53_Законодачий процес парламенту.

Законодавчий процес поділяється на ряд стадій. Початковою стадією є внесення законопроекту. Коло суб’єктів цього права залежить від форми правління, прийнятої в тій чи іншій країні.

У країнах з парламентарними формами правління суб’єктів права в більшості випадків двоє – окремі депутати і уряд. У багатьох країнах Центральної та Східної Європи це право також належить президентам. У Росії суб’єктами права законодавчої ініціативи названі президент, верхня палата парламенту, депутати обох палат, законодавчі органи суб’єктів федерації, вищі суди, включаючи Конституційний суд.

Процедури реалізації права законодавчої ініціативи прямо пов’язані з внутрішньою побудовою представницьких органів. У двопалатних парламентах, де палати рівноправні, законопроект може бути внесено в кожну з них. Такий самий порядок застосовується в парламентах Великобританії та Японії, палати яких не є рівними.

У більшості країн з нерівноправними палатами законодавчий процес починається в нижніх палатах.

В англомовних і багатьох інших країнах наступною після внесення законопроекту стадією є так зване перше читання. Зареєстрований у палаті законопроект може бути поставлений за чергою у порядок денний, хоча черговість нерідко залежить від міркувань голови палати. Внесенню законопроекту в порядок денний засідань палати передує голосування з цього приводу, після якого законопроект вважається прийнятим до розгляду.

Наступною стадією законодавчого процесу можуть бути дебати в палаті щодо законопроекту. Це – друге читання.

Однією із стадій законотворчості є розгляд законопроекту в комісії (комітеті). За результатами роботи комісія готує доповідь. Після цього законопроект надходить в палату.

У країнах, де загальні дебати щодо законопроекту передують розгляду в комісії, після повернення його в палату він детально розглядається (стадія доповіді). Після цього відбувається третє читання, в процесі якого законопроект ще раз обговорюється і приймається без принципових змін.

Кінцевою стадією законодавчого процесу є офіційне опублікування закону. Воно звичайно здійснюється главою держави або від його імені.

З процедурою опублікування законів пов’язане набуття ними чинності, хоча нерідко закони починають діяти одразу після підписання.

Прийняття законів. Прийняття звичайних законів відбуваєть¬ся згідно з процедурою, встановленою конституцією та регламен¬тами палати або палат у двопалатному парламенті. Ця процедура схожа в основних рисах.

Початковою стадією законодавчого процесу є внесення зако¬нопроекту до парламенту (або до однієї з його палат, або лише до нижньої палати).

Суб'єктами права законодавчої ініціативи є як один, так і гру¬па парламентаріїв (кількість парламентаріїв, що володіють пра¬вом законодавчої ініціативи звичайно передбачається регламен¬том), постійні комісії (комітети), парламентські групи (клуби, фракції), уряд. В окремих країнах (у Мексиці, Польщі, Росії, Біло¬русі) президент країни наділений правом законодавчої ініціативи з усіх питань, пов'язаних із здійсненням своїх функцій, а Прези-дент США - лише з питань щодо проекту державного бюджету.

Право законодавчої ініціативи у федеративних країнах належить вищим законодавчим органам суб'єктів федерації (наприклад, у Німеччині, Мексиці, в Австрії), а в Італії, Фінляндії та інших краї¬нах - вищим органам влади автономних областей; у Російській Фе¬дерації - Конституційному Суду; у КНР, на Кубі та деяких країнах Латинської Америки - Верховному Суду, Генеральній прокуратурі, крім того, в КНР - Центральній військовій раді, на Кубі - Центральному комітету профцентру трудящих Куби та національним керівним органам громадських організацій з питань їх компетенції.

У деяких країнах (США, Швейцарії, в Іспанії, Італії, Австрії, на Кубі) існує інститут народної ініціативи, сутність якого поля¬гає у тому, що громадяни, які зібрали встановлену конституцією кількість голосів виборців, можуть вимагати від парламенту роз¬гляду законопроекту.

Коло суб'єктів права законодавчої ініціативи досить широке, проте практично здійснення законодавчої ініціативи зосереджено в руках уряду, їх проекти розглядаються в першу чергу, вони мо¬жуть вносити законопроекти до парламенту будь-коли, в той час, як депутати, наприклад парламенту Фінляндії, можуть вносити за¬конопроекти лише протягом 14 днів після відкриття чергової сесії.

Порядок реалізації права законодавчої ініціативи. У двопа-латних парламентах законопроекти вносяться до нижньої палати, а якщо палати рівноправні (Італія, Мексика, Швейцарія та ін.), -до будь-якої.

Законопроекти приймаються на сесіях парламенту двома чи¬таннями (у Болгарії на різних засіданнях Народних зборів), трьо¬ма читаннями (в Австрії, Італії, Польщі, США та ін.).

Голова палати, до якої направлений законопроект, розглядає і вирішує питання про його подальшу долю. У разі позитивного рішення він дає розпорядження про його розмноження та про передачу тексту депутатам і включення його до порядку денного. Іноді ця процедура називається «першим читанням». Далі законо¬проект без дебатів передається в постійну комісію або починають¬ся дебати щодо його загальних принципів, вносяться поправки і доповнення. Такі процедурні дії називаються іноді «другим читан¬ням». Комісія після розглядання повертає законопроект до парла¬менту, де знову починаються дебати щодо його прийняття. Під час «третього читання» законопроект приймається остаточно.

Законопроект має бути прийнятий палатами за ідентичною редакцією, при цьому використовується метод «човна» («чов¬ника») - передача тексту законопроекту від однієї палати до дру¬гої до того часу, поки він не набуде однакової редакції. Для усу¬нення розбіжності тексту законопроекту іноді створюється комі¬сія з представників обох палат.