Система конституційного права України

Система конституційного права - це сукупність інститутів і норм конституційного права.

Інститути - це система норм, які регулюють найбільш однорідні суспільні відносини в межах певних галузей права, в рамках певної сфери суспільних відносин (інститут виборчого права, муніципального права); це основна складова частина галузі права.

Розрізняють три види інститутів галузі конституційного права:

• Основні інститути.

• Cубінститути або підінститути як продукт диференціації.

• Надінститути як продукт інтеракції основних інститутів.

Інститути в конституційному праві розрізняють:

• Основними є інститути основ конституційного ладу.

• Інститут правового статусу особи або інститут прав, свобод і обов'язків людини і громадянина; інститут гуманітарного права.

• Інститут форм безпосереднього народовладдя або інститут виборчого права або інститут виборів і референдумів, інститут безпосереднього народовладдя.

• Інститут парламентського права або інститут законодавчої влади, інститут парламентаризму, інститут Верховної Ради (група норм, що регулює певні відносини).

• Інститут президентства.

• Інститут виконавчої влади або інститут адміністративного права.

• Інститут судової влади.

• Інститут територіального устрою.

• Інститут конституційної юстиції.

• Інститут прокуратури або інститут контрольно-наглядової влади.

• Інститут місцевого самоврядування або інститут муніципального (комунального) права.

Деякі інститути переростають згодом в самостійні галузі. * Інститут національної безпеки і оборони. Іноді до основних інститутів права відносять їх загальний інститут. Інститути подрібнюють й укрупнюють: субінститути, надінститути - -в рамках виборчого права:

• інститут виборів, інститут референдумів, інших форм безпосереднього народовладдя

• інститут президентського, всеукраїнського та місцевого референдумів.

- в рамках інституту парламентського права:

• інститут конституційно-правового статусу народних депутатів, комітетів, фракцій ВР;

• інститут регламенту (процедур), функцій парламенту тощо.

- в місцево-муніципального права: * інститут виконавчих органів, селищної міської голови, територіальних громад тощо. К конституційному права розрізняють і надінститути: - інститут політичної влади; - інститут державної влади; - Конституційний лад. Система конституційного права України.

Отже, система конституційного права складається з ряду інститутів, головні з яких є основні, що відповідають основним видам політичних відносин.

Основним елементом конституційного права є норми. Правова система - загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене та санкціоноване державою.

Конституційно-правова норма - це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене суспільством або державою та санкціоноване ним. Вона відрізняється за джерелом, юридичною силою, характером відносин і своєю структурою.

Норми конституційного права відрізняється за своїм складом: не всі мають гіпотезу та санкцію, здебільшого тільки диспозицію (ст. 1); містять конституційно-правові санкції.

Конституційно-правові норми поділяються на кілька видів:

• за змістом інститутів, до яких вони належать;

• за функціями норм, які вони виконують;

• за характером приписів, які властиві нормам тощо.

Насамперед, конституційно-правові норми розрізняються : за характером інститутів:

виборчі, парламентські і муніципального права

• за характером приписів (волі), які вони виражають: зобов'язуючі, уповноважуючи, дозвільні, забороняючи норми.

• За формами, які здійснюють норми: установчі, регулятивні норми, правотворчі, правоохоронні, інформаційні норми.

• Правові норми розрізняються за характером джерел: конституційні, законодавчі та інші.

• Конституційно-правові норми і за рядом інших ознак, які зумовлені характером тих відносин, які вони регулюють і матеріальні і процесуальні норми.

• За способом впливу (регулювання) права на суспільні відносини: імперативні і диспозитивні норми.

Інститути і норми конституційних норм є розмаїті, бо розмаїття є характер відносин, які вони регулюють.

Кожна галузь права ( втому числі конституційне право) має свої джерела. Джерела конституційного права являє собою форму існування правових норм або форму об'єктивізації волі, вираженої в правових нормах; це і дух права, воля, виражена в праві, що виявляється за суттю, змістом і формою.

За суттю джерело права - воля народу, політика держави, дух закону ("кожен закон як джерело права має певну політику держави").

За змістом джерела права - є нормативними актами певної юридичної сили.

Якщо визначити в цілому, джерело конституційного права - форма об'єктивізації волі народу і політики держави, яка має юридичну силу; це нормативно-правові акти волевиявлення народу або держави, які мають юридичну силу.

В конституційне право розрізняють ряд джерел:

1. Конституція України;

2. закони: (про вибори, політичні партії і референдум);

3. підзаконні акти (постанови ВР, норми, укази президента, розпорядження виконавчої влади);

4. акти Конституційного суду, рішення і висновки;

5. акти суб'єктів місцевого самоврядування;

6. регламенти ВР та інших суб'єктів;

7. акти колишньої УРСР;

8. Акт проголошення незалежності України;

9. Декларація про державний суверенітет.

Всі ці джерела конституційного права поділяються на кілька видів:

1. джерела конституційного права, як і права в цілому - нормативно-правові акти;

2. прецидент;

3. звичаї;

4. міжнародні договори.

Джерела конституційного права відповідно до свого визначення класифікуються

• за характером волевиявлення, яку містять джерела;

• за характером юридичної сили; за формою джерел тощо.

- за характером суттю волі джерела конституційного права поділяються на:

• акти волевиявлення народу;

• акти органів державної влади, держави в цілому (закони, України, які є актами держави, закони органів держави, які є актами їх волевиявлення)

• акти волевиявлення територіальних громад та органів місцевого самоврядування (статути територіальних громад, акти місцевих референдумів, місцеві громади).

- за характером юридичної сили:

• конституційні джерела (акти); КУ та акти, які мають відповідну юридичну силу; конституційні закони;

• законодавчі акти; закони, кодекси, акти прирівняні до законів (регламенти), акти КСУ;

• підзаконні акти, акти ВР (постанови), президента, органи виконавчої влади;

• локальні нормативні акти (джерела) (акти місцевого самоврядування).

Джерела мають ієрархічний характер за цим поділом:

1. акти про внесення змін до Конституції України (рішення референдумів, Декларації про державний суверенітет, Акту проголошення незалежності України) акти парламенту);

2. акти вищої юридичної сили, які мають відповідати Конституції України і буття основою для інших актів (акти референдумів, які стосуються змін до законів), що приймаються ВРУ або народом: закони чи міжнародні договори, які ратифікуються парламентом;

3. акти, які приймаються у відповідності до законів;

4. акти, що мають силу в певній територіальній одиниці та відповідають всім іншим джерелам: акти підприємств, установ, організацій.

Міжнародні внутрішні договори вважаються як джерела за характером юридичної сили. - за формою :

• нормативні акти прості й складні (закони, кодекси, основи);

• за часом дії (постійні та тимчасові);

• за місцем дії (загально державні, місцеві);

• процес та матеріальні акти;

• загальні та інституційні.