5 Сучасний етап

На сучасному етапі в розвитку менеджменту відображене все те що було досягнуте на попередніх етапах. Якщо розглядати сучасний етап то в економічно розвинених країнах можна відзначити традиційне тяготіння вчених та менеджерів до тієї чи іншої складової частини теорії. Наприклад в США теоретичні розробки і їх впровадження базується на Тейлоризмі. У Німеччині, Швеції, Японії переважають погляди прихильників теорії Мейо.

Функції менеджменту

Менеджмент підприємства являє собою поєднання різних функцій (видів діяльності), які виникають в результаті поділу управлінської праці. Спеціалізовані види робіт називають функціями управління. Кожна управлінська функція спрямована на розв’язання специфічних і різноманітних проблем які виникають між різними підрозділами, підгрупами або робочими місцями. Функції управління можна розглядати з точки зору їхніх виконавців (це конкретні працівники управлінського апарату). У функціях менеджменту поєднуються принципи, зміст, управління праці.

Головними ознаками для класифікації управління є:

1 Вид управлінської діяльності, що дає змогу відрізняти одну роботу від інших в процесі поділу управлінської праці.

2 Спрямованість видів діяльності на керований об’єкт. Можна виділити загальні і специфічні функції управління.

Загальні визначають лише вид управлінської діяльності незалежно від місця її прояву, від виду підприємства. Властиві всім підприємствам.

Специфічні або особливі виникають внаслідок горизонтального поділу праці, визначають його спрямованість на конкретний об’єкт управління і повністю залежить від підприємства.

Зміст специфічної функції управління на різних підприємствах відображає особливості цього підприємства: зокрема його тип, технологічний процес, спеціалізацію. Наприклад: управління основним виробництвом, збутом продукції.

Кожна специфічна функція на підприємстві є комплексною за своїм змістом і для її належного виконання треба здійснювати загальні функції (планування, організація, мотивація, контроль).

Усі менеджери не залежно від посади виконують одні і ті ж функції на підприємстві будь-якого типу. Навіть в найменших, і на етапі становлення і в процесі функціонування менеджери займаються плануванням, організацією, мотивацією, контролем.

Функція планування передбачає розв’язання двох глобальних питань

1 Якою має бути реальна мета підприємства

2 Що слід зробити членам організації щоб досягти

Планування як цілеспрямована управлінська діяльність здійснюється на принципах об’єктивності, реалістичності, систематичності, комплексності, єдності інтересів фірми її персоналу і споживачів; збалансованості і обґрунтованості планів.

Передумовою планування є прогнозування. Воно передбачає виявлення об’єктивних тенденцій, етапів розвитку бізнесу у майбутньому. Прогнози бувають відповідно до мети фірми, а мета фірми це основа планування. Прогноз повинен дати уявлення бізнесмену про напрям розвитку, про способи досягнення мети, про результати дій бізнесмена.

Планування – це головна функція управління від якої залежать всі інші. Менеджер здійснюючи управління намічає мету підприємства і прагне визначити найкращі шляхи її досягнення. Для цього він аналізую бюджет, інформацію про стан розвитку галузі та економіки вцілому, ресурси які має підприємство і яке воно спроможне придбати. Важливим аспектом планування є ретельне оцінювання вихідних даних. Оскільки підприємство розвивається під впливом умов які склалися в минулому то зміни їх зумовлюють необхідність нових методів управління.

Планування – це функція яка вимагає від менеджерів володіння аналітичним мисленням.

План – це документ в якому вказана система заходів для досягнення поставленої мети.

Плани поділяються на декілька взаємопов’язаних рівнів. Кожному рівню мети відповідає свій рівень плану в якому розкриті заходи для досягнення цієї мети.

Стратегічне планування передбачає дії які спрямовані на досягнення стратегічної мети. Довгострокові плани і розробляються на термін 5-10 років.

Тактичне планування спрямоване на досягнення тактичної мети і розробляються на основі стратегічного плану. Термін 1-3 роки.

Оперативне планування спрямоване на досягнення оперативної мети, розробляються на основі тактичних. Термін 1 рік.

Крім того на підприємствах існує внутрішньо-фірмове планування, яке передбачає розробку таких планів:

1 План виробництва

2 Розробка фінансового плану

3 План НДДКР (науково-дослідницьких і конструкторських робіт)

Організаційна функція передбачає розробку і створення «організаційної структури управління підприємства» - це сукупність певних чином пов’язаних між собою управлінських ланок.

Вона характеризується кількістю органів управління, порядком їх взаємодії та функціями, які вони виконують.

Головне призначення організаційної структури – забезпечити ефективну діяльність управлінського персоналу. До його складу на підприємстві входять: керівник підприємства і керівники підрозділів; фахівці; обслуг. персонал. На промисловому підприємстві питома вага кадрів управління складає 20-25% усієї кількості працюючих.

На більшості підприємств традиційно застосовується лінійно-функціональна структура управління. В її основу покладена ієрархічна організація процесу управління за функціями (виробництво, постачання, збут,бух. облік, фінансування). За кожною з цих служб формується лінійна система служб, що охоплює все підприємство знизу доверху, від директора до майстрів.

Лінійна-функціональна структура управління має певні переваги: простота керівництва, відсутність дублювання функції та інші. Але при такій організаційній структурі надто складна передача інформації між функціональними підрозділами та складність прийняття рішень загалом. Це обумовлено тим, що проблеми обговорюються по всьому ієрархічному ланцюжку знизу вверх і в кожному підрозділі. При цьому багато інформації перекручується або втрачається при переході від одного рівня управління до іншого, від одного функціонального вузла до іншого (середнє підприємство має 5-6 рівнів управління і на кожному з них втрачається або перекручується 8-15% інформації)

Окрім того, ця функція є сильним джерелом виробничого бюрократизм. Будь-яка новація, яка з певних причин не влаштовує ту чи іншу службу може бути знищена численними узгодженнями.

Частково подолати ці вади можна шляхом розукрупнення підприємств, створення так званих «дивізіональних» структур управління. Вони виникають в результаті виділення з підприємств самостійних спеціалізованих підрозділів, які орієнтуються на виготовлення готового товару і його пересування на ринок.

Існує також командна структура управління. Забезпечити її можна шляхом радикальної реорганізації існуючої системи управління, формування замість лінійно-функціональних – командних структур. Останні з’являються тоді коли підприємство розділяють на невеликі господарські одиниці, які являють собою «команди» робітників і інженерів або службовців, що самостійно вирішують питання пов’язані з виробництвом та реалізацією певного продукту.

Таку організаційну структуру можна здійснювати на будь-якому підприємстві будь-якої галузі. Вона дає змогу одержати необхідний ефект.

Досвід передових компаній свідчить, що командні структури значно підвищують здатність підприємства створювати нові вироби і швидко просувати їх на ринок. При цьому істотно зменшується управлінський персонал середньої ланки.