Спеціальний репортаж

Білоруський майдан

Вистояли! “добрай раніци, бєларусь!”

Перші три намети з'явилися на Жовтневій (Кастричніцькій) площі Мінська позавчора після сьомої вечора – якраз ко­ли там на мітингу виступав лідер демократичних сил Олександр Мілінкевич. Од­нак, на відміну від київсь­кого Майдану-2004, «малі архітектурні форми» мінсь­кого Майдану відразу були конфісковані міліцією. Сховавшись за спинами учасників мітингу, з деся­ток молодих людей поча­ли тихцем встановлювати ще один намет. Їх прикри­вали прапорами, щоб не привертати завчасну ува­гу. І до 21-ї години на площі стояло вже чотири намети, про що оголосив зі сходів Палацу профспілок один з ораторів – В’ячеслав Сівчик. Він закликав опози­ційно налаштованих біло­русів захистити молодь, що влаштувала табір, від репресій, а міліцію – вия­вити солідарність із власним народом.

Під охороною живого ланцюга

...Через півтори години, по­вернувшись на Майдан із 3-літровою банкою з гарячим чаєм, я ви­явила вже 13 наметів. Люди вже почали приносити хлопцям та дів­чатам, які в них оселилися, їжу й гарячі напої. Самих учасників та­бору, які зібралися жити на пло­щі, поки не доб'ються правди про вибори в країні, стало вдвічі біль­ше – близько двадцяти. Тут уже була не тільки молодь, а й кілька осіб більш зрілого віку.

Навколо наметів – живий ланцюг людей, що взялися за руки. На найближчому стовпі розвівався національний білий-червоно-білий прапор, над головами мітингувальників – ще й прапори Євросоюзу, а також російський, український, литовський, грузинський, азербайджанський… Пізніше в живому ланцюзі з’явився навіть учасник із прапором команди “Феррарі”.

Між наметами снували журналісти з камерами. Усі розуміли: якщо іноземні кореспонденти, особливо телевізійники, підуть – “тут буде щось страшне”, як висловився один із польських колег. Не йти людей із площі закликав і кандидат у президенти Олександр Мілінкевич, який попередньо оголосив про невизнання офіційних підсумків виборів.

Опозиція не має власних, незалежних результатів підрахунку голосів, а проведення екзит-полів провалилося, чому сприяли дії влади. “Ну немає нормальних цифр, вигадати нам, чи що, їх накажете?” – говорить «УМ» [“Україні молодій”] із цього приводу юрист штабу Мілінкевича Володимир Лабкович. Тому прихильники опозиційних канди­датів вимагають провести пов­торні вибори. Тому ті, хто має на це сили, залишилися на Жовтне­вій площі. Почали застосовувати таку форму опору білоруси з Мін­ська і Сморгоні та естонці, потім до них приєдналися росіяни й присутні тут українці – учасники Помаранчевої революції 2004 ро­ку.

«Чайна» блокада

Навпроти, по інший бік прос­пекту Незалежності, на балюстраді над переходом метро тусувався спецназ у чорному спортивному екіпіруванні. Пройшовши до Будинку офіцерів, я знайшла Дмитра Павличенка, відомого побиттям опозиційного кандидата в президенти Козуліна – з посмішкою й у гарному настрої. Забігаючи наперед, додам: підрозділ одіозного Павлика, як називають його журналісти, простояв з іншого боку площі тільки півночі.

Після 23-ї години виявилося, що в навколишніх кафе, які ще залишалися відкритими, влада заборонила… продавати чай і каву. Навіть у «Макдональдзі»! У Києві було навпаки…

Міліція очевидно виконувала наказ з недопущення розбудови наметового містечка: на під’їздах до району Жовтневої площі та однойменної станції метро всі мікроавтобуси перевіряли співробітники ДАІ. А на самому Майдані їхні колеги знаком жезла забороняли зупинятися маршрутним таксі й автомобілям.

Ближче до півночі сили пра­вопорядку виправдали підозри щодо блокування «повстанців» та їхнього виснаження. Почалося затримання тих, хто йшов у бік площі з об'ємними сумками та рюкзаками. Не допускали вже навіть їжу й питво. До світанку у відділення міліції потрапили близько десятка людей, котрі ві­дійшли з місця події по чай або намагалися пронести в центр на­мет. Така ж доля спіткала й тих, хто просто вирішив відлучитися. Таким чином, на місце намето­вого містечка не тільки не пуска­ли – звідти ще й не випускали.