9.2. Проблеми і перспективи розвитку

Сьогодні, коли Україна переживає не лише складні часи трансформації не лише суспільних відносин, а й адаптації суспільства до реалій вільного та конкурентного ринку, перед соціальною географією стоїть низка важливих проблем, що покликані утверджувати і розвивати її як науку.

• вивчення соціально-географічних проблем становлення Української держави;

• виявлення соціально-географічних особливостей кризи в Україні;

• вивчення можливостей розв’язання проблем територіальної організації соціальної інфраструктури;

• дослідити соціально-географічну і еколого-соціально-географічну складову соціальної політики України. По-п’яте, проаналізувати регіональні проблеми безробіття в Україні. Розв’язання цих та інших проблем соціальної географії може бути вагомим внеском у формування стратегії виходу України з кризи, а отже, в кінцевому результаті у підвищенні добробуту українського народу. Сьогодні в Україні спостерігається значний інтерес до проблем географічної науки, особливо історії географії. З цих питань щороку публікується чимало статей, проводяться конференції. Почав виходити з друку журнал "Історія української географії" (10 випусків). У 2004 р. було відкрито нову спеціальність – 11.00. 13 – історія географії. Дослідження в межах цієї спеціальності впритул підходять до проблем наукового потенціалу. Усі ці факти свідчать про високу актуальність аналізу структури наукового потенціалу економічної і соціальної географії України [20]. Першою і головною, на нашу думку, групою характеристик наукового потенціалу є забезпеченість кадрами. При відсутності висококваліфікованих кадрів навіть при найкращому фінансуванні й організації роботи досягти високих результатів неможливо. Важливою характеристикою є наявність резервів наукових кадрів, а це, в свою чергу, тісно взаємопов’язано з проблемами освіти (робота магістратури, аспірантури, докторантури). Щодо визначення загальної чисельності кадрів, то виникають певні методологічні проблеми, насамперед така: кого саме вважати економіко-географами? Адже економіко-географічні дослідження проводяться також науковцями суміжних спеціальностей (економістами, демографами, фахівцями в галузях промисловості, сільського господарства, методики викладання географії тощо). Спираючись на праці О. В. Краснопольського та власні дослідження, можна стверджувати, що на сьогоднішній день в Україні працює 54 фахівці найвищої кваліфікації (доктори, професори) і близько 300 кандидатів наук у галузі економічної та соціальної географії. Стосовно кваліфікаційного складу (напрямки досліджень, сфера наукових інтересів), то був проведений аналіз основних напрямків розвитку української економічної і соціальної географії через вивчення тематики дисертаційних робіт [20] та отримані наступні результати. Великий відсоток робіт (11,48%) припадає на рекреаційну географію, проблеми екології 9,02%. Найбільша група дисертацій (26,23%) присвячена географії населення: 8,20% припадає на географію міст і міських поселень, 4,10% – на географію трудових ресурсів; 4,10% – на географію розселення (екістику); 2,46% – на демогеографію; 2,46% – на етногеографію; 1,64% – на географію міграцій; 3,29% – інші аспекти географії населення певних територій. Сільському господарству присвячено 9,84% дисертаційних досліджень: 4,10% – проблемам АПК, 5,74% – географії сільського господарства. Порівняно велика група дослідницьких праць присвячена аналізу природно-ресурсного потенціалу (5,74%), сфери послуг (4,92%), соціально-економічній картографії (3,28%). Проте, на нашу думку, розробка концепції сфери обслуговування в Україні вимагає набагато більше уваги, адже в Західній Європі, до стандартів якої ми прямуємо, на дану галузь припадає основна частка досліджень соціальної географії. Негативною рисою української географії є втрата інтересу до проблем промисловості і національного господарства загалом. Лише три (2,22%) дисертації присвячені міжгалузевим комплексам, одна (0,82%) – народногосподарському комплексу. Проте зріс інтерес до питань організації виробничої інфраструктури (1,64%). Позитивним моментом української географії є розвиток галузей, яких за часів СРСР не було зовсім: географії релігій (3,28%), політичної географії (2,46%), електоральної географії (1,64%); а також новітніх напрямків світової географії (географія злочинності, географія інновацій, маркетингова географія, логістика, географія науки).

В Україні є ряд потужних центрів, які готують фахівців вищої кваліфікації. В першу чергу слід згадати Київ, в якому концентрується понад 50% українських економіко-географів. Потужними центрами також є Львів, Тернопіль, Чернівці, Одеса, Харків. Ведеться підготовка наукових кадрів також у Сімферополі, Миколаєві, Луцьку, Івано-Франківську, Ніжині, Полтаві, Луганську, Мелітополі, Вінниці, Умані, Дніпропетровську, Сумах, Кривому Розі, Кіровограді та інших містах. З третьої групи показників (матеріально-технічна забезпеченість) нас в першу чергу цікавить фінансова забезпеченість розвитку науки, оскільки економічна і соціальна географія спеціальних інструментів і приладів не потребує. На перший план виходить соціальне (державне) замовлення на географічні дослідження, які відіграють значну роль в регіональному плануванні і регіональній політиці. Проте спостерігається невтішна для географів картина: більшу частину таких досліджень проводять не економіко-географи, а представники суміжних спеціальностей (економісти, демографи, статистики). На сьогоднішній день переважають галузеві напрямки досліджень, а комплексній характеристиці, яку можуть (і повинні) давати географи, відводиться другорядне значення. Четверта група показників – організація науки – характеризує оптимальність управлінської структури та оптимальність організації наукової системи по відношенню до втрат наукового потенціалу.