки та основні функції господарського договору.
- •29. Порядок укладення, зміни та розірвання господарських договорів.
- •31. Виконання господарських зобов`язань.
- •32. Способи забезпечення господарських зобов`язань.
- •33. Класифікація (система) договорів у господарській діяльності (загальна характеристика).
- •34. Розмежування понять «цивільне зобов'язання» та «господарське зобов'язання».
- •35. Поняття, ознаки, види господарських договорів та форми/шляхи регулювання договірних відносин.
- •36. Господарський, цивільний і адміністративні договори: проблеми розмежування
- •37. Тлумачення господарських договорів.
- •38. Форма господарського договору та особливості електронної модифікації письмової форми договору.
- •39. Співвідношення понять «господарсько-правова відповідальність» та «господарсько-правові санкції».
- •40. Спільні та відмінні риси неустойки (цк) та штрафних санкцій (гк).
- •41. Особливості відповідальності за прострочення виконання грошових зобов'язань.
- •42. Розрахунки між сг
- •Якість продукції (робіт, послуг). Форми правового забезпечення якості.
- •Гарантійні зобов’язання суб’єктів господарювання.
- •Стандартизація: поняття, види, суб’єкти та об’єкти.
- •Нормативні документи із стандартизації: поняття, види та порядок застосування.
- •Підтвердження відповідності якості: поняття і правові форми.
- •Сертифікація: поняття, види і порядок здійснення.
- •Оцінка відповідності якості: поняття, види та органи з оцінки відповідності.
- •Правове регулювання економічної конкуренції. Природні монополії.
- •Монопольне становище на ринку та зловживання ним.
- •Недобросовісна конкуренція.
- •Порушення правил конкуренції органами влади.
- •Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства: форми, методи.
- •Відповідальність за порушення законодавства про економічну конкуренцію.
- •8. Розгляд справ про порушення антимонопольного законодавства.
Порушення правил конкуренції органами влади.
Органам державної влади і органам місцевого самоврядування, що регулюють відносини у сфері господарювання, забороняється приймати акти або вчиняти дії, що визначають привілейоване становище суб'єктів господарювання тієї чи іншої формивласності, або ставлять у нерівне становище окремі категорії суб'єктів господарювання чи іншим способом порушують правила конкуренції. У разі порушення цієї вимоги органи державної влади, до повноважень яких належить контроль та нагляд за додержанням антимонопольно-конкурентного законодавства, а також суб'єкти господарювання можуть оспорювати такі акти в установленому законом порядку.
Суб’єкти господарювання, органи влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю зобов’язані сприяти розвитку конкуренції та не вчиняти будь-яких неправомірних дій, що можуть негативно позначитися на конкуренції. Порушення правил економічної конкуренції спрямоване на те, щоб надати певному суб’єкту необґрунтовані переваги на ринку. Фактично такий суб’єкт оминає правила економічної конкуренції.
Державний контроль за дотриманням антимонопольного законодавства: форми, методи.
Державний контроль за дотриманням законодавства про економічну конкуренцію – це діяльність Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень та інших уповноважених державою органів, спрямована на забезпечення дотримання всіма суб’єктами господарювання законів та інших нормативно-правових актів, які приймаються з метою обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємництві.
В залежності від моменту проведення державного контролю за дотриманням законодавства про економічну конкуренцію, можна виділити дві його форми:
- попередню форму;
- наступну форму.
Попередня форма державного контролю має місце тоді, коли він проводиться до моменту порушення законодавства про економічну конкуренцію. Державний контроль за порушенням законодавства про економічну конкуренцію у наступній формі, навпаки, проводиться після моменту його порушення.
Кожній формі державного контролю за порушенням законодавства про економічну конкуренцію відповідає певний метод державного контролю.
До попереднбої форми державного контролю закон „Про захист економічної конкуренції” відносить контроль за концентрацією.
З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання.
Концентрацією визнається:
1) злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;
2) набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:
а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується;
б) призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, при якій більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;
3) створення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який протягом тривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання;
4) безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.
Методом (засобом) здійснення державного контролю за концентрацією є надання Антимонопольним комітетом згоди на концентрацію.
Концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України:
1) у випадках коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому:
вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного;
вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року;
2) незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли:
частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару.
Наступною формою державного контролю закон називає примусовий поділ суб'єкта господарювання, що зловживає своїм монопольним (домінуючим) становищем на ринку.
Методом державного контролю є прийняття рішення про примусовий поділ.
Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище.
Примусовий поділ не застосовується у разі:
- неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;
- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).
Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим шести місяців.
Реорганізація суб'єкта господарювання, що підлягає примусовому поділу, здійснюється на його розсуд за умови усунення монопольного (домінуючого) становища цього суб'єкта господарювання на ринку.